Законність і справедливість: теоретико-правові проблеми співвідношення та взаємодії - Автореферат

Становлення ідеї законності та її взаємозвязку із справедливістю починається з утвердженням державності та права, хоча уявлення про необхідність додержання конкретних правил існувало навіть в релігійно-міфологічних памятках античних часів. Політико-правові погляди філософів на феномен справедливості та законності в епоху відродження, просвітництва і нового часу визначили багатовекторність розуміння сутності вказаних категорій, що на сьогодні стало причиною відсутності єдиного концептуального підходу до проблематики їх взаємозвязку. На нашу думку, вказане розуміння законності як суворого і неухильного виконання законів не в повній мірі характеризує сутнісні та значеннєві аспекти законності, а також не дозволяє встановити комплексне уявлення про законність, на підставі якого виробити та обґрунтувати концептуальні засади підвищення рівня законності, її забезпечення та гарантування. Значний здобуток у дослідженні проблем законності та справедливості як самостійних категорій, так і у їх органічному взаємозвязку внесли такі відомі вітчизняні та зарубіжні вчені як В.Б. Встановлено чотирьохаспектний рівень взаємодії моральності, справедливості і законності в юридичній діяльності, а саме: теоретичний, що повязаний із подальшим розвитком наукового розуміння моральної природи законності як вияву її справедливості; практичний, який полягає у дослідженні ролі справедливості і моралі в процесі правотворчості та правореалізації; ідеологічний, що відображається у реалізації функцій справедливості і моральності у праві як важливої складової ідеологічної надбудови суспільства; поведінковий (естетичний), який забезпечує активний вплив моралі та справедливості на формування спонукань у субєктів до вчинення правомірних діянь.У Розділі 1 "Законність та справедливість: історико-правовий аспект становлення та розвитку ідей співвідношення", який складається з трьох підрозділів, в яких відповідно до принципу логічної послідовності аналізуються ідеї співвідношення законності і справедливості у працях вчених античності, середньовіччя, відродження, просвітництва та нового часу. В подальшому визначення співвідношення законності і справедливості зумовлювалось наступними положеннями античних мислителів: законність та справедливість є співпадаючими поняттями (Сократ); законність та справедливість є всезагальними, оскільки поширюються на всіх членів суспільства (Платон); законність та справедливість обєктивно обумовлюються природними законами (Аристотель); справедливим є закон, що йде на користь взаємному спілкуванню людей (Епікур); законність визначає необхідність постійної зміни законодавства у відповідності до потреб суспільства та справедливості (Цицерон); справедливість закону характеризується відповідністю останнього волі Всевишнього (Ф. У Розділі 2 "Теоретико-правові та методологічні проблеми законності та справедливості", який складається з двох підрозділів, досліджуються поняття, аспекти і сфери прояву законності та справедливості, аналізуються вимоги і принципи законності як засоби гарантування її справедливості. З огляду на зазначене, дисертантом запропоноване авторське визначення принципів як відправних начал та ідей, які сприяють зміцненню законності і забезпечують неухильне виконання законів і підзаконних актів всіма субєктами права та гарантують втілення ідей справедливості і доцільності в процесі правотворчості та правореалізації. законність справедливість громадянський суспільство Розділ 3 "Законність та справедливість як вимоги юридичної діяльності", який складається з двох підрозділів, присвячений аналізу взаємодії моральності, справедливості та законності в процесі правового впливу на суспільство, а також визначенню взаємодії законності і справедливості у процесі правозастосування.