Поняття "кримінально-процесуальне доказування", його предмет та межі. Визначення місця захисника серед учасників кримінально-процесуального доказування. Правова природа діяльності захисника у процесі збирання, перевірки та оцінки доказів та їх джерел.
Соціально-економічні перетворення останніх років і процес реформування кримінального судочинства надали потужний імпульс обєктивній необхідності дослідження важливих питань кримінально-процесуального доказування, зокрема ролі у ньому захисника. Захисник бере участь у кримінальному провадженні не тільки для того, щоб допомогти затриманим, підозрюваним, обвинуваченим, підсудним і засудженим у захисті їх правових інтересів, надати їм кваліфіковану юридичну допомогу, не допустити фальсифікації доказів, використання недозволених методів провадження слідства, нейтралізувати обвинувальний ухил досудового слідства тощо, а й для того, щоб виконати одну з функцій держави - захист законних прав і свобод своїх громадян. Нагимов та інші, розглядали окремі форми участі захисника у кримінально-процесуальному доказуванні: участь в провадженні слідчих дій, заявленні клопотань, які спрямовані на збирання доказів, їх подання. Мета дисертаційного дослідження полягає в узагальненні, систематизації і поглибленні розвитку наукових уявлень про захисника як субєкта доказування в кримінальному процесі; обґрунтуванні необхідності розширення його прав у збиранні доказів, визначенні меж його участі в кримінально-процесуальному доказуванні та розробленні на цій основі рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення правового статусу захисника та його діяльності при здійсненні правосуддя. Під час дослідження застосовувалися загальнонаукові (аналіз і синтез, узагальнення, абстрагування та ін.) і спеціальні методи пізнання: метод системного аналізу, який дав можливість розглянути кримінально-процесуальні відносини у сфері доказування у звязку з участю у ньому захисника як систему повязаних між собою елементів; формально-юридичний метод - використовувався при аналізі норм Конституції України, кримінально-процесуального законодавства України, Закону України "Про адвокатуру", постанов Пленуму Верховного Суду України; порівняльний метод було застосовано при аналізі особливостей діяльності захисника у кримінально-процесуальному доказуванні таких країн як Франція, Німеччина, США, Англія, Росія та ін.; структурний метод дозволив вивчити структуру і зміст кримінально-процесуального доказування; формально-логічний метод застосовувався для визначення понятійного апарату за темою дослідження; статистичний метод використовувався для аналізу й узагальнення емпіричної інформації, що стосується теми дослідження; соціологічні методи (анкетування й інтервювання) застосовувались при вивченні і узагальненні практики, при опитуванні працівників слідчих органів України, адвокатів.Перший розділ "Захисник у кримінально-процесуальному доказуванні" складається з логічно повязаних між собою двох підрозділів і присвячений дослідженню поняття правової природи кримінально-процесуального доказування та кола його субєктів в цілому, та захисника зокрема. У підрозділі 1.1 "Поняття, предмет та межі кримінально-процесуального доказування" досліджується загальнонаукові передумови визначення сутності кримінально-процесуального доказування. Дисертант дійшов висновку, що кримінально-процесуальне доказування є урегульованою кримінально-процесуальним законом діяльністю особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді як по збиранню, перевірці й оцінці доказів та їх процесуальних джерел, так і обґрунтуванню достовірного висновку та прийняттю процесуального рішення, спрямованого на встановлення істини у кожній конкретній кримінальній справі. У дослідженні автор аналізує елементи кримінально-процесуального доказування: збирання, перевірку, оцінку доказів та їх джерел, обґрунтування висновку і прийняття процесуального рішення у справі. Автор підтримує визначення меж кримінально-процесуального доказування як сукупності доказів та їхніх процесуальних джерел, збирання і дослідження яких забезпечить повне та якісне встановлення всіх обставин предмета доказування та прийняття обґрунтованого рішення у кримінальній справі (Ю.М.У результаті дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства та практики його реалізації, законодавства зарубіжних країн, теоретичного осмислення наукових праць вчених, сформульовані основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення й полягають у наступному: 1. Запропоновано поняття "неповторювані слідчі дії", під якими розуміються слідчі дії, які не можуть бути повторно проведені через загрозу втрати їх доказової сили: огляди, експертизи, предявлення для впізнання, допити потерпілих, свідків, експертів, котрі не зможуть у подальшому зявитися до суду для дачі показань. Доведено, що КПК України слід доповнити ст.48? "Участь захисника в неповторювальних слідчих діях", де передбачити можливість участі захисника при проведенні таких слідчих дій. Обґрунтовано висновок про розширення прав захисника при збиранні доказів у кримінальному процесі та запропоновано надати йому право самостійно здійснювати слідчі дії - огляд предметів та документів, відтворення обстановки та обставин
План
Основний зміст
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
