Загартовування дітей дошкільного віку - Курсовая работа

Загартування є основним засобом підвищення опірності організму дитини до коливань температури зовнішнього середовища, отже, до респіраторних захворювань. У деяких дітей, особливо взимку та під час несприятливої погоди, часто повторюються ангіни, бронхіти, нежить та інші простудні захворювання, особливо тоді, коли батьки надто кутають свою дитину, вмивають її тільки теплою водою, мало бувають з нею на свіжому повітрі. Батьки повинні знати принципи загартування: поступовості в проведенні загартовуючих процедур (поступове зниження температури повітря чи води, збільшення часу на повітряні та сонячні ванни та ін.); систематичності застосування загартування у всі періоди року (припинення загартовуючих процедур на 5-6 днів приводить до зникнення дефекту адаптації до холоду); урахування індивідуальних особливостей дитини та її ставлення до процедур (стан здоровя, загальний фізичний розвиток і особливості нервової системи дитини). Одну дитину відразу ж привчають до порівняно низьких температур, для іншої перехід від теплого до прохолодного має бути поступовим, майже непомітним. Мета курсової роботи - дослідити організм дитини дошкільного віку та способи їх загартовування.Перша аферентація представлена в основному пропріоцептивними імпульсами від мязів, які здійснюють рух, друга аферентація завжди комплексна і охоплює всі аферентні ознаки, що стосуються самого результату розпочатого руху. Програмування рухових дій повинне передбачати параметри рухів (простір, швидкість, темп, зусилля) і хід рухів в деталях (черговість вступу мязів в дію). Зворотний звязок - це інформація про те, що відбулося або відбувається в даний момент у функціональній системі, як здійснюються дії, які їх результати. За допомогою зовнішнього зворотного звязку людина дізнається про результат вчиненої дії, а за допомогою внутрішньої перш за все про те, як здійснювався рух. Цей сигнал приводить або до продовження дії (якщо програма не виконана, але дія здійснюється відповідно до неї), або до зупинки (припиненню дії), якщо програма повністю виконана, або до переробки програми (якщо потрібний результат при цій програмі не досягається).У фізичному вихованні застосовуються дві групи методів: специфічні (характерні тільки для процесу фізичного виховання) і загально педагогічні (застосовувані у всіх випадках навчання і виховання). До специфічних методів фізичного виховання відносяться: 1) методи суворо регламентованої вправи; За допомогою цих методів вирішуються конкретні завдання, звязані з навчанням техніці виконання фізичних вправ і вихованням фізичних якостей. Сутність методів строго регламентованого вправи полягає в тому, що кожна вправа виконується в строго заданій формі і з точно обумовленої навантаженням. Основними методичними особливостями ігрового методу є: 1) ігровий метод забезпечує всебічний, комплексний розвиток фізичних якостей і вдосконалення рухових умінь і навичок, так як в процесі гри вони проявляються не ізольовано, а в тісній взаємодії; у разі ж педагогічної необхідності за допомогою ігрового методу можна вибірково розвивати певні фізичні якості (підбираючи відповідні гри);Фізичними вправами називаються лише ті рухові дії, які спрямовані на вирішення завдань фізичного виховання і підпорядковані його закономірностям. Отже, звичайна побутова ходьба набуває значення адекватного засобу фізичного виховання лише тоді, коли позитивно впливає на функції організму, його оздоровлення, викликає зрушення у розвитку витривалості і працездатності. Таким чином, оптимально організовані військові і побутові рухові дії, фізична праця, особливо за сприятливих умов зовнішнього середовища (в лісі, парку, полі, саду, на березі річки) і з відповідним дозуванням навантажень, можуть давати ефект, який очікують від фізичного виховання. В дійсності виконання фізичних вправ - це вольовий акт, який є функцією свідомості і впливає на людину загалом, на її духовну сферу, естетичні почуття, характер, соціальну активність. Це особливо важливо в умовах переходу до ринкових форм господарювання, де фізичні вправи, а, отже, фізичний розвиток і фізична підготовленість набувають особливого значення як джерело здоровя, виховання активної, творчої особистості, здатної приймати рішення і реалізовувати їх у процесі життєдіяльності.Навчання фізичним вправам має певну специфіку в кожній віковій групі. У групах дітей раннього та молодшого дошкільного віку рухові завдання повинні бути цікаві, сформульовані і представлені в конкретній формі, повязані з наочним результатом ("переплигни через струмочок, "добіжіть до прапорця"). Щоб підвищити активність, привернути увагу дітей, широко використовуються образні завдання, імітації ("біжимо тихо, як мишки", "стрибаємо мяко, як горобчики"), У цих групах нерідко потрібна і наочно - дієвий характер мислення, комплексно використовуються словесні, наочні і практичні методи навчання [5]. Тому вихователь спочатку називає і показує розучують вправу, докладно пояснює і тільки після цього пропонує дітям його викон

Зміст

Вступ

1. Організм як функціональна система

1.1 Вікові особливості дітей 3-7 років

2. Фізичне виховання дітей раннього і дошкільного віку

2.1 Специфічні засоби фізичного виховання

2.2 Фізичні вправи

3. Особливості методики проведення занять із загартовування з дітьми дошкільного віку

Висновки

Список використаної літератури

Додаток