Законне представництво у кримінальному процесі України - Автореферат

У звязку з цим механізми диспозитивного характеру (одним з яких є законне представництво) під час розгляду справ за участю субєктів, які з обєктивних причин не володіли реальною здатністю користуватися процесуальними правами (особи, щодо яких вирішувалось питання про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру; неповнолітні обвинувачені, потерпілі чи свідки), не застосовувались. Вказані обставини призвели до того, що у вітчизняній кримінально-процесуальній науці законне представництво не було предметом дисертаційних та монографічних досліджень. Проте уже тепер практика правозастосування висунула для вирішення широке коло проблемних питань, адже розширення меж участі у кримінальному процесі законного представника обвинуваченого, потерпілого, свідка наразі стало вимогою часу і вже знайшло часткове відображення у деяких новелах кримінально-процесуального законодавства. У дисертаційній роботі комплексно та системно досліджуються: сутність законного представництва як самостійного інституту кримінального процесуального права; теоретичні та практичні аспекти участі законного представника у справі; правовідносини за участю законного представника та ряд інших питань законного представництва у кримінальному процесі. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків та пропозицій, що містять наукову новизну і виносяться на захист: - законне представництво у кримінальному процесі є системою правових відносин, які виникають, з одного боку, між законним представником та особою, яку він представляє, а з другого, - законним представником та іншими субєктами кримінального процесу, і направлені на реалізацію, охорону та захист субєктивних прав учасника, який не володіє повною процесуальною дієздатністю;Серед загальних ознак законного представництва виділяється: 1) його направленість на надання допомоги у реалізації процесуальної функції та субєктивних прав відповідного учасника процесу; 2) допустимість сумісної (паралельної) участі процесуального представника з особою, яку він представляє; 3) обмежений обсяг прав, які представник може реалізувати від імені представлюваного; 4) можливість одночасного допуску до участі у справі кількох представників; 5) визначений законом загальний обсяг повноважень представника та його самостійність у їх реалізації. Серед ознак, властивих виключно законному представництву, виділені такі: 1) законні представники покликані законодавцем охороняти права і законні інтереси недієздатного чи частково дієздатного субєкта; 2) вони отримують повноваження на представництво інтересів особи, яку вони представляють, не від неї самої (оскільки вона не володіє повною дієздатністю), а на підставі закону; 3) їх обсяг прав не залежить від волі представлюваного, оскільки така воля не може бути визнана правом; 4) здійснюючи представництво, вони виражають свою власну волю; 5) представництво інтересів визначених законом осіб є обовязком законного представника. Попри спільні риси інституту законного представництва з аналогічними інститутами інших галузей права, законне представництво у кримінальному процесі має свою специфіку, яка, на думку дисертанта, полягає ось у чому: - по-перше, законний представник стає учасником процесу і наділяється правами лише після допуску його до участі у справі. Проведено також класифікацію законного представництва за різними критеріями: залежно від обєкта (законне представництво особи та законне представництво над майном); за обсягом дієздатності представлюваних (законне представництво повністю недієздатних, частково недієздатних та дієздатних осіб); залежно від процесуального статусу представлюваного (законне представництво обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, законне представництво особи, щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів виховного характеру та законне представництво особи, щодо якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру); залежно від фактичної підстави, що обумовлює участь у справі законного представника (законне представництво неповнолітніх, законне представництво осіб з фізичними вадами та законне представництво осіб з психічними вадами); за характером правового звязку між представником та представлюваним (природне та адміністративне законне представництво).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ