Захисні механізми в особистісній структурі лікарів-психіатрів та їх психотерапевтична корекція - Автореферат

Вивчити особливості психічної сфери лікарів-психіатрів і психотерапевтів у залежності від ступеню вираженості синдрому “вигоряння”. Виявити взаємозвязок між домінуючими структурами особистості, несвідомими захисними механізмами і ступенем вираженості синдрому “вигоряння” у лікарів-психіатрів і психотерапевтів. Визначено зміст і послідовність психокорекційних заходів, спрямованих на адаптацію несвідомих захисних механізмів у лікарів-психіатрів і психотерапевтів, що сприяють корекції синдрому “вигоряння”, нормалізації психічного стану лікарів і редукції клінічних проявів синдрому “вигоряння” як результату інтеграції інтрапсихічних структур. У першу групу ввійшло 36 лікарів із синдромом “вигоряння” I ступеню, у яких синдром “вигоряння” мав неявне визначення і знаходився в стані самокомпенсації. У другу було включено 58 лікарів-психіатрів і психотерапевтів із синдромом “вигоряння” II ступеню, в яких синдром “вигоряння” був частково компенсований різноманітними не адаптивними способами.У дисертації дані теоретичне узагальнення і нове рішення наукової задачі визначення впливу основних несвідомих захисних механізмів в лікарів-психіатрів і психотерапевтів із синдромом “вигоряння” різного ступеня вираженості на процес “вигоряння” для подальшої корекції його в психіатричній і психотерапевтичній практиці. Стан психічної сфери в лікарів-психіатрів і психотерапевтів із синдромом “вигоряння” характеризується наявністю психопатологічних порушень, представлених астенічним (8,18±2,61%), астено-іпохондричним (40,91±4,69%), астено-депресивним (20,91±3,88%), астено-вегетативним (14,55±3,36%) і іншими варіантами станів психічної дезадаптації. Розподіл типів особистісної організації має свої особливості в залежності від ступеня синдрому “вигоряння”: для лікарів з I ступенем синдрому “вигоряння” найбільш типовою є депресивна (77,78±6,93%), з II ступенем - нарцисична (68,97±6,07%), з III ступенем - мазохістична (75,00±10,83%) структури особистості. В міру прогресування синдрому “вигоряння” зростає кількість лікарів з високим рівнем нейротизму (від 11,11±5,24% при І до 68,75±11,59% при ІІІ ступенях) і низьким рівнем само-ефективності (від 68,75±11,59% при І до 30,56±7,68% при ІІІ ступенях). Порушення психологічного функціонування в системі “лікар - пацієнт” відбувається в лікарів з різними типами особистісної організації різними шляхами: з депресивною структурою - утрудненнями в наданні допомоги пацієнтам у проробленні ними процесу сепарації, несвідомим бажанням прийняти на себе виховну роль і ослабленням власних емпатичних можливостей; з нарцисичним типом - перебільшеним бажанням позитивної оцінки себе, схильністю формувати “помилково-терапевтичні” відносини з хворими і несвідомими почуттями ревнощів і заздрості до інших лікарів; з мазохістичною структурою - страхом експлуатації іншими, дистанціюванням від пацієнтів, емоційною холодністю й відторгненістю.

1. У дисертації дані теоретичне узагальнення і нове рішення наукової задачі визначення впливу основних несвідомих захисних механізмів в лікарів-психіатрів і психотерапевтів із синдромом “вигоряння” різного ступеня вираженості на процес “вигоряння” для подальшої корекції його в психіатричній і психотерапевтичній практиці.

2. Стан психічної сфери в лікарів-психіатрів і психотерапевтів із синдромом “вигоряння” характеризується наявністю психопатологічних порушень, представлених астенічним (8,18±2,61%), астено-іпохондричним (40,91±4,69%), астено-депресивним (20,91±3,88%), астено-вегетативним (14,55±3,36%) і іншими варіантами станів психічної дезадаптації.

Для лікарів з І ступенем синдрому “вигоряння” найбільш характерним є наявність астено-депресивного (55,56±8,28%) і астенічного (19,44±6,60%) варіантів дезадаптації; з ІІ ступенем - астено-іпохондричного (65,52±6,24%) і астено-вегетативного (15,52±4,75%) варіантів; з ІІІ ступенем - астено-вегетативного (31,25±11,59%) і астено-іпохондричного (43,75±12,40%) варіантів психічної дезадаптації.

3. Для лікарів-психіатрів і психотерапевтів із синдромом “вигоряння” характерною є переважна представленість нарцисичного (39,09±4,65%), депресивного (28,18±4,29%) і мазохістичного (14,55±3,36%) типів особистісної організації. Розподіл типів особистісної організації має свої особливості в залежності від ступеня синдрому “вигоряння”: для лікарів з I ступенем синдрому “вигоряння” найбільш типовою є депресивна (77,78±6,93%), з II ступенем - нарцисична (68,97±6,07%), з III ступенем - мазохістична (75,00±10,83%) структури особистості.

4. Для лікарів із синдромом “вигоряння” І ступеня характерним є наявність дистимічного типу акцентуації (27,78±7,47%), інтровертованості (83,33±6,21%), флегматичного типу темпераменту (77,78±6,93%). Лікарі з ІІ ступенем синдрому “вигоряння” відрізняються наявністю циклотимічної (17,24±4,96%) і афективної (15,52±4,75%) акцентуацій, екстравертованістю (77,59±5,48%), холеричним типом темпераменту (53,45±6,55%). Лікарям з ІІІ ступенем синдрому “вигоряння” притаманні емотивна (37,50±12,10%) і дистимічна (25,00±10,83%) акцентуації, інтровертованість (81,25±9,76%) і меланхолічний тип темпераменту (62,50±12,10%).

В міру прогресування синдрому “вигоряння” зростає кількість лікарів з високим рівнем нейротизму (від 11,11±5,24% при І до 68,75±11,59% при ІІІ ступенях) і низьким рівнем само-ефективності (від 68,75±11,59% при І до 30,56±7,68% при ІІІ ступенях).

5. Основні несвідомі захисні механізми в лікарів з депресивною структурою особистості представлені інтроекцією, ідеалізацією і звертанням проти себе; з нарцисичною - ідеалізацією, знецінюванням і перфекціонізмом; з мазохістичною - інтроекцією, звертанням проти себе, ідеалізацією, моралізацією, запереченням і відреагуванням у виді аутоагресії.

Для лікарів з різними типами особистісної організації притаманні наступні типи патернів відносин “Я - Інший”: в осіб з депресивною структурою особистості - “неповноцінний Я - всемогутній Інший”; з нарцисичною структурою - “агресивно-всемогутній Я - неповноцінний Інший”; з мазохістичною структурою - “альтруїстично-всемогутній Я - нужденний у допомозі (неповноцінний) Інший”.

6. Порушення психологічного функціонування в системі “лікар - пацієнт” відбувається в лікарів з різними типами особистісної організації різними шляхами: з депресивною структурою - утрудненнями в наданні допомоги пацієнтам у проробленні ними процесу сепарації, несвідомим бажанням прийняти на себе виховну роль і ослабленням власних емпатичних можливостей; з нарцисичним типом - перебільшеним бажанням позитивної оцінки себе, схильністю формувати “помилково-терапевтичні” відносини з хворими і несвідомими почуттями ревнощів і заздрості до інших лікарів; з мазохістичною структурою - страхом експлуатації іншими, дистанціюванням від пацієнтів, емоційною холодністю й відторгненістю.

7. Для досягнення інтеграції інтрапсихічних структур найбільш ефективним є застосування комплексної диференційованої системи психотерапевтичної корекції, що включає в себе послідовні етапи раціональної і групової психодинамічної психотерапії. Пріоритетними напрямками психотерапевтичних втручань в лікарів з депресивною структурою особистості повинні бути конфронтація самодеструктивності, пряме звертання до їх особистості і заперечення інтелектуалізацій, з нарцисичною структурою - відбиття і контейнерування проекцій і віддзеркалювання; з мазохістичною - прояснення, відреагування в групі, узагальнення.

8. Диференційоване застосування психотерапевтичної корекції сприяє повної компенсації синдрому “вигоряння” в 83,78±4,29% лікарів і частковому у 10,81±3,61% як результату часткової перебудови структури особистості лікарів-психіатрів і психотерапевтів, адаптації захисних механізмів, нормалізації психічного стану, зниження рівня невротизації, істотного підвищення рівня соціально-психологічної адаптації, само-ефективності і терапевтичної продуктивності в цілому. Стійкий терапевтичний ефект протягом двох років зберігається у 68,92±5,38% лікарів.

1. Михайлов Б.В., Гавриленко М.А. Синдром “выгорания”, его причины и способы коррекции //Архів психіатрії. - Київ, 2001. - № 4 (27). - С. 32 - 36. (Здобувачем особисто проведено аналіз стану проблеми синдрому “вигоряння” у вітчизняній та світовій літературі, описані критерії його діагностики і механізми формування).

2. Гавриленко М.А. Некоторые особенности проведения тренинговых аналитических групп // Український вісник психоневрології. - Харків, 2002. - Т. 10, Вип. 2 (31) - С. 97 - 98.

3. Гавриленко М.А. Синдром “выгорания” и его психотерапевтическая коррекция // Таврический журнал психиатрии. - Симферополь, 2002. - Т.6, № 3 (20) - С. 57 - 59.

4. Гавриленко М.А. К вопросу о развитии синдрома “выгорания” у врачей психиатров-психотерапевтов // Архів психіатрії. - Київ, 2002. - № 4 (31). - С. 192 - 194.

5. Гавриленко М.А. Некоторые практические отличия классической и современной психоаналитической психотерапии // Медицина на межі століть: відкриття та перспективи: Матеріали науково-практичної конференції молодих вчених Харківської медичної академії післядипломної освіти. - Харків, 1999. - С. 60 - 61.

6. Михайлов Б.В., Гавриленко М.А. До питання про структуру особи лікарів-психіатрів // Форум психіатрії і психотерапії. - Львів, 2000. - Т. 2. - С. 75 - 77. (Здобувачем особисто проведено аналіз літературних даних щодо ментальності і психоемоційного стану лікарів-психіатрів та психотерапевтів).

7. Михайлов Б.В., Мартыненко А.А., Сердюк А.И., Андрух Г.П., Маркова М.В., Федосеев В.А., Сарвир И.Н., Серик Т.В., Гавриленко М.А., Селюкова Т.В. Острые массовые нарушения психической сферы у населения Украины // Проблеми екстремальної психіатрії: Матеріали науково-практичної конференції “Платонівські читання” (11 - 13 травня 2000). - Харків, 2000. - С. 72 - 73. (Здобувачем здійснені дослідження гострих стресових станів лікарів психіатрів-психотерапевтів в Україні та їх наукова інтерпретація).

8. Гавриленко М.А. Психодинамические аспекты психосоматических заболеваний // Психосоматические расстройства. Актуальные проблемы реабилитации. - Донецк, 2001. - С. 42.

9. Гавриленко М.А. Особенности синдрома “выгорания” у врачей-психиатров // Актуальные проблемы сексологии и медицинской психологии: Материалы научно-практической конференции, посвященной 15-летию кафедры сексологии и медицинской психологии Харьковской медицинской академии последипломного образования. - Харьков, 2002. - С. 55 - 56.

10. Гавриленко М.А. Нормальне і патологічне горе (психодинамічний підхід) // Актуальні питання розвитку сучасної психіатрії в дослідженнях молодих вчених: Матеріали конференції молодих психіатрів Харківської медичної академії післядипломної освіти (27 травня 2003 року). - Харків, 2003. - С. 19 - 20.

11. Гавриленко М.А. Контрперенос в работе врача-психотерапевта // Український медичний альманах. - Луганськ, 2004. - Т. 7, № 4. - С. 31.