Західна практика регулювання відносин між працею і капіталом - Реферат

Вступ Соціальна сфера є специфічною галуззю людської діяльності (сукупністю відповідних її видів, функцій та організаційних форм), предметом котрої є громадяни країни з їх потребами. Ця сфера охоплює охорону здоровя, освіту, науку, культуру, мистецтво, ЗМІ, спорт та туризм, побутове обслуговування, торгівлю та громадське харчування, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, соціальну допомогу й соціальне страхування, пенсійне забезпечення, охорону праці та забезпечення безпеки і суспільного порядку (заходи оборонного та правоохоронного характеру). Це, насамперед, захист від безробіття, забезпечення допомоги для непрацездатних та найбідніших прошарків населення, поєднання страхової та державної систем соціального захисту, розвиток системи охорони здоровя, освіти та інших галузей соціальної сфери. Однією із складових соціальної політики є соціальне партнерство - особлива система відносин, що виникають між найманими робітниками та роботодавцями за посередницької ролі держави з узгодження інтересів у соціально-трудовій сфері та врегулювання соціально-трудових конфліктів. Систему соціального партнерства називають трипартизмом, оскільки у врегулюванні соціально-трудових відносин беруть участь три сторони: організації, що представляють інтереси найманих працівників; обєднання роботодавців; держава. Методи регулювання соціально-трудових відносин Міжнародна організація праці має величезний досвід у регулюванні соціально-трудових відносин на основі різних методів, що забезпечило їй міжнародний авторитет і визнання. Серед усього різноманіття прийомів і методів регулювання соціально-трудових відносин можна виділити три основних: 1) Розробка і прийняття міжнародних трудових норм (конвенції і рекомендації); 2) Надання країнам допомоги в вирішенні соціально-трудових проблем (технічне співробітництво); 3) Проведення досліджень і здійснення публікацій з соціально трудових проблем. На практиці відповідно до нині діючої системи представлення доповідей, затвердженої Адміністративною радою, доповіді по найбільш важливих конвенціях, що відносяться до основних прав людини в сфері праці, представляються один раз у два роки, а по інших конвенціях - один раз у чотири роки. Оптимізація відносин між працею та капіталом: досвід Німеччини Система соціально-трудових відносин Німеччини, є найзбалансованішою з погляду узгодження інтересів роботодавців та найманих працівників і оцінюється як найпрогресивніша у світовій практиці (за висновками фахівців Міжнародної організації праці) Німецька система соціально-трудових відносин - це основа формування європейської (континентальної) моделі відносин у сфері праці, характерними рисами якої є: високий рівень правової захищеності працівників; жорсткі норми трудового законодавства, орієнтовані на збереження робочих місць; розгалужена нормативно-правова база, що регулює індивідуальні та колективні відносини між провідними соціальними силами; широке використання норм галузевих (регіонально-галузевих) тарифних угод; відносно високий рівень соціальних стандартів, що діють на національному, галузевому (регіонально-галузевому) рівнях; незначний (порівняно з іншими моделями) рівень диференціації доходів у цілому та заробітної плати зокрема; широке застосування різноманітних форм розвитку виробничої демократії. Організаційно-правові засади регулювання соціально-трудових відносин у Франції Франція як одна з розвинутих країн з віковими традиціями демократичного розвитку, значними здобутками в розбудові соціальної держави та громадського суспільства, має одну з найдосконаліших національних моделей соціально-трудових відносин. Результат її функціонування - за індексом людського розвитку, визначеним за методологією ООН, Франція на межі двох тисячоліть посідала 12-е місце у світі.