Виокремлення оториноларингології у самостійну дисципліну. Захворювання глотки їх патогенез, симптоми, причини виникнення, лікарські засоби для лікування. Травми слизової оболонки. Гострий фарингіт, лепторихоз, тонзиліти (ангіни), захворювання мигдаликів.
Аннотация к работе
Зміст I.Вступ 2.1.Травми та опіки глотки 2.2. Лепторихоз 2.4.Тонзилити (ангіни) 2.5. Захворювання мигдаликів III.Висновки Використана література Вступ Виокремлення оториноларингологіх у самостійну дисципліну почалось із середини XIX сторіччя. До цього викладання та лікування не багатьох відомих тоді вушних хвороб входило переважно в курсі хірургії, а захворювання верхніх дихальних шляхів - терапії. Підставою для обєднання хвороб вуха, горла і носа-була анатомо-топографічна єдність цих органів, їх фізіологічний взаємозвязок, а також уведення в практику ендоскопічних методів дослідження ЛОР органів. У 1841 р. німецький лікар Ф. Гоффманн (F. Hoffmann) запропонував оглядати глибокі ділянки вуха, носа і горла за допомогою дзеркала, в центрі якого у вигляді невеличкого кружальця була зчищена амальгама. Застосовуючи гортанне дзеркало, М. Гарсія вивчав фізіологію голосу співаків. Якщо характеризувати розвиток оториноларингології в Україні в цілому, то слід зазначити появу фундаментальних робіт, починаючи з 20 -30-х років. З 1985 р. інститут очолює заслужений діяч науки України, член-кореспондент АМН України, професор Д. І. Заболотний. Внутрішні ушкодження частіше є ізольованими, а зовнішні - комбінованими, оскільки ушкоджуючи предмет травмує тканини шиї, обличчя (ніс та приносові пазухи, очну ямку, гортань, хребет, судини і нерви шиї). Внутрішні поранення глотки можуть бути незначними (садно на слизовій оболонці) або значними з ушкодженням усіх шарів стінки та проникненням ранового каналу до парафарингеального простору, що буває значно рідше. Скарги на дискомфорт та біль у горлі, іноді хворий чітко локалізує місце ушкодження. Під час огляду виявляють садна, крововиливи на слизовій оболонці глотки, пізніше на місці поранення виникає запальний процес - нагноєння з утворенням абсцесу або флегмони та реактивним збільшенням реґіонарних лімфатичних вузлів. За наявності опіків І ступеня загальний стан хворого страждає мало, уражена слизова оболонка гіперемована, поверхневі шари епітелію відшаровуються на 3-тю-4-ту добу. Серед причин, що сприяють розвитку хронічного фарингіту, також необхідно назвати порушення носового дихання, хронічний риніт, хронічні запальні процеси в розташованих поруч органах (гнійні процеси в приносових пазухах, хронічний тонзиліт, хронічна патологія ротової порожнини). Іноді піднебінні та язиковий мигдалики також залучаються до хронічного запального процесу: вони збільшуються та гіперемуються. Хворому призначають щадну не подразливу дієту. Загальноприйнятою класифікацією тонзилітів в Україні є класифікація академіка І.Б. Солдатова.