Загальнотеоретичний аналіз законності як юридичної категорії - Курсовая работа

Законність - це багатоаспектне соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах. Особливого значення законність набуває в межах правової держави та громадянського суспільства, де забезпечується її відповідність загальнолюдським ідеалам. Становлення ідеї законності починається з утвердження державності та права, хоча уявлення про необхідність додержання конкретних правил існувало навіть в релігійно-міфологічних памятках. Сам же закон трактувався у виключно позитивістському аспекті, без будь-якої його оцінки з позицій загальних принципів права, загальнолюдської моралі, міжнародно-правових норм і стандартів. Значний внесок у дослідження питань законності зробили такі вчені, як Атаманчук Г.В., Головистикова А.Н., Горбунова Л.М., Дмитриев Ю.А., Забігайло В.В., Задорожний Ю.А., Корельский М.В., Перевалов В.Д., Пильгун Н.В., Кудрявцев В.Н., Лисенков С.Л., Лисюткин А.Б., Лукашева Е.А., Мелех Л.В., Мандебура Т.О., Осауленко О.В., Скакун О.Ф., Тимченко А.П., Тернавська В.М., Черданцев А.Ф.Важливість цієї проблеми обумовлюється тим, що поняття законності нерозривно повязане з такими інститутами і сторонами державно-правового життя суспільства, як функції держави, правотворчість, форми реалізації права, демократія, права, свободи і обовязки особистості. Охоплюючи своїми діями важливі сфери людського життя (приватну і публічну), законність вносить в нього відповідну гармонію, забезпечує справедливу диференціацію інтересів людей [13, с. Законність, охоплюючи своєю дією найбільш важливі сфери людського співжиття (приватну і публічну), вносить до нього відповідну гармонію, забезпечує справедливу диференціацію інтересів людей. У вітчизняній юридичній літературі законність завжди розглядалася як складне та багатопланове соціальне явище, що характеризується безліччю різноманітних звязків, які впливають на суспільні відносини економічного, політичного, ідеологічного, соціально-культурного, правового та іншого характеру. Законність розглядали як соціальний феномен і елемент надбудови; політичне і правове явище; атрибут володарювання й антипод зловживання; режим, принцип функціонування діяльності державних та інших органів; метод державного управління суспільством і ядро дисципліни; принцип політичної системи; якість і результат нормотворчої діяльності, передумова правопорядку.Законність набуває різного змісту в певні історичні періоди залежно від конкретних соціальних умов. Так, предметний аспект змісту законності становлять ті обєкти (явища, процеси), що відповідають критерію юридичної правомірності. Субєктивний аспект змісту законності характеризує склад субєктів, які зобовязані дотримуватися, і тих, що дійсно дотримуються правових приписів, а також тих, що мають право і реальну можливість вимагати такого дотримання від інших. І хоча деякі автори висловлюються про необхідність звуження субєктного аспекту змісту законності, головним чином за рахунок виключення з числа її субєктів громадян й інших осіб (іноземних громадян, осіб без громадянства) [15], проте ці пропозиції не були підтримані. Таке звуження навряд чи виправдане, оскільки, по-перше, мимоволі виникає ілюзія необовязковості дотримання норм права громадянами; по-друге, постає необхідність теоретичної розробки нового терміна для позначення дотримання правових норм громадянами й іншими особами.Рівень розвитку законності залежить від стану чинного законодавства, закони - це основа законності, тому вдосконалення законів, тобто зміцнення основи законності, є найважливішим засобом зміцнення самої законності, її охорони і забезпечення, виступає передумовою законності. Обидві ці ознаки законності є надзвичайно важливими, і тільки дотримання обох з них надасть можливість створити правову державу, в якій будуть виконуватися не просто закони, а такі закони, зміст яких відповідає суті і призначенню права. За зовнішньою (формальною) ознакою законність є обовязком виконувати приписи законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами та їх обєднаннями. За зовнішньою ознакою поняття «законність» слід проаналізувати з трьох сторін (елементів): предметної («носії» законності - те, що повинно відповідати правовим вимогам); субєктної (склад субєктів, на яких поширюються обовязок дотримуватися правових приписів і право вимагати такого дотримання від інших осіб); нормативної (коло правових приписів, обовязкових для виконання). Якщо розглядати коло субєктів законності з цієї точки зору, то посадові особи поставлені в один ряд з громадянами й іншими особами, тобто при такому підході нівелюється підвищена небезпека порушення закону з боку посадової особи в порівнянні з небезпекою порушення закону громадянином.Визначення структурних елементів, що становлять зміст законності, дає можливість оцінити її стан у різних сферах її прояву, а саме: за ступенем реалізації визначених норм, правових інститутів і галузей права - у сфері адміністративних, цивільно-правових, кримінальних, трудових та інших п

Зміст законність правовий юридичний

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика законності як інституту правового регулювання суспільних відносин

1.1 Огляд наукових досліджень законності в юридичній науці

1.2 Аналіз структурних елементів законності, як інституту правового регулювання суспільних відносин

Розділ 2. Законність у різних сферах її прояву

2.1 Сфери прояву законності

2.2 Критерії оцінки законності у різних сферах її прояву

Розділ 3. Принципи та вимоги законності як інституту правового регулювання суспільних відносин

3.1 Принципи законності як інституту правового регулювання суспільних відносин

3.2 Вимоги законності як інституту правового регулювання суспільних відносин

Висновки

Список використаних джерел