Загальна характеристика принципу недоторканості в кримінальному процесі - Курсовая работа

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Теоретичні засади дослідження принципу недоторканості особи та його реалізації у кримінальному процесі 1.1 Поняття принципів кримінального процесу та їх система 1.2 Сутність принципу недоторканості особи в кримінальному процесі Розділ 2. Аналіз реалізації принципу недоторканості в кримінальному процесі 2.1 Реалізація принципу недоторканості особи під час затримання та взяття під варту в кримінальному процесі 2.2 Реалізація принципу недоторканості особи при особистому обшуку, освідування та проведенні експертизи Розділ 3. Сьогодні розвинуті країни світу ставлять перед собою мету максимального забезпечення умов для здійснення прав і свобод людини, її життя, здоровя, честі і гідності. Забезпечення особистих прав і свобод, їх захист і ефективна реалізація - одне із головних завдань демократії. Особиста недоторканість - це субєктивне право людини і громадянина, яке гарантує їх свободу від протиправних посягань на життя, здоровя, індивідуальну безпеку з боку кого б то не було, в тому числі воно не допускає незаконних і безпідставних дій посадових осіб державних органів і громадських організацій при виконанні ними своїх обовязків, і яке надає можливість відновлення порушеного права. Субєктивні права на особисту недоторканість, недоторканість її житла і сімейного і особистого життя людини в Україні обєднуються одним загальним терміном недоторканість, що дає можливість розглядати в єдності і взаємозвязку. Забезпечуючи право на недоторканість, повинні діяти положення, згідно з якими: а) ОВС покликані забезпечувати конституційне право на недоторканість житла громадян України; б) компетенція і межі діяльності ОВС при правомірному обмеженні субєктивного права на недоторканість житла встановлені в Конституції України та в поточному законодавстві України. Метою курсової роботи є дослідження принципу недоторканості особи та його реалізації у кримінальному процесі. Теоретичну базу дослідження склали праці відомих українських та зарубіжних вчених, таких як Кобликов А.С., Коваленко Є.Г., Грошевий Ю.М., Лобойко Л.М., Мотовиловкер Я.О., Назаров В.В., Тертишник В.М. та ін. Кримінально-процесуальне законодавство має розроблятися відповідно до конституційних засад судочинства, які обумовлюють регулювання кримінально-процесуальних відносин таким чином, щоб здійснення прав і законних інтересів особи не ставилося у залежність від діяльності органів досудового розслідування чи суду і мало надійний механізм для реалізації правозахисту. Найбільш поширеним у науці кримінально-процесуального права є розуміння їх як закріплених у законі визначальних, фундаментальних положень щодо закономірностей і найбільш суттєвих властивостей кримінального процесу, які обумовлюють їх значення як засобу для захисту прав і свобод людини і громадянина, а також для врегулювання діяльності органів та посадових осіб, які ведуть кримінальний процес. Загальна теорія права визначає принципи як засади, що випливають із ідей справедливості та свободи, визначають загальну спрямованість і найістотніші риси чинної правової системи. Та чи інша множинність обєктів може бути визнана системою лише за наявності системоутворюючих звязків, які забезпечують системі властивість цілісності [15, 52]. До них можна віднести принципи здійснення правосуддя тільки судом; незалежності суддів та підкорення їх тільки законові; всебічного, повного й обєктивного дослідження обставин справи; змагальності сторін; гласності судового розгляду справи; безпосередності; національної мови судочинства [15, 53]. До них слід віднести принцип особистої недоторканності; забезпечення обвинуваченому права на захист; презумпції невинуватості; публічності. 1.2 Сутність принципу недоторканості особи в кримінальному процесі Засада недоторканності особи означає, що ніхто не може бути позбавлений волі, заарештований, затриманий по підозрінню у вчиненні злочину, підданий особистому обшуку або примусовому приводу інакше, як на підставі та в порядку, передбачених законом. Законодавство України встановлює додаткові гарантії недоторканності певних осіб, до яких, передусім, віднесено Президента України. Усунення Президента з поста можливе в порядку імпічменту, тобто на підставі обвинувачення Президента у вчиненні ним державної зради або іншого злочину, сформульованого у прийнятому за спеціальною процедурою рішенні Верховної Ради України. Якщо Конституційний Суд не знайде порушень, справа передається до Верховного Суду України, а він дає висновок про те, чи мають діяння, в яких обвинувачується Президент, ознаки державної зради або іншого злочину.