Законність у правозастосовній діяльності - Автореферат

До них належить і юриспруденція, еволюція якої повязується з необхідністю переосмислення багатьох відомих понять, зокрема фундаментальних ідей правознавства, що стосуються праворозуміння, співвідношення права і держави, проблем легітимності й законності. Суспільний інтерес до проблеми забезпечення законності сьогодні в Україні дещо знизився. Цьому сприяє і загалом низький рівень законності в країні, так і штучне віднесення проблем законності до менш конкретних в умовах економічної кризи. Проблема співвідношення доцільності та законності знову повертається, стає негативним фактором формування нових викликів для української державності, ігнорування яких загрожує її існуванню. Тому проблема забезпечення законності передбачає необхідність, по-перше, врахування широкого кола детермінант, які впливають на ефективність правозастосовної діяльності, і по-друге, вміле використання існуючих науково обґрунтованих засобів, способів, а також розробку нових, які спрямовані на попередження, своєчасне виявлення та припинення порушень законності, розшук винних і притягнення їх до відповідальності.Однак, нашу думку, слід розмежовувати право і законність. Очевидно, що без існування принципу законності, наприклад, у кримінальній, кримінально-процесуальній, адміністративній та іншій діяльності, не існує законності як загальноправового принципу. Як правило, в юридичній літературі такі критерії розглядаються як певні кількісні показники, що можуть бути зведені у три основні групи, які характеризують, відповідно, рівень, структуру і динаміку порушень законності. У роботі встановлено, що у всіх визначеннях, незалежно від того, чи розглядається законність як принцип, спосіб, метод або режим, йдеться про відповідність різних правових явищ і процесів, що існують і відбуваються в суспільстві, положенням чинних правових розпоряджень. Узагальнюючи викладені підходи до розуміння поняття законності, зазначено, що законність може розглядатися як принцип, метод, режим відповідності правореалізаційної діяльності всіх субєктів права положенням Конституції України, законам, які не суперечать їй, підзаконним актам та іншим джерелам права.У проведеному дослідженні розвязано актуальне наукове завдання, яке полягає в ґрунтовному аналізі проблемних питань, що стосуються зміцнення законності у сфері застосування права; зясуванні значення цього суспільно-правового явища, яке покликано сприяти суспільному прогресу; реалізації загальнолюдських цінностей і стандартів демократичної, правової держави. Велика кількість підходів, які існують у юридичній науці, щодо визначення поняття законності свідчить про складний та багатоплановий характер цього явища. У теорії права правильною, на нашу думку, є позиція, про те що у процесі визначення законності неможливо протиставляти їй діяльність щодо дотримання законів, метод законності, режим законності, так само як неможливо виробити комплексне визначення законності шляхом механічного обєднання різнопланових дефініцій. Як властивість діяльності, категорія "законність" має таку структуру: принцип законності - метод законності - режим законності, що власне і визначає наукову й практичну значущість даного поняття. Спроби окремих авторів звузити субєктивну сторону змісту законності навряд чи сприяють її зміцненню і підтримці правопорядку в суспільстві, оскільки мимоволі породжують ілюзію необовязковості дотримання: по-перше, правових приписів громадянами; по-друге, правових норм, що містяться у підзаконних нормативних правових актах.

Основний зміст роботи

У проведеному дослідженні розвязано актуальне наукове завдання, яке полягає в ґрунтовному аналізі проблемних питань, що стосуються зміцнення законності у сфері застосування права; зясуванні значення цього суспільно-правового явища, яке покликано сприяти суспільному прогресу; реалізації загальнолюдських цінностей і стандартів демократичної, правової держави.

Отримані у процесі дослідження результати дозволяють зробити такі висновки: 1. Велика кількість підходів, які існують у юридичній науці, щодо визначення поняття законності свідчить про складний та багатоплановий характер цього явища. При визначенні поняття законності необхідно враховувати семантичний аспект зазначеної категорії.

У теорії права правильною, на нашу думку, є позиція, про те що у процесі визначення законності неможливо протиставляти їй діяльність щодо дотримання законів, метод законності, режим законності, так само як неможливо виробити комплексне визначення законності шляхом механічного обєднання різнопланових дефініцій.

Законність нерозривно повязана з правореалізаційною діяльністю всіх субєктів права, виступаючи при цьому як її якісна характеристика. Як властивість діяльності, категорія "законність" має таку структуру: принцип законності - метод законності - режим законності, що власне і визначає наукову й практичну значущість даного поняття.

У змісті законності необхідно виокремити предметну, субєктну і нормативну сторони. Спроби окремих авторів звузити субєктивну сторону змісту законності навряд чи сприяють її зміцненню і підтримці правопорядку в суспільстві, оскільки мимоволі породжують ілюзію необовязковості дотримання: по-перше, правових приписів громадянами; по-друге, правових норм, що містяться у підзаконних нормативних правових актах.

Невиправдані й спроби протиставлення на етапі практичної реалізації права понять "законність" і "правозаконність". Принципи рівності, свободи, гуманізму і справедливості, що лежать в основі ідеї "правозаконності", є, по суті, вираженням соціальних ідеалів, які виходять за межі права. Вони не гарантують існування стійкого правопорядку, оскільки при оцінці правових явищ та процесів мають абстрактний характер, допускаючи неоднозначне тлумачення.

Інтереси зміцнення законності та правопорядку вимагають не протиставлення, а зближення різних концепцій праворозуміння і моделей законності, що розвиваються на їх основі. Реальне завдання полягає в тому, щоб навчитися, з одного боку, обєктивувати законотворчість, а з іншого - обєктивувати законодавство. Своєрідним засобом поєднання зазначених концепцій може і повинна стати Конституція України, яка є основою всієї правової системи України.

2. Серед різних форм реалізації права особливе місце займає правозастосування, найважливішою ознакою якого є державно-владний характер. Від нього походять усі інші ознаки, що визначають специфіку застосування права: управлінський, творчий характер цієї діяльності, за посередництвом якої здійснюється індивідуальне регулювання суспільних відносин, її сувора процедурно-процесуальна регламентація, специфічні засади, що зумовлюють необхідність залучення до процесу реалізації права субєктів, які мають державно-владні повноваження.

Як діяльність, процедурно і процесуально оформлена, правозастосування має низку стадій (етапів). Здійснений у роботі аналіз стадій логічної послідовності дозволяє визначити основні етапи функціонування правосвідомості правозастосовника в розвязанні проблемної ситуації, що склалася, а також сформувати загальнотеоретичну модель правозастосовної діяльності. Ця принципова схема включає в себе такі основні стадії: 1) дослідження фактичних обставин, збирання інформації і встановлення обєктивної істини по справі; 2) юридична кваліфікація, що виражена у формі судження про юридичне значення оцінюваних фактичних обставин; 3) зясування змісту норм права у процесі тлумачення даних норм; 4) прийняття рішення та його документальне оформлення складають завершальну і, водночас, основну стадію застосування норм права.

Найважливішим критерієм, якому мають відповідати і діяльність, повязана з державно-владною реалізацією правових приписів, і її підсумковий результат, є вимога законності.

3. Як обєктивна необхідність суспільного життя, законність виявляється у відповідних принципах. У юридичній науці сьогодні відсутній єдиний методологічний підхід до визначення основоположних ідей, що відображають сутність та зміст законності. Цей підхід повинен ґрунтуватися на розмежуванні таких понять, як принципи і вимоги законності. Критеріями розмежування зазначених понять є їх обсяг та спрямованість. З урахуванням цієї обставини виокремлюють три основоположні принципи законності, чітка і неухильна реалізація яких може розглядатися як своєрідна програма дій зі зміцнення законності у сфері застосування права: 1) верховенство Конституції України і закону; 2) єдність законності; 3) доцільність законності.

4. Проблема зміцнення законності у сфері застосування права має комплексний характер і передбачає необхідність врахування різноманітних факторів обєктивного і субєктивного характеру.

Під впливом обєктивних факторів формується реальна ситуація, в умовах якої відбувається процес застосування права. Безпосередній вплив на стан законності у сфері застосування права здійснюють, насамперед, фактори правового та організаційно-управлінського характеру. Серед них особливе значення мають ступінь досконалості чинного законодавства, актів офіційного тлумачення, раціональна організація діяльності правозастосовних органів, стан контрольно-наглядових механізмів.

За належного рівня свого розвитку ці фактори можуть розглядатися як гарантії законності у сфері застосування права. Однак їх реальний якісний стан ще далекий від ідеалу. В результаті деякі з них сьогодні є дестабілізуючими факторами ("антигарантіями" законності), оскільки створюють умови для порушень законності з боку посадових осіб правозастосовних органів.

Однак навіть найсприятливіша ситуація, в умовах якої відбувається правозастосовна діяльність, не гарантує, що кожна правозастосовна дія, підсумкове рішення у справі в обовязковому порядку будуть відповідати критерію юридичної правомірності. Значною мірою це залежить від індивідуальних якостей субєктів правозастосовної діяльності.

5. В ідеалі правозастосовник як особистість повинен мати підвищений потенціал участі в суспільних відносинах, високий рівень їх усвідомлення, адекватне ставлення до суспільства загалом і окремих його членів, у тому числі до себе, відповідальне ставлення до виконання своїх суспільних і службових обовязків. Реалізація останніх вимагає від нього ґрунтовних знань і творчих можливостей, емоційно-вольових та інтелектуальних якостей високого рівня. Він повинен бути здатним до адекватних дій у важких умовах, до встановлення доброзичливих стосунків з людьми, мати високорозвинене почуття справедливості й честі, виявляти рішучість та наполегливість у досягненні поставлених перед ним цілей.

З-поміж субєктивних факторів, що впливають на законність у сфері застосування права, першочергове значення має рівень розвитку індивідуальної правової культури субєктів цієї діяльності. Невідємними елементами такої культури є: позитивні правові знання; шанобливе ставлення до права; позитивні навички і стереотипи діяльності у сфері застосування права; належний рівень соціально-правової активності. Усі ці складові в єдності утворюють основу професійної діяльності субєктів правозастосовної діяльності.

Узагальнення результатів численних соціологічних досліджень показує, що недостатній рівень розвитку будь-якого із зазначених елементів призводить до порушень законності у правозастосовній діяльності. Загалом рівень правової культури посадових осіб, які здійснюють застосування права, нині може оцінюватися як задовільний.

Підвищення рівня індивідуальної правової культури посадових осіб передбачає проведення комплексу взаємоповязаних заходів, які включають: а) правове навчання: б) правове виховання; в) науково обґрунтовану правову пропаганду. Враховуючи обмежені можливості виховного впливу на особистість у сучасних умовах, основна увага щодо підвищення рівня правової культури посадових осіб має бути спрямована на правове навчання.

6. Наявність ідеальної моделі правозастосування не виключає можливості виникнення у правозастосовному процесі таких ситуацій, які, не виходячи за рамки загального, що охоплюються ним, являють собою, водночас, дещо відмінне, що відрізняється через присутність у цьому процесі (або навіть поряд з ним) неінтегрованих у загальному понятті елементів. Ці ситуації вважають так званими нетиповими ситуаціями правозастосовного процесу. Головна їхня особливість полягає в тому, що вони з точки зору правової системи або через свій фактичний склад містять елементи, які відхиляються від ідеальної моделі правозастосування і вимагають від правозастосовника додаткових пошукових зусиль у процесі розвязання конкретної справи. Правила подолання цих нетипових ситуацій відрізняються певною специфікою. Знання такого алгоритму розвязання вказаних ситуацій покликане сприяти зміцненню законності та правопорядку у сфері застосування права.

7. Проблема забезпечення законності у зазначеній сфері настільки широка та багатопланова, що розкриття всіх її аспектів неможливе в межах однієї наукової роботи. Багато питань, які у межах цього дослідження були викладені лише у вигляді тез, заслуговують на більш детальний розгляд, а тому в подальшому можуть і повинні стати предметом самостійного юридичного аналізу. Це, зокрема, питання, повязані з вивченням та оцінкою: стану законності в діяльності різних правозастосовних органів; впливу на законність у сфері застосування права економічних, політичних, ідеологічних факторів, а також різних факторів субєктивного характеру, що визначають рівень розвитку професійної культури особистості (моральної, політичної, естетичної, інших її складових), причинних комплексів, що передують правозастосовним помилкам і посадовим зловживанням правом, тощо.

1. Мелех Л.В. Верховенство права - основний принцип законності / Л.В. Мелех // Вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - 2006. - Вип. 2. - С. 65-73.

2. Мелех Л.В. Визначні ритори про законність / Л.В. Мелех // Сучасна педагогічна риторика: теорія, практика, між предметні звязки: зб. наук. пр. за матер. наук. сем. (10 - 12 травня 2007 р.). - Львів: ПАІС, 2007. - С. 261-264.

3. Мелех Л.В. Дотримання законності - основа демократичного суспільства / Л.В. Мелех // Вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - 2008. - Вип. 1. - С. 74-81. - (Серія психологічна).

4. Мелех Л.В. Забезпечення законності як шлях до подолання правового нігілізму у правозастосовній діяльності / Л.В. Мелех // Пяті осінні юридичні читання: матер. міжнар. наук.-практ. конф. молодих учених (27 - 28 жовтня 2006 р.). - Хмельницький. - 2006. - С. 77-80.

5. Мелех Л.В. Законність як принцип права та її дотримання в Україні / Л.В. Мелех // Вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. -2006. - Вип. 1. - С. 61-68.

6. Мелех Л.В. Здійснення контролю за діяльністю ОВС як засіб забезпечення законності / Л.В. Мелех // Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні: тези доп. на Всеукр. наук. конф. адюнк., аспір. та здоб. (26 вересня 2008 р.). - Львів, 2008. - С. 169-172.

7. Мелех Л.В. Зміст і сутність законності, особливості її відображення в діяльності ОВС / Л.В. Мелех // Сучасне державотворення в Україні: проблеми теорії та історії: матер. круг. ст. (2 листопада 2007 р.). - Львів, 2008. - С. 168-171.

8. Мелех Л.В. Конституція - правовий фундамент законності в умовах формування громадянського суспільства / Л.В. Мелех // Вісник наукового товариства курсантів та студентів ЛЬВДУВС - 2006. - Вип. 1. - С. 93-95.

9. Мелех Л.В. Правова культура правозастосовувача як фактор зміцнення законності - мета побудови правової держави / Л.В. Мелех // Вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - 2007. - Вип. 1. - С. 338-347.

10. Мелех Л.В. Правозастосовні помилки працівників міліції та шляхи їх усунення / Л.В. Мелех // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матер. XIII регіон. наук.-практ. конф. (8 - 9 лютого 2007 р.). - Львів, 2007. - С. 50-53.

11. Мелех Л.В. Проблеми законності у сфері забезпечення екологічної безпеки / Л.В. Мелех // Взаємодія правоохоронних органів та державних структур у протидії екологічній небезпеці: матер. наук.-практ. конф. (3 листопада 2006 р.). - Львів, 2007. - С. 95-97.

12. Мелех Л.В. Справедливість норм Кримінального кодексу України як допомога правозастосувачу та умова сприяння законності / Л.В. Мелех // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення: матер. наук.-практ. конф. (7 - 8 квітня 2006 р.). - Львів, 2006. - С. 142 -145.

13. Мелех Л.В. Трактування правової категорії "законність" у вітчизняній юридичній науці / Л.В. Мелех // Держава і право. - 2007. - Вип. 36. - С. 123-128.

14. Мелех Л.В. Розуміння законності вітчизняними дореволюційними юристами (ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст.) / Л.В. Мелех // Актуальні питання реформування правової системи України: матер. VI-Міжнар. наук.-практ. конф. (29- 30 травня 2009 р.). - Луцьк - С.63-65.

Размещено на .ru