Виокремлення оториноларингології у самостійну дисципліну. Захворювання глотки їх патогенез, симптоми, причини виникнення, лікарські засоби для лікування. Травми слизової оболонки. Гострий фарингіт, лепторихоз, тонзиліти (ангіни), захворювання мигдаликів.
Зміст I.Вступ 2.1.Травми та опіки глотки 2.2. Лепторихоз 2.4.Тонзилити (ангіни) 2.5. Захворювання мигдаликів III.Висновки Використана література Вступ Виокремлення оториноларингологіх у самостійну дисципліну почалось із середини XIX сторіччя. До цього викладання та лікування не багатьох відомих тоді вушних хвороб входило переважно в курсі хірургії, а захворювання верхніх дихальних шляхів - терапії. Підставою для обєднання хвороб вуха, горла і носа-була анатомо-топографічна єдність цих органів, їх фізіологічний взаємозвязок, а також уведення в практику ендоскопічних методів дослідження ЛОР органів. У 1841 р. німецький лікар Ф. Гоффманн (F. Hoffmann) запропонував оглядати глибокі ділянки вуха, носа і горла за допомогою дзеркала, в центрі якого у вигляді невеличкого кружальця була зчищена амальгама. Застосовуючи гортанне дзеркало, М. Гарсія вивчав фізіологію голосу співаків. Якщо характеризувати розвиток оториноларингології в Україні в цілому, то слід зазначити появу фундаментальних робіт, починаючи з 20 -30-х років. З 1985 р. інститут очолює заслужений діяч науки України, член-кореспондент АМН України, професор Д. І. Заболотний. Внутрішні ушкодження частіше є ізольованими, а зовнішні - комбінованими, оскільки ушкоджуючи предмет травмує тканини шиї, обличчя (ніс та приносові пазухи, очну ямку, гортань, хребет, судини і нерви шиї). Внутрішні поранення глотки можуть бути незначними (садно на слизовій оболонці) або значними з ушкодженням усіх шарів стінки та проникненням ранового каналу до парафарингеального простору, що буває значно рідше. Скарги на дискомфорт та біль у горлі, іноді хворий чітко локалізує місце ушкодження. Під час огляду виявляють садна, крововиливи на слизовій оболонці глотки, пізніше на місці поранення виникає запальний процес - нагноєння з утворенням абсцесу або флегмони та реактивним збільшенням реґіонарних лімфатичних вузлів. За наявності опіків І ступеня загальний стан хворого страждає мало, уражена слизова оболонка гіперемована, поверхневі шари епітелію відшаровуються на 3-тю-4-ту добу. Серед причин, що сприяють розвитку хронічного фарингіту, також необхідно назвати порушення носового дихання, хронічний риніт, хронічні запальні процеси в розташованих поруч органах (гнійні процеси в приносових пазухах, хронічний тонзиліт, хронічна патологія ротової порожнини). Іноді піднебінні та язиковий мигдалики також залучаються до хронічного запального процесу: вони збільшуються та гіперемуються. Хворому призначають щадну не подразливу дієту. Загальноприйнятою класифікацією тонзилітів в Україні є класифікація академіка І.Б. Солдатова.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
