Західні землі України в Другій світовій війні: військово-історичний аспект (1939-1944 рр.) - Автореферат

Трагічні події на західноукраїнських землях часів Другої світової війни до сих пір сприймаються неоднозначно; погляд на них є складовою етнополітичної орієнтації значної частини людей старшого покоління, яких півстоліття планомірно обробляла антиукраїнська ідеологія. І лише обєктивне висвітлення військово-політичного протистояння того часу дає змогу сучасникам використати досвід та уроки тих драматичних часів для консолідації державотворчих сил України. Не зайве памятати дипломатам, вищим ешелонам державної влади, котрі розробляють стратегію міжнародної політики України, про особливе геополітичне становище нашої держави, яка своїм існуванням та політичною орієнтацією сприяє політичній рівновазі у Європі. Необхідність розширення історичних і військово-політичних уяв щодо національно-визвольного руху, який вів політичну і збройну боротьбу в регіоні проти тоталітарних режимів, потреба ґрунтовно переосмислити геостратегічні аспекти цього трагічного періоду європейської історії стали основним мотивом даного дослідження. Охарактеризувати соціально-економічні та етнополітичні передумови виникнення та розвитку національно-визвольного руху, дати оцінку військово-політичним силам, що діяли в регіоні напередодні та в роки Другої світової війни.Найбільше документального матеріалу опрацьовано у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВ України), Центральному державному архіві громадських організацій України (ЦДАГО України), Центральному державному історичному архіві України у Львові (ЦДІА України у Львові). У ЦДІА України у Львові зберігаються матеріали, що висвітлюють діяльність ОУН у досліджуваному періоді, документи Українського Державного Правління та Українського Національного Комітету. Збірники документів і матеріалів опубліковані в 90-х роках ХХ ст. в Україні та Росії дають можливість обєктивніше досліджувати події на західних землях України в роки Другої світової війни. Гайваса, які не без субєктивного аналізу подій висвітлювали антифашистську збройну боротьбу українців, зробили перший крок у формуванні концепції національно-визвольного руху на західних землях України в роки німецької окупації. Чайковський адекватно відобразили й витлумачили центральні віхи Другої світової війни, в епіцентрі якої була Україна, як геостратегічний фактор, центр європейського театру воєнних дій.В результаті дослідження автор дійшов висновків, основний зміст яких виноситься на захист: По завершенні Першої світової війни долю краю, як і всієї України, вирішило її геополітичне становище, оскільки поява малої чи великої української держави вплинула б на політичну рівновагу в Європі, чого не хотіли допустити західні держави. Національно-визвольний рух у Західній Україні організаційно-політично сформувався в умовах колоніального режиму, який встановила Польща в 20-30-і роки ХХ ст. Нацисти розглядали Україну життєвим простором для німецької вищої раси, багаті землі якої повинні бути очищені від "тубільців" і перетворені в житницю Третього Рейху. Імперські плани Сталіна, що шляхом ескалації світової революції, рвався до світового панування, були першопричиною "включення" Західної України до складу СРСР з метою визначити межу німецької експансії на Схід, не допустити фашистської окупації всієї Західної України і заволодіти багатими природними ресурсами краю. Якщо відкинути те, що Україна не стала суверенною демократичною державою, а була у складі тоталітарної імперії, українські державотворці повинні "завдячувати" Сталіну, що він своїми планами ескалації світової революції, в тому числі включенням Західної України, а потім і Північної Буковини до СРСР, створив міжнародно-правовий прецедент існування в певних кордонах Соборної України, що стало правовою базою у подальшому розвитку ідеї Української Суверенної держави, яка сьогодні уже визнана світовим співтовариством.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

В результаті дослідження автор дійшов висновків, основний зміст яких виноситься на захист: По завершенні Першої світової війни долю краю, як і всієї України, вирішило її геополітичне становище, оскільки поява малої чи великої української держави вплинула б на політичну рівновагу в Європі, чого не хотіли допустити західні держави. Внаслідок цього регіон став обєктом агресії сусідніх держав: Польщі, Румунії, Чехословаччини і СРСР.

Національно-визвольний рух у Західній Україні організаційно-політично сформувався в умовах колоніального режиму, який встановила Польща в 20-30-і роки ХХ ст. Провідними репрезентантами праворадикальних сил були ОУН(б) і ОУН(м), які появилися в результаті розколу ОУН. Кожна з них взаємопоборюючи одна одну, намагалася закріпити за собою виключне право очолити національно-визвольну боротьбу народу за відновлення Української самостійної держави.

В 1939 р., здійснивши агресію проти Польщі, нацистська Німеччина і СРСР поділили Західну Україну між собою. Гітлерівці включили Холмщину, Підляшшя, Посяння і Лемківщину до Генерального Губернаторства. Нацисти розглядали Україну життєвим простором для німецької вищої раси, багаті землі якої повинні бути очищені від "тубільців" і перетворені в житницю Третього Рейху. Не визнання нацистами українців як нації було продемонстровано: відмовою визнати Акт відновлення Української держави (30 червня 1941р.), геноцидом, масовими репресіями, дискримінаційним ставленням до вязнів-українців у концтаборах, масовим вивозом на каторжні роботи до Німеччини.

Імперські плани Сталіна, що шляхом ескалації світової революції, рвався до світового панування, були першопричиною "включення" Західної України до складу СРСР з метою визначити межу німецької експансії на Схід, не допустити фашистської окупації всієї Західної України і заволодіти багатими природними ресурсами краю. На окупованих СРСР теренах планувався поширитися сталінсько-більшовицький експеримент побудови соціалізму, що мало на меті продовження етноциду української нації.

З огляду на політичний аспект соборності українських земель, слід зазначити, що віковічне прагнення населення Західної України до воззєднання з усім українським народом в вересні-листопаді 1939р. стало реальністю. Якщо відкинути те, що Україна не стала суверенною демократичною державою, а була у складі тоталітарної імперії, українські державотворці повинні "завдячувати" Сталіну, що він своїми планами ескалації світової революції, в тому числі включенням Західної України, а потім і Північної Буковини до СРСР, створив міжнародно-правовий прецедент існування в певних кордонах Соборної України, що стало правовою базою у подальшому розвитку ідеї Української Суверенної держави, яка сьогодні уже визнана світовим співтовариством.

Розгортання національно-визвольного руху набуло всенародного характеру в 1943р., коли збройні відділи ОУН(б) своїми активними діями відтиснули на задній план бульбівські і мельниківські формування, а пізніше приєднали їх до своїх, надавши цьому рухові чітку структуру під назвою УПА, яка у своєму організаційному розвитку досягла рис регулярного війська, перебравши на себе державотворчі функції.

УПА визнавала право кожного народу на свободу, незалежність та самовизначення, чим створювала передумови для утворення у своєму складі національних збройних відділів. Опинившись перед необхідністю боротьби на декілька фронтів, керівництво УПА робило спроби порозумітися з командуванням АК, але домовитися про єдині дії проти німців і більшовицьких партизанів не вдалося через політико-стратегічні протиріччя. Польський еміграційний уряд прагнув відновити "польськість" цього регіону. Натомість "польський фактор" сповна використали гітлерівці, а згодом більшовики супроти українського визвольного руху. УПА діяла як самооборона населення від сваволі нацистів. Вона була справді народною армією, яку підтримувало все місцеве населення краю. ОУН(б) і УПА виступали проти колаборації з нацистами, а також проти створення військових підрозділів у складі вермахту. Збройна боротьба УПА протистояла двом агресивним тоталітарним режимам, що мали на меті переділити світ, зокрема Центральну Європу. Саме із тих причин її потрібно вважати воюючою стороною, складовою європейського Руху Опору.

На окупованій нацистами території розгорнувся більшовицький партизанський рух, який набрав найбільшого розмаху в 1943р., був масовим, але не всенародним. Партизани внесли значний вклад у визволення регіону від фашистської окупації.

Діяльність ОУН і УПА доказала як силу єдності дій, так і згубність тактико-організаційного розбрату, ворожнеч і чварів між політичними лідерами, що стали причиною великих втрат українців у боротьбі за відновлення самостійної України.

На підставі даного дисертаційного дослідження можна сформувати такі практичні рекомендації: досвід суспільно-політичних реалій кінця 30-х - початку 40-х років ХХ ст. повинен застерегти від партійно-політичних чварів і розколів, конфронтацій між лідерами політичної еліти. Запорукою успішної розбудови Української демократичної держави повинен бути постійний пошук шляхів до порозуміння та єднання навколо ідеї розбудови української державності всіх партій національно-демократичного спрямування;

тактико-організаційна діяльність ОУН(б) і ОУН(м) в зазначеному періоді вчать сьогодні, що запорукою розбудови демократичної держави повинні стати толерантні відносини між усіма партіями і громадськими організаціями та етнічне єднання громадян України (не залежно від того, в якому регіоні вони мешкають і яку ідеологію сповідують), їх участь у створенні коаліційного уряду, політики;

необхідно сформувати наукову концепцію діяльності ОУН і УПА, очистивши її від ідеологічних нашарувань, і, тим самим, сприяти формуванню в українському суспільстві етнополітичної єдності і громадянської злагоди.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. До питання створення національних збройних формувань у діяльності українських політичних партій та організацій напередодні Другої світової війни // Держава і армія. Вісник державного університету "Львівська політехніка". - №344. - Львів: Вид-во ДУ "Львівська політехніка", 1998. - C. 133-136.

2. Перші загони УПА на теренах Південної Волині // Держава і армія. Вісник державного університету "Львівська політехніка". - № 344. - Львів: Вид-во ДУ "Львівська політехніка", 1998. - C. 128-132.

3. Деякі аспекти військово-політичного становища України в роки Другої світової війни // Держава та армія. Вісник Державного університету "Львівська політехніка". - № 377. - Львів: Вид-во ДУ "Львівська політехніка", 1999. - C. 157-174.

4. Передумови утворення Української Головної Визвольної Ради та її історичне значення // Держава та армія. Вісник Державного університету "Львівська політехніка". № 377. - Львів: Вид-во ДУ "Львівська політехніка". - 1999. - C. 175-182.

5. Військово-політична ситуація на західноукраїнських землях напередодні Другої світової війни // Держава та армія. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". - № 408. - Львів: Вид-во НУ "Львівська політехніка", 2000. - C. 93-98.

6. Західна Україна в 1939 році: визволення, включення чи воззєднання // Держава та армія. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". - № 431. - Львів: Вид-во НУ "Львівська політехніка", 2001. - C. 69-75.

7. Західноукраїнські землі під фашистською окупацією // Держава та армія. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". - № 451. - Львів: Вид-во НУ "Львівська політехніка", 2002. - C. 51-57.