Загальні жіночі особові номінації в українській мові XVI-XVII століть: словотвір і семантика - Автореферат

Незважаючи на те, що формально-семантичні ознаки українських апелятивів зі значенням особи жіночої статі були предметом окремих дериватологічних і лексико-семантичних студій, у лінґвістиці відсутня узагальнююча праця про словотвірні і лексико-семантичні особливості ЗЖОН української мови XVI-XVIICT. Аналіз структурних і семантичних ознак жіночих назв української мови XVI-XVIICT. дає змогу зясувати функціонування словотвірної та лексичної підсистем фемінітивів в українській мові XVI-XVIICT., визначити формальні та семантичні особливості деривації жіночих найменувань, охарактеризувати лексико-семантичні розряди фемінітивів, їх семну структуру, семантичні відношення між ними. Тема дисертації відповідає науковій проблематиці кафедри української мови Прикарпатського університету імені Мета роботи - дослідити закономірності словотвірної і лексичної підсистем загальних жіночих особових номінацій в українській мові XVI-XVIICT. встановити закономірності засвоєння фемінітивної підсистеми української мови XVI-XVIICT. сучасною українською мовою, виявити зміни, які відбулися у словотвірній, лексичній, фонетичній, граматичній підсистемах ЗЖОН української мови XVI-XVIICT. на сучасному етапі.Поряд з фемінітивами на-иц-а,-ниц-а в українській мові XVI-XVIICT. функціонувало кілька жіночих назв з похідними від суфікса-иц-а дериваційними морфемами-лиц-а,-чиц-а,-лниц-а,-овиц-а, а також з формантом-ц-а, напр.: доити - доилица, сестра - сетричица, кормити - кормилница, отрокъ - отроковица, чародhй - чародhйца. У її межах встановлюється десять підгруп фемінітивів за семантикою: назви жінок за внутрішніми якостями, поведінкою, стосунками з людьми (самохвалница, блудница, другиня), назви жінок за діяльністю (спевачка, продавница, аптекарка), назви жінок за спорідненістю і свояцтвом (мамка, онука, супруга), назви жінок за діяльністю чоловіків і батьків (войская, воєводиная, ксенжна), назви жінок за соціальним станом (монархиня, мещанка, шляхтянка), назви жінок за біологічними ознаками (юница, старица, молодица), назви жінок за церковно-релігійними особливостями (католичка, инокиня, боголюбиця), назви жінок за ситуативним станом (пленница, обраниця, облюбеница), назви жінок за місцем проживання (суседка, русенька, селянка), назви жінок за національністю, расою (болгариня, туркиня, муринка). Напр., підгрупа фемінітивів на позначення осіб за біологічними ознаками ділиться на мікрогрупи слів: назви жінок взагалі (женщина), назви жінок за віком (дівчинка), назви жінок за душевним станом (тужница), назви жінок за передродовим, родовим станом (беременная, положница), назви жінок за статево-віковим станом (дhвственница), назви жінок за патологічним станом (болная). Напр., слово жонка функціонує в українській мові XVI-XVIICT. зі значеннями “дружина”, “взагалі жінка”, “служниця”. Напр., слово дhвка зі значенням “молода особа жіночої статі” належить до підгрупи апелятивів на позначення жінок за біологічними ознаками, зі значенням “дочка” - до підгрупи назв спорідненості і свояцтва, зі значенням “служниця” - до підгрупи найменувань жінок за діяльністю.У сучасній українській мові сформувався ряд нових словотвірних типів ЗЖОН, зокрема номінації на-ш-а,-ес-а,-ис-а,-ун-я,-ул-я,-ит-а,-ер-а,-еп-а,-ері-я,-ас-я,-ах-а,-ег-а. У староукраїнській мові XVI-XVIICT. з погляду семантики найбільш продуктивними були ЗЖОН, які характеризували осіб за внутрішніми якостями, поведінкою, стосунками з людьми, за родом діяльності, за родинними відносинами, за діяльністю чоловіків і батьків, за біологічними ознаками, а в сучасній українській мові найбільшу кількість ЗЖОН становлять назви осіб за родом діяльності, за внутрішніми якостями, поведінкою, ставленням до людей, за належністю до певної нації, народності, за місцем проживання, за біологічними особливостями. Більшість загальних жіночих номінацій, успадкованих сучасною українською мовою з української мови XVI-XVIICT., не змінила свого лексичного значення. Семантична структура частини найменувань української мови XVI-XVIICT. зазнала різних змін у сучасній українській мові, що виявилось у розвитку нових значень, втраті попередніх значень тощо. У порівнянні з сучасною українською мовою, ЗЖОН української мови XVI-XVIICT. характеризується помітною фонетико-правописною і морфологічною варіантністю, яка пояснюється браком загальноприйнятих граматичних і орфографічних норм у той час.

2. Основний зміст

У сучасній українській мові, як і в українській мові XVI-XVIICT., визначальним способом деривації ЗЖОН є суфіксація. Із суфіксальних утворень найбільш продуктивними в обидва періоди є фемінітиви на -к-а, -иц-я та з похідними від цих суфіксів морфемами. Малопродуктивними у зазначені періоди є жіночі номінації з формантами -н-а, -их-а, -ух-а, -івн-а, -ин-я, -ин-а, -л-я, -ус-я. До непродуктивних дериватів відносяться фемінітиви на -j-а, -ір, -ов-а, -ох-а, -ен-я, -ад-я, -ус-я, -м-а, -ц-а. У сучасній українській мові сформувався ряд нових словотвірних типів ЗЖОН, зокрема номінації на -ш-а, -ес-а, -ис-а, -ун-я, -ул-я, -ит-а, -ер-а, -еп-а, -ері-я, -ас-я, -ах-а, -ег-а. Сьогодні, як і в українській мові XVI-XVIICT., малопродуктивними способами деривації загальних жіночих особових назв є флексійний спосіб, осново-, словоскладання та субстантивація, а непродуктивними - префіксальний і конфіксальний способи.

У староукраїнській мові XVI-XVIICT. з погляду семантики найбільш продуктивними були ЗЖОН, які характеризували осіб за внутрішніми якостями, поведінкою, стосунками з людьми, за родом діяльності, за родинними відносинами, за діяльністю чоловіків і батьків, за біологічними ознаками, а в сучасній українській мові найбільшу кількість ЗЖОН становлять назви осіб за родом діяльності, за внутрішніми якостями, поведінкою, ставленням до людей, за належністю до певної нації, народності, за місцем проживання, за біологічними особливостями.

Більшість загальних жіночих номінацій, успадкованих сучасною українською мовою з української мови XVI-XVIICT., не змінила свого лексичного значення. Семантична структура частини найменувань української мови XVI-XVIICT. зазнала різних змін у сучасній українській мові, що виявилось у розвитку нових значень, втраті попередніх значень тощо.

У порівнянні з сучасною українською мовою, ЗЖОН української мови XVI-XVIICT. характеризується помітною фонетико-правописною і морфологічною варіантністю, яка пояснюється браком загальноприйнятих граматичних і орфографічних норм у той час.

Засвоєння ЗЖОН української мови XVI-XVIICT. сучасною українською мовою і процес творення нових фемінітивів на сучасному етапі зумовлені закономірностями історичного розвитку української мови та екстралінгвальними факторами - зникненням позначуваних загальними жіночими особовими назвами реалій.

Основні результати дисертації висвітлені у публікаціях

1. Лексико-словотвірна характеристика загальних жіночих особових назв староукраїнської мови XVI-XVIICT. // Вісник Прикарпатського ун-ту. Філологія. - Івано-Франківськ: Плай, 1999. - Вип.IV. - С.152-159.

2. Суфіксальний словотвір фемінітивів староукраїнської мови XVI-XVIICT. (номінації з формантом -к-а) // Ономастика і апелятиви (проблеми словотвірної дериватології). - Дніпропетровськ: ДДУ, 1999. - Вип.7. - С.15-18.

3. Синонімія загальних жіночих особових номінацій староукраїнської мови XVI-XVIICT. // Ономастика і апелятиви. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2000. - Вип.11. - С.28-37.

4. Флексійний спосіб творення жіночих номінацій // Наукові записки. Серія: Філологічні науки. - Кіровоград: РВЦ КДПУ імені Володимира Винниченка, 2001. - Вип.31. - С.61-64.

5. Найменування Богородиці у староукраїнській мові XVI-XVIICT. // Біблія і культура. - Чернівці: Рута, 2000. - Вип.2. - С.150-153.

6. Семна структура загальних жіночих особових назв // Семантика мови і тексту: Збірник статей VI міжнародної наукової конференції. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - С.78-84.