Забезпечення права обвинуваченого на захист у системі кримінального судочинства - Автореферат

Так, зокрема, у Загальній Декларації прав людини підкреслюється, що кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту. Конвенція про захист прав і основних свобод людини проголошує право обвинуваченого мати достатні можливості для підготовки свого захисту, що його він може здійснювати особисто або через посередництво обраного ним самим захисника, або мати призначеного йому захисника безоплатно. Тільки за умов гарантування прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, і, насамперед обвинуваченого, до якого можуть бути застосовані всі види процесуального примусу, в тому числі найбільш суворі, такі як затримання, арешт та інші, можливе ефективне виконання завдань кримінального судочинства. Відтак проблема забезпечення прав і законних інтересів обвинуваченого, удосконалення діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду й адвокатури є актуальною й такою, що відповідає рівню розвитку сучасної процесуальної науки та практики розслідування злочинів. Тому означена проблема потребує свого подальшого дослідження з позиції сьогодення та в сукупності з іншими конституційними засадами кримінального судочинства, з метою створення теоретично обґрунтованої концепції забезпечення прав, свобод, обовязків та законних інтересів людини і громадянина у кримінальному процесі й таким чином забезпечити послідовність, системність та комплексність вирішення згаданої проблеми.Узагальнивши наявні в науці погляди на історичні витоки формування статусу обвинуваченого, дисертант доходить висновку, що право обвинуваченого на захист - це насамперед сукупність процесуальних прав, наданих йому для захисту від обвинувачення як особисто, так і за допомогою захисника. Право обвинуваченого на захист включає в себе право оскаржувати обставини, повязані з характеристикою його моральних якостей та інше. Право особи на захист у кримінальному судочинстві є одним із найважливіших інститутів забезпечення прав і свобод людини, оскільки воно характеризує рівень демократизації правової системи, стан формування України як правової держави. За Конституцією України, до цього виду прав належать: право на життя (ст.27), право на повагу до гідності людини (ст.28), право на свободу та особисту недоторканність (ст.29), право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст.32) тощо. При такому порядку розяснення прав обвинувачений зможе після закінчення допиту в спокійній обстановці ознайомитися з усіма правами, якими він володіє на цій стадії та вжити заходів для дійсної реалізації своїх прав.Проводячи теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, сутність якого полягала в комплексному правовому аналізі забезпечення права обвинуваченого на захист у системі кримінального судочинства, у висновках дисертант сформулював основні результати та пропозиції, що мають теоретичне та практичне значення. Додатково аргументовано, що забезпечення обвинуваченому права на захист - це самостійний принцип кримінального судочинства. Надаючи забезпеченню обвинуваченому права на захист значення конституційного принципу, держава покладає на слідчого, прокурора та суд низку важливих обовязків. Зокрема, вони зобовязані вести процес таким чином, аби кожен, хто вчинив злочин, був підданий справедливому покаранню та жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений; щоб забезпечити обвинуваченому можливість захищатися встановленими законом засобами від предявленого йому обвинувачення та забезпечити охорону його особистих майнових прав; щоб виявити обставини, що виправдовують обвинуваченого, а також ті, що помякшують його вину. Обґрунтовано, що право громадян на правовий захист, який виражається у вимозі забезпечити обвинуваченому право на захист та в інших конституційних принципах, - це один із найважливіших факторів боротьби за законність.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Проводячи теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, сутність якого полягала в комплексному правовому аналізі забезпечення права обвинуваченого на захист у системі кримінального судочинства, у висновках дисертант сформулював основні результати та пропозиції, що мають теоретичне та практичне значення.

Додатково аргументовано, що забезпечення обвинуваченому права на захист - це самостійний принцип кримінального судочинства. Надаючи забезпеченню обвинуваченому права на захист значення конституційного принципу, держава покладає на слідчого, прокурора та суд низку важливих обовязків. Зокрема, вони зобовязані вести процес таким чином, аби кожен, хто вчинив злочин, був підданий справедливому покаранню та жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений; щоб забезпечити обвинуваченому можливість захищатися встановленими законом засобами від предявленого йому обвинувачення та забезпечити охорону його особистих майнових прав; щоб виявити обставини, що виправдовують обвинуваченого, а також ті, що помякшують його вину. Без виконання цих обовязків право на захист стає нереальним.

Обґрунтовано, що право громадян на правовий захист, який виражається у вимозі забезпечити обвинуваченому право на захист та в інших конституційних принципах, - це один із найважливіших факторів боротьби за законність. Це насамперед сукупність процесуальних прав, наданих йому для захисту від обвинувачення як особисто, так і за допомогою захисника. Разом із тим, дане право необхідне також для захисту інших прав і охоронюваних законом інтересів обвинуваченого (майнових, трудових, моральних і т. ін.).

Критичний аналіз судової практики показав, що права особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину (в більшості випадків це стосується насильницьких злочинів), часто порушуються, необґрунтовані арешти нерідко застосовуються ще до предявлення обвинувачення тощо. Усе це, як правило, породжує обвинувальний ухил у роботі слідчих та прокурорських органів.

Сучасному розвитку законодавства сприяло б не лише поширення права обвинуваченого на захист і його гарантій, а й більш чітка регламентація відносин, котрі охоплюються цим правом, максимальна конкретизація закону. Наразі назріла необхідність у вирішенні цілої низки нагальних проблем, поєднаних із вивченням шляхів удосконалення захисту в кримінальному процесі.

Дисертантом висловлена думка, найбільш прийнятним варіантом в удосконаленні захисту в кримінальному процесі є підняття на законодавчому рівні ролі адвокатури. В Україні необхідно створити всі умови для того, щоб саме адвокат, а не хтось інший брав участь у кожній кримінальній справі й виконував свої обовязки з максимальною старанністю. Це сприятиме підтриманню законності в суспільстві.

З метою посилення ролі органів досудового слідства настала необхідність передбачити в законодавстві положення про те, що державне обвинувачення підтримують особи, котрі не мають будь-якого стосунку до розслідування кримінальних справ і не є безпосередніми підлеглими прокурора, який затвердив обвинувальний висновок. Можливий також інший шлях вирішення цієї проблеми - звільнення прокурора від обовязків затверджувати обвинувальний висновок і санкціонувати основні слідчі дії. У цьому разі розслідування кримінальних справ має закінчуватися складанням не обвинувального висновку, а постанови про направлення справи до суду.

Процесуальні функції - це виражені в законі основні напрямки процесуальної діяльності, що здійснюються з метою реалізації завдань кримінального судочинства субєктами, уповноваженими на ведення процесу або наділеними правами для активної участі у справі з метою захисту своїх законних інтересів.

Кримінальний процес в Україні слід побудувати так, щоб у кожній із наступних стадій перевірялася законність та обґрунтованість дій, виконаних на попередніх стадіях процесу. Істотне порушення процесуальних прав особи, виявлене на кожній із наступних стадій, тягне за собою процесуальні санкції. Наприклад, скасування вироку спричиняє повернення справи на додаткове розслідування. Отже, сама система стадій кримінального процесу, закріплена в законі, є гарантією належного виконання дізнавачем, слідчим, прокурором, судом їхніх обовязків з охорони прав і законних інтересів осіб, котрі беруть участь у кримінальному процесі.

Здійснення права на захист - це не лише прояв демократичних основ сучасного суспільного ладу, але й необхідна умова здійснення щирого правосуддя, найсуворішого дотримання законності та правопорядку. Сформульовані в роботі пропозиції щодо змін та доповнень до КПК України сприятимуть подальшому захисту прав і законних інтересів громадян.

Черняк Н.П. Право обвинуваченого на захист як предмет конституційного регулювання // Вісник Запорізького юридичного інституту.- 2002.- №3.- С.190-195.

Черняк Н.П. Принцип змагальності сторін у процесі кримінального судочинства // Вісник Запорізького юридичного інституту.- 2003.- №2.- С.41-46.

Черняк Н.П. Застосування законів, які забезпечують підозрюваному (обвинуваченому) право на захист // Вісник Запорізького юридичного інституту.- 2003.- №3.- С.284-290.

Черняк Н.П. Проблемні аспекти щодо захисту прав обвинуваченого у кримінальному судочинстві України // Вісник Запорізького юридичного інституту.- 2004.- №3.- С.266-270.

Черняк Н.П. Історичні витоки захисту прав і свобод людини і громадянина у кримінальному судочинстві // Держава та право / Гуманітарний університет “Запорізький інститут гуманітарного та муніципального управління”. Серія: Право.- 2005.- №2.- С.165-168.

Черняк Н.П. Принцип презумпції невинуватості як гарантія забезпечення права обвинуваченого на захист // Вісник Запорізького юридичного інституту.- 2006.- №4.- С.197-204.

Черняк Н.П. Деякі аспекти реалізації права обвинуваченого на захист на стадії закінчення досудового слідства // Вісник Запорізького юридичного інституту.- 2007.- №3.- С.294-299.

Черняк Н.П. Ідеологічні та процесуальні гарантії права обвинуваченого на захист // Зб. матеріалів Всеукраїнської наук.-практ. конф. “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства”. 14-15 травня 2002 року.- Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2002.- Ч.2.- С.132-134.

Черняк Н.П. Щодо порядку реалізації права обвинуваченого (підозрюваного) на захист у кримінальному судочинстві // Молодь у юридичній науці: Збірник тез доповідей Міжнародної наук. конф. молодих вчених “Другі осінні юридичні читання”.- Хмельницький: В-во Хмельницького інституту регіонального управління та права, 2003.- С.342-343.

Черняк Н.П. Роль органів внутрішніх справ у реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми і напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини”. 11-12 грудня 2003 року: У 2 ч.- Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2003.- Ч.1.- С.183-187.

Черняк Н.П. Історичні витоки захисту прав і свобод людини і громадянина у кримінальному судочинстві // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства”. 28-29 травня 2004 року: У 2 ч.- Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2003.- Ч.2.- С.107-111.

Черняк Н.П. Проблемні аспекти щодо захисту прав обвинуваченого на досудовому слідстві // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Теоретичні та практичні проблеми організації досудового слідства”. 20-21 травня 2005 року: У 2 ч.- Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2005.- Ч.1.- С.102-104.

Черняк Н.П. Історичні витоки формування прав і свобод людини та становлення інституту захисту прав обвинуваченого в кримінальному судочинстві // Матеріали круглого столу “Захист прав і свобод особи у кримінальному судочинстві України”. 18 травня 2007 року. м.Запоріжжя.

Черняк Н.П. Використання методів психологічного впливу при попередженні й розкритті злочинів // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Удосконалення діяльності ОВС України з попередження й розкриття злочинів та інших правопорушень”. 02 листопада 2007 року: У 2 ч.- Запоріжжя: Юридичний ін-т ДДУВС, 2007.- Ч.2.- С.76-78.