Етика як філософська дисципліна і як система характерних для певних спільнот моральних норм. Взаємозв"язки етики з іншими науками. Методологічні принципи етики. Джерела добування етикою емпіричного матеріалу. Мова етики і її співвідношення з мовою моралі.
Етика як філософська дисципліна і як система характерних для певних спільнот моральних норм і цінностей завжди зосереджена на пізнанні міжособистісних стосунків і відносин людини зі світом.Термін "етика" походить від давньогрецького слова "ethos" ("етос"), яке спершу означало спільне житло, домівку, звірине лігвище тощо, пізніше - звичай, норов, правило, характер. Намагаючись точно перекласти термін "ethos", давньоримський філософ Марк Туллій Цицерон (106-43 до н. е.) запровадив термін "moralis" ("моральний") з огляду на латинське "mos", подібне до давньогрецького "ethos" ("етос"). Обидва терміни ("етика "і "мораль ") увійшли до новоєвропейських мов, хоча й набули в них різного значення: етикою стали називати одну з філософських наук, а мораллю - реальні процеси, які вивчає ця наука. У висловлюванні "етика - наука про мораль" він мислиться в загальному значенні, а в судженні "мораль є формою індивідуальної і суспільної свідомості" - у вузькому, оскільки з моралі в її широкому розумінні вилучено моральність - реальну поведінку людей і відповідну діяльність. Співвідношення моралі й етики можна передати такою моделлю: "мораль у собі" (уявлення, почуття, емоції, субєктивні вияви волі) - "мораль для нас" (мораль, "одягнена" в матеріальну оболонку мови і мовлення, тобто "омовлена" мораль і моральність) - етика як теоретична модель моралі, її інтерпретація (тлумачення) та обґрунтування.Сформувалася етика у лоні філософії, тому вона споріднена зі всіма основними її розділами - онтологією (вченням про буття), гносеологією (теорією пізнання), аксіологією (вченням про цінності), праксеологією (вченням про буттєву практику людини). Спорідненість етики з гносеологією зумовлена необхідністю осмислення природи, сутності, структури і функцій моралі, піднесення моральних уявлень, які загалом належать до буденної свідомості, до рівня наукових понять. Отже, вона є практичною філософією, перебуває в органічному звязку з праксеологією, яка досліджує активне, дійове, практичне ставлення людини до світу, можливості, способи й межі її діяльності, зокрема проблему свободи і необхідності та різні способи її розвязання - фаталізм (панування над людиною невідворотних сил); волюнтаризм (проголошення волі як першооснови і творця дійсності); концепції, в яких переборюються крайнощі фаталізму й волюнтаризму.Методологічні проблеми етики стосуються насамперед загальних принципів, дослідження природи, сутності та функцій моралі, виявлення джерел і способів добування емпіричного (заснованого на досвіді) матеріалу, найефективніших методів обробки цього матеріалу, верифікації (перевірки істинності) пропонованих етичними концепціями узагальнень. Певний час визначальними принципами етики вважали матеріалізм (філософський напрям, який виходить з того, що буття є первинним) та ідеалізм (напрям у філософії, який визнає первинність ідеї, духу), трактування яких було надто ідеологізованим. їх вплив на світорозуміння людей незаперечний. Це тільки поєднання (елементів)"; "Єдиний сенс життя людини полягає в задоволеннях, які дають чуттєві насолоди". Оскільки ні матеріалістична, ні ідеалістична позиції не гарантують гідного ставлення до моралі, визначальним для етики є принцип гуманізму (лат. humanus - людяний) як принцип світогляду, основою якого є переконання в безмежності творчих можливостей людини, її здатності до вдосконалення, вимога свободи і захисту гідності особистості, визнання права людини на щастя, проголошення основною метою діяльності суспільства задоволення потреб та інтересів людини, її всебічного розвитку, самореалізації. Гуманістична етика, стверджував німецько-американський філософ, психолог, соціолог Еріх Фромм (1900-1980), є прикладною наукою "мистецтва жити", яка ґрунтується на теоретичній науці про людину.Специфіка предмета етики полягає у неможливості виокремити його як будь-який обєкт, описувати, вимірювати як окрему цілісність. Усвідомлення специфіки предмета етики орієнтує на сферу пошуку емпіричного матеріалу, вибір ефективних засобів його збирання і оброблення. Опосередковано етика досліджує феномен, безпосередньою дійсністю якого є мова моралі та відповідне мовлення ("омовлена" мораль). Навіть вчинки людей, маючи виокремлене існування, стають фактами теорії моралі лише за умови їх позначення відповідними мовними засобами. Оскільки мораль має свою мову (висловлювання, міркування), це надає їй дискурсивного (лат. discursus міркування, аргумент), тобто створеного шляхом логічних міркувань, понятійного характеру.Відповідно встановлюється і взаємовідношення одиниць мови і мислення, зокрема слова та поняття, речення і судження. Формування і розвиток категоріальних структур мови перебуває в нерозривному звязку з формуванням і розвитком категоріальних структур мислення. Намагання зясувати предмет етики, тобто окреслити коло явищ, як
План
Зміст
Вступ
1. Предмет етики
2. Взаємозвязки етики з іншими науками
3. Методологічні принципи етики
4. Джерела і способи добування етикою емпіричного матеріалу
5. Мова етики і її співвідношення з мовою моралі
Список використаної літератури
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы