Загальна українська рада: проблема консолідації національно-демократичних сил (1914–1916 рр.) - Автореферат

Серед проблем, які мають науково-теоретичне і практичне значення для формування політичної структури, демократизації суспільного життя в незалежній Україні, вагоме місце належить діяльності українських політичних партій та організацій і, зокрема, Загальної Української Ради (ЗУР). Наукове розвязання численних аспектів діяльності ЗУР в роки Першої світової війни актуальне і в плані використання досвіду в сучасних умовах державотворення, яке характеризується багатопартійністю і строкатістю політичних сил, а також проблемами консолідації нації. Вивчення історії формування і діяльності українських політичних партій та громадських обєднань, аналіз перших практичних спроб втілити ідею соборності сприятиме проведенню політики, яка б забезпечувала подальші демократично-правові процеси в Україні. У цьому контексті значне зацікавлення викликає дослідження історії боротьби за реалізацію української національної ідеї у ХХ ст., важливим етапом якої стала діяльність Загальної Української Ради. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної теми кафедри історії України, політології та права Українського державного лісотехнічного університету “Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях (1914-1939 рр.)”, а також збігається з тематикою наукових досліджень, які проводяться на історичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка.Спроби наукового аналізу подій Першої світової війни на українських землях здійснили у 20-30-х рр. українські історики, здебільшого безпосередні учасники визвольних змагань М. Загалом українська радянська історіографія розглядала національно-визвольний рух українців з позицій класової боротьби. Особливо це стосується праць періоду Першої світової війни, у яких Австро-Угорщину показано як історичного суперника Росії в боротьбі за словянський вплив на Балканах, а змагання українців за незалежність у 1917-1920 рр. як боротьбу проти “єдності” українських, російських робітників та селян “за демократію і соціалізм”. Важливе значення для розуміння загальних процесів суспільно-політичного життя в Україні в ХІХ-на початку ХХ століть мають праці В. Патера “Союз визволення України: проблеми державності і соборності” (Львів, 2000) проаналізовано генезу української самостійницької думки, програмові засади СВУ, ставлення Центральних держав до вирішення українського питання.Із вибухом війни українці по обидва боки австрійсько-російського кордону проголосили свою лояльність до держав, під пануванням яких вони перебували, це поставило їх у протилежні сторони. 4 серпня 1914 р. у Львові створено Союз визволення України - національно-політичну репрезентацію наддніпрянців. Для поліпшення роботи ГУР Союз визволення України запропонував проект реформування Ради у загальноукраїнську національну організацію. Відносини між окремими партійними групами в галицько-буковинському політикумі, не завжди доброзичливе ставлення його керівників до Союзу стримували процес перебудови ГУР і консолідаційні процеси в українському політичному таборі, применшували тим самим значення українського питання як важливого чинника європейської політики. Завданням ЗУР як загальнонаціональної політичної репрезентації українського народу на час війни було: вирішувати будь-які питання в обсязі загальноукраїнської політики, дбати про її цілісність, проводити спільні політичні акції для загальнонаціональних справ у державах, між якими поділений український народ, а на міжнародному рівні координувати діяльність представлених у ній політичних організацій, не втручаючись у їхні внутрішні справи і не порушуючи їхньої самостійності.

2. Основний зміст дисертації

1. Глибинна трансформація в житті європейських народів, викликана Першою світовою війною, сприяла виробленню національної ідеології, розвиткові національних держав, прискорила національно-демократичні революції в колоніях Австро-Угорської і Російської імперій та утворення низки незалежних держав.

Напередодні Першої світової війни український національно-визвольний рух уже мав багатий досвід політичної боротьби, виробив основні напрямки щодо шляхів здобуття незалежності та формування державного устрою майбутньої Української держави. Українські політики не були єдиними в планах змагань за самостійність. Із вибухом війни українці по обидва боки австрійсько-російського кордону проголосили свою лояльність до держав, під пануванням яких вони перебували, це поставило їх у протилежні сторони.

2. Українці Галичини й Наддніпрянщини, що опинилися в еміграції, зорієнтувалися в ситуації і взяли національно-політичну ініціативу у свої руки. 1 серпня 1914 р. засновано міжпартійну Головну Українську Раду - найголовнішу політичну організацію галичан, почато формування легіону Українських січових стрільців. 4 серпня 1914 р. у Львові створено Союз визволення України - національно-політичну репрезентацію наддніпрянців. Спорідненість програмних засад ГУР і СВУ заклали підвалини до співпраці з політичними організаціями Буковини.

Наддніпрянські політемігранти налагодили стосунки з ГУР, дієвій роботі якої перешкодила евакуація до Відня, лояльність деяких галицьких політиків до австрійського уряду, протистояння всередині організації. Для поліпшення роботи ГУР Союз визволення України запропонував проект реформування Ради у загальноукраїнську національну організацію. Відносини між окремими партійними групами в галицько-буковинському політикумі, не завжди доброзичливе ставлення його керівників до Союзу стримували процес перебудови ГУР і консолідаційні процеси в українському політичному таборі, применшували тим самим значення українського питання як важливого чинника європейської політики. Активна позиція Української парламентської репрезентації щодо обєднання всіх національно-політичних сил сприяла утворенню 30 квітня 1915 р. Загальної Української Ради.

3. ЗУР - спільна організація всіх політичних представників соборної України, які своєю кінцевою та остаточною метою визначили утворення самостійної України. Завданням ЗУР як загальнонаціональної політичної репрезентації українського народу на час війни було: вирішувати будь-які питання в обсязі загальноукраїнської політики, дбати про її цілісність, проводити спільні політичні акції для загальнонаціональних справ у державах, між якими поділений український народ, а на міжнародному рівні координувати діяльність представлених у ній політичних організацій, не втручаючись у їхні внутрішні справи і не порушуючи їхньої самостійності.

Щоб здобути незалежність України, політична програма ЗУР була зорієнтована на Центральні держави, було визначено головну мету цілої української нації - повну національну свободу розвитку; щодо українських земель під російським пануванням - самостійну державу; у межах Австро-Угорщини - національно-територіальну автономію. Для економічного розвитку головними завданнями Рада вважала змінити співвідношення між великим і малим землеволодінням на користь останнього, передати українцям промислове виробництво, торгівлю і підготовку висококваліфікованих спеціалістів для різних галузей господарства.

4. На окупованих австро-німецькими військами північно-західних українських теренах ЗУР і СВУ разом з Українськими січовими стрільцями доклали багато зусиль для піднесення національної свідомості українського населення, спеціально утворили Бюро культурної помочі для проведення культурно-освітньої праці, відкрили десятки шкіл. Вони вважали шкільництво найпекучішою потребою українства, складовою загальноукраїнського суспільно-політичного життя.

5. Один із чинників відродження державності ЗУР вбачала у створенні національної армії. Українські січові стрільці стали ядром військової сили, а полонені українці російської армії - її потенційним резервом. Національно-освідомлювальна робота у таборах для військовополонених українців мала позитивні результати. Наприкінці 1917 - на початку 1918 рр. сформовано дві дивізії Синьожупанників і одна дивізія - Сірожупанників, що стали важливою ланкою у процесі творення національних збройних сил.

6. Для втілення в життя своєї політичної програми ЗУР насамперед домагалася утворення українського коронного краю в межах Австро-Угорщини. Можливість конституювання української національно-територіальної території австро-угорські політики повязували з вигідним вирішенням для монархії проблеми майбутнього Польської держави. Зміна геополітичної ситуації змусила Наддунайську монархію остаточно зайнятися вирішенням австро-польського питання та відмовитися від ідеї українського коронного краю. Маніфести німецького кайзера й австрійського цісаря 5 листопада 1916 р. із приводу проголошення Польського Королівства і відокремлення Галичини перекреслили всі сподівання українців. Це зайвий раз засвідчило, що цілковита лояльність українських політиків до австрійців, внутрішні суперечності в українському політичному таборі призвели до того, що питання утворення автономії Східної Галичини так і не було вирішене.

7. Загальна Українська Рада, репрезентуючи загальнонаціональні інтереси в період війни, докладала багато зусиль, щоб стати дійсним виразником усіх життєвих справ українців, уважала головним у своїй діяльності розвязання українського питання. Але різні підходи до політичних подій, їх оцінка, зокрема акцій СВУ в Наддніпрянщині, недоброзичливе ставлення деяких керівників Ради до Союзу, опозиція до керівництва Ради деяких галицьких політиків, призвели до її розпуску та передачі всіх повноважень Українській парламентській репрезентації.

1. Лепісевич П.М. Наддніпрянський політикум в Галичині напередодні Першої світової війни // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: історія. Вип. 3. - Тернопіль, 2003. - С. 24-28.

2. Лепісевич П.М. Культурно-освітні акції Загальної Української Ради на Холмщині та Волині (1915-1916 pp.) // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету ВДУ. Вип. 8. - Луцьк, 2003. - С. 34-40.

3. Лепісевич П.М., Кондратюк В.О., Піскорський О.В., В. Липинський - ідеолог українського консерватизму. - Львів, 2003. - 60 с.

4. Лепісевич П.М. До питання створення Загальної Української Ради // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету ВДУ. Вип. 9. - Луцьк, 2004. - C. 37-40.

5. Кондратюк О.В., Лепісевич П.М. Галичина в ХІХ столітті: соціально-економічне, правове та внутрішньополітичне становище. - Львів: Апріорі, 2004. - 60 с.

6. Кондратюк В.О., Лепісевич П.М. „Територіальний патріотизм” - одна з основних засад державницької концепції В. Липинського // Шляхами історії. Науковий збірник історичного факультету ЛНУ ім. Ів. Франка на пошану професора Костянтина Кондратюка // Упорядник Олексій Сухий - Львів: Піраміда, 2004. - С. 300-309.

Размещено на .ru