Закономірності формування української політичної нації - Статья

Закономірності формування української політичної нації Анотація У статті досліджуються проблеми формування соціальної структури українського суспільства в радянський період і в умовах незалежності. Головна увага надається аналізу чотирьох громад українського суспільства - україномовних українців, російськомовних українців, росіян та всіх інших національностей. Автор приходить до висновку, що громадянське суспільство і політична нація в Україні одержали можливість до розвитку тільки після здобуття незалежності. Ключові слова: політична нація, радянські титульні нації, лінгвоетнічні громади, громадянське суспільство. Оцінити загрожуючу нам небезпеку з боку Росії можна лише тоді, коли ми зрозуміємо характер соціально-економічних і суспільно-політичних процесів, що відбулися в цій країні за останні півтора десятиліття. В країні виник політичний режим, який поневолив суспільство, зберігаючи в ньому з маскувальною метою залишки контрольованої державою опозиції. Фундаментом такого режиму не може бути вільне підприємництво і конкурентоспроможна економіка, здатні забезпечувати високий рівень технічного прогресу і матеріального добробуту населення. Сформований в Росії лад нагадує радянський комунізм, який поневолював людину, але забезпечував їй певний рівень матеріального добробуту. Ресурси для забезпечення достатнього рівня матеріального добробуту населення дає, як уже підкреслювалося, економічний обмін з розвинутими країнами, перш за все - з Євросоюзом. Для позначення залишків радянського минулого в головах і повсякденному побуті населення пострадянських країн публіцисти винайшли специфічний термін «совковість». Політика Кремля в Україні орієнтувалася на підтримку тих політичних сил, які гальмували здійснення кардинальних економічних реформ, здатних покінчити з цією совковістю. Внаслідок тривалого перебування в дореволюційній і радянській імперіях в Україні сформувалися чотири різні за мовою і ментальністю громади - україномовні українці, російськомовні українці, українські росіяни і «всі інші». Прихованим це вторгнення залишалося з огляду на економічну залежність Росії від країн Заходу. Слід сподіватися, що українсько-російська війна 2014-2015 рр. сприятиме кардинальним реформам, які знищать те, що об’єднує нас з путінською Росією - совковість. Стихійний «ленінопад» є свідченням того, що українське суспільство вже дозріло до того, щоб зробити свій вибір між Північною Кореєю і Європою. Впродовж віків долі обох народів були тісно пов’язані, і різноманітні зв’язки, включаючи сімейні, зберігатимуться й надалі. Адже серед нас немало людей, готових пропагувати гасло «Україна - для українців!» або сповідувати цінності «Русского мира». Політики, які відстоювали у Верховній Раді українську або російську мови, турбувалися не про державу, а про співзвучність своїх вимог настроям виборців, які дали їм путівку до парламенту. Багатонаціональна країна вимагала від своїх підданих (Російська імперія) або громадян (Радянський Союз) відданості собі і навіть любові до себе. Полеміка з приводу присвоєння Степану Бандері звання Героя України, а під час правління В. Януковича - позбавлення цього звання засвідчила розколотість українського соціуму. Думки кожного історика про недавнє і давнє минуле суб’єктивні, але вони здатні об’єктивізуватися. Важливу роль у цьому відіграє науковий підхід до історичного дослідження, тобто розроблена великими істориками методологія. Коли надійшов час одержувати паспорт, а це сталося ще за життя Сталіна, я назвав себе поляком, хоча ніколи не був у Польщі і не знав польської мови. Звертаючись до громадян України у зв’язку з надходженням 2015-го року, Петро Порошенко підкреслив, що в ході протистояння з Росією ми «ще міцніше згуртувалися в українську політичну націю». Єдиним винятком в історії ООН від заснування і до 1991 р. було членство двох радянських республік - України та Білорусії. Політична нація складається з: а) етнічної нації, яка є більшістю населення в країні; б) націй або етнічних груп, які є аборигенними на території, що входить до цієї країни; в) меншин, що відносяться до нації, яка утворює більшість населення в іншій країні. Тим більше, що, як слушно зауважив Ф. Горовський, перші три ознаки майбутній вождь більшовиків запозичив у К. Каутського, а четверту - у О. Бауера. Визначаючи хронологічну послідовність націєтворення, іспанський філософ Х.Ортега-і-Гассет у праці «Повстання мас» (1930 р.) висловлювався цілком категорично: «Відносна спільність мови і крові, якою сьогодні пишаються, - це пізніший результат політичного об’єднання. Такі опитування впродовж двох останніх десятиліть проводилися Інститутом соціології НАН України, на чому ми далі зупинимося. У 1918 р. група російських політичних діячів звернулася до керівників Антанти з проханням надіслати війська в Україну і застерегла їх від перемовин з лідерами УНР. Радянські громадяни незалежно від національності, соціального і службового становища були однаково безправними перед диявольським винаходом В. Леніна - державою-комуною.