Етіологія холери, типи збудників. Механізм передачі хвороби, патогенез. Клінічна картина, види хвороби, симптоми і ускладнення, інкубаційний період вірусу. Лабораторна діагностика, методи лікування холери та протиепідемічні заходи, розчини для ін’єкцій.
Для холери типова літньо-осіння сезонність, що повязано зі сприятливими умовами зберігання і розмноження збудника у зовнішньому середовищі, збільшенням споживання продуктів, що мають лужну реакцію (овочі, фрукти), а також зі збільшенням уживання води та напоїв, які зменшують кислотність умісту шлунка, що сприяє переходу вібріонів у тонку кишку. Установлено, що тільки величезні дози холерного вібріона (1011 мікробних клітин) зумовлюють захворювання; після попередньої нейтралізації хлоридної кислоти шлунка холера може розвинутись після потрапляння лише 106 вібріонів. Розрізняють стерту, легку, середньо-тяжку, тяжку і дуже тяжку форми, які визначаються ступенем зневоднення: без зневоднення, І ступінь, коли хворі втрачають обєм рідини, що дорівнює 1-3 % маси тіла (стерта і легка форми), II ступінь - втрати досягають 4-6 % (середньо-тяжка форма), III ступінь - 7-9 % (тяжка) і IV ступінь зневоднення із втратою понад 10 % - відповідає дуже тяжкому перебігу холери. Хворих турбують болючі судоми мязів кінцівок і живота, що в міру розвитку хвороби переходять від рідких клонічних до частих і навіть змінюються на тонічні. Через 3-12 год у хворого розвивається тяжкий стан алгіду, що характеризується зниженням температури тіла до 33-35 °С, крайнім зневодненням (хворі втрачають до 12 % маси тіла), задишкою, анурією і порушеннями гемодинаміки за типом гіповолемічного шоку.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
