Йордано-ізраїльські відносини як фактор формування регіональної системи безпеки на Близькому Сході - Автореферат

Особлива роль у вирішенні цих доленосних для Близького Сходу проблем відводиться йордано-ізраїльській взаємодії, оскільки обидві країни не тільки реально зробили кроки назустріч одна одній, але й спробували створити прийнятну для інших арабських країн модель досягнення миру з Ізраїлем, яка мала стати структурним елементом нового регіонального порядку. В цьому контексті дослідження досвіду та проблем нормалізації відносин між Йорданією та Ізраїлем в руслі загальних тенденцій формування регіональної системи безпеки викликає науковий інтерес та має практичну доцільність (особливо в умовах насильства, яке заполонило знову регіон). Дослідження виконано в межах планової тематики Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, зокрема, наукової теми відділу Азії і Африки “Взаємовплив внутрішньої і зовнішньої політики афро-азіатських країн у подоланні соціальних криз і регіональних конфліктів”; номер державної реєстрації 0199U000997. Актуальність теми визначає наукову проблему, яка вирішується в дисертації: особливості та закономірності процесу становлення та розвитку йордано-ізраїльських відносин та їх вплив на формування системи регіональної безпеки. Хронологічні межі дисертації охоплюють період 1990-х років - час системних трансформацій на Близькому Сході, який ознаменувався розгортанням мадридського мирного процесу в регіоні.Характерними рисами сучасних міжнародних відносин в регіоні є наступні: зростання після розпаду СРСР взаємозалежності та взаємозумовленості політичних та економічних процесів (що все в більшій мірі усвідомлюється державами), розгортання мадридського мирного процесу як структурного елементу нового регіонального порядку; динаміка відносин визначається взаємодією центросилових держав; характер звязку між основними елементами системи детермінується насамперед силовими параметрами держав. Це дає підстави стверджувати, що формування регіональної системи безпеки буде залежати від стану відносин між основними “центрами сили”; що неминучим є боротьба на рівні проектів та планів як відображення боротьби за лідерство; що в майбутній конструкції регіональної системи провідну роль певний час будуть відігравати сильні двосторонні елементи. Якщо праця А.Гарфінкля (1992 р.) повністю присвячена становленню та розвитку таємних йордано-ізраїльських контактів в період, що передував початку мирної конференції з Близького Сходу в Мадриді 1991 р., то робота А.Аль-Маджалі і М.Аль-Абіді торкається питань йордано-ізраїльської взаємодії в рамках мадридського процесу, спрямованої на досягнення миру між обома країнами, залишаючи поза увагою при цьому комплекс двосторонніх проблем після укладання мирного договору. Деякі автори (А.Хасан, М.Ісмаїл, Д.Муаввад) оцінюють ідею формування нового регіонального порядку як серйозну загрозу для арабського світу, його єдності; не припускають можливість укладання будь-яких сепаратних угод та нормалізації відносин з Ізраїлем доти, поки не буде вирішена палестинська проблема шляхом створення Палестинської держави і не будуть задоволені всі вимоги арабських держав у їх протистоянні з Тель-Авівом. Важливе значення для забезпечення аналітичної бази дисертації мали праці, присвячені різним аспектам соціально-економічного та політичного розвитку країн Близького Сходу, таких відомих українських дослідників як В.К.Гура, Т.Г.Клименко, М.Д.Несук, Н.О.Пророченко, Ю.С.Скороход, І.Ф.Черніков, російських вчених О.М.Васильєва, В.І.Кисельова, О.Корнілова, Є.Пирліна, а також колективні праці “Азія: роль ключових країн в міжнародних відносинах в 1990-ті роки” (Інститут Сходознавства РАН) та “Нариси політичного та соціально-економічного розвитку країн Сходу” (ІСЕМВ НАН України).Еволюція концептуального забезпечення близькосхідної політики Ізраїлю була повязана із кардинальними змінами на рівні глобального та регіонального середовища (які з точки зору національної безпеки Ізраїлю були тотожними зменшенню загроз “основній безпеці” і, відповідно, зростанню загроз “поточній безпеці”) та зумовлювалась суто внутрішніми чинниками (розпад коаліції сил, які мали користь від війни і яких задовольняв територіально-політичний статус-кво; зиск від конфлікту ставав меншим у порівнянні із новими альтернативами, які могла надати “економіка миру” в епоху глобалізації; усвідомлення неможливості воєнним шляхом розвязати існуючі арабо-ізраїльські протиріччя тощо). В Ізраїлі була створена особлива модель економіки, яка відповідала потребам епохи конфронтації, вразливість, недостатня динамічність та гнучкість якої стали очевидними в умовах трансформації системи міжнародних відносин на міжнародному рівні. Складовими стратегії Йорданії, спрямованої на утвердження в якості “центру впливу” в новій системі регіональних відносин, були наступні: перетворення йорданської моделі політичної демократизації та економічної лібералізації на взірець для інших арабських країн; нормалізація стосунків з Ізраїлем та зміцнення шляхом інтенсивного розвитку йордано-ізраїльських торгівельно-економічних відносин позиції Йорданії в

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ