Законодавче підґрунтя і реалії ґендерних аспектів соціального виключення в Україні - Статья

У статті здійснено розгляд питань, пов’язаних з ґендерним законодавством і його практичною реалізацією, а також проаналізовано особливості ґендерних аспектів соціального виключення і перспективи досягнення ґендерного балансу в Україні. Незважаючи на значну кількість законодавчих актів, що містили в собі ґендерні аспекти, існувала необхідність у створенні і прийнятті спеціального основоположного закону з ґендерної проблематики, яким став Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», прийнятий Верховною Радою України 8 вересня 2005 р. на розвиток вказаних положень Конституції України [7, с.56]. Проте міжнародна спільнота здійснила аналіз практичної реалізації ґендерної політики і ґендерних аспектів соціального виключення в Україні, згідно з яким на засіданні Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок (45 сесія 2010 р.) було зроблено такі висновки: в українському суспільстві сильними залишаються стереотипи щодо ролей та обовязків жінок і чоловіків; недостатньою є представленість жінок у парламенті; у вищих ешелонах виконавчої та державної влади; відсутня практика застосування компенсаційних заходів, зокрема, введення квот; значними є відмінності у заробітній платі жінок і чоловіків, усе ще існує професійна сегрегація та ґендерно-зумовлене дискримінаційне ставлення роботодавців у державному та приватному секторах тощо. Програма була створена з метою «впровадження ґендерних підходів в усі сфери життєдіяльності суспільства»[5], яку пропонувалось здійснити за допомогою комплексного підходу шляхом: 1) удосконалення законодавства з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, зокрема, шляхом приведення його у відповідність з міжнародними стандартами та законодавством Європейського Союзу; 2) здійснення заходів щодо виконання положень Декларації тисячоліття Організації Обєднаних Націй, зокрема, в частині забезпечення ґендерної рівності; 3) проведення серед роботодавців інформаційно-розяснювальної роботи з питань запровадження європейських стандартів рівності працівників у сфері праці; 4) здійснення заходів щодо скорочення ґендерного розриву в рівні заробітної плати жінок і чоловіків; 5) проведення інформаційних кампаній з метою висвітлення питань необхідності рівного розподілу сімейних обовязків та відповідальності між жінками і чоловіками щодо виховання дитини; 6) здійснення заходів, спрямованих на розвиток у жінок лідерських навичок для участі у прийнятті управлінських рішень та навичок провадження підприємницької діяльності, приділяючи особливу увагу жінкам із сільської місцевості, представникам національних меншин та жінкам з особливими потребами; 7) підвищення рівня компетенції фахівців з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; 8) виконання на постійній основі робіт із впровадження ґендерних підходів у систему освіти; 9) проведення інформаційних кампаній за участю засобів масової інформації, закладів культури та навчальних закладів з метою подолання стереотипних уявлень про роль жінки і чоловіка; 10) розроблення механізму реалізації права на захист від дискримінації за ознакою статі та вжиття необхідних заходів за результатами розгляду випадків такої дискримінації; 11) виконання договірних та інших міжнародних зобов’язань у частині забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; 12) залучення до виконання завдань, передбачених Програмою, міжнародних організацій та громадських обєднань, діяльність яких спрямована на забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків [5]. Хоч Україні властивий високий освітній і професійний потенціал жінок (серед усіх країн світу рівень освіти українських жінок визнаний дуже високим, його індекс становить - 1.000 - це максимальне значення, а 91,5% дорослих жінок мають як мінімум середню освіту [1, 19] ) та наявність законодавства, що проголошує ґендерну рівність, реальне представництво жінок у складі Верховної Ради України за часи незалежності впродовж років залишається дуже низьким.