Язичництво як давня система вірувань східних слов’ян - Реферат

Давні словяни не мали пояснення явищ навколишнього світу, а, водночас, від стихій, що вирували довкола, залежало їхнє життя. Прагнучи знайти пояснення незрозумілого, а потім - аби прилучити невідомі сили на свій бік, східні словяни виробили цілу систему вірувань, поглядів та обрядів, що розвивалась не одне століття. У даній роботі поставлено за мету навести різні погляди на явище язичництва давніх словян, проаналізувати формування давньої системи вірувань словян, її основних періодів, спростувати однобічні погляди на язичництво як «поганство».Хто ж впливав на формування давньої системи вірувань східних словян? Приблизно з другої чверті І тисячоліття до нашої ери одночасно і паралельно відбувався розвиток трьох умовних зон - лісостепової, степової та узбережжя - на території сучасної України, кожна з яких піддавалась різним впливам в умовах формування світогляду населення [10]. Саме міфологія цих земель, певні прадавні вірування стали основою язичництва. Вплив на формування системи вірувань словян здійснювався на названі три зони. Вплив останніх на формування системи вірувань словян звичайно ж був, але рівень цього впливу залишається не досить дослідженим.Хоча і тут кожен з дослідників дає різні назви та оцінки будь-якому з цих етапів. Крім названих етапів виділяють ще скотарський (тваринницький) період та останній період язичництва - ідолопоклонство [7; 183]. У період ідолопоклонства боги вже набувають аморфного характеру, а згодом поганські божества сформувалися в уявлені язичників в образі людей, які набули культового зображення, - ідолів [7;185]. До обожнювання сил природи, рослин, тварин належить поклоніння священним деревам, озерам, гаям, криницям. А.Рибаков пропонує свій погляд на етапи розвитку язичництва, який в принципі не заперечує наведених вище.В давній словян існував власний пантеон богів. Такі пантеони були у більшості античних народів до утвердження віри в єдиного Бога. Головні божества у давніх словян повязувалися родинними та шлюбними звязками. Сварог вважався родоначальником богів, богом над богами.Сонячні божества у словян виступають і під іншими іменами, як-от Хорста Даждьбог. Огієнко зазначає і такий факт: «Богом сонця в нас був Даждьбог, син Сварогів, син Неба.», а в наступному пункті розповіді про богів додає: «Друга назва для бога сонця була Хорс. Тищенко схильний вважати, що імя Даждьбога не іранського походження, а словянського і має значення «добрий бог» [12;98] . Серед божеств, назви яких вважаються утвореними від іранських коренів, дослідники називають також Симаргла. Дуже часто боги мали таких прихильників, котрі, вважаючи це божество близьким до своїх інтересів, наділяли його ще й іншими функціями.Система язичницьких демонів чітко протиставляється пантеону язичницьких богів, це певне протиставлення добра і зла. Водяники, лісовики, рожаниці, мавки, берегині, болотяники, літавиці, перелесники, мавки - це божества природи, і водночас - наслідок втілення природи в уявленнях східних словян у конкретних образах. Лісовик, гайовик, водяник, болотяник, польовик, очеретяник, криничник - істоти, що названі за своїм місцем проживання, зазвичай люблять шкодити людям, господарюють в своїх володіннях. Русалки живуть у воді, мавки - на деревах, літавиця - та ж мавка, ці істоти, за віруваннями давніх словян, заманювали людей до себе й лоскотали їх до смерті. Серед язичницьких демонів варто також згадати Вія, образ якого більш відомий із однойменного твору М. Гоголя.З поклонінням язичницьким богам були повязані певні обряди. Огієнко вважає навпаки - давні словяни приносили жертву самі, іноді це робив старший у родині - батько. Функцію жерця при публічних жертвах виконував князь, також могли принести жертву і бояри князя. Про дохристиянські храми існують дві згадки: написаний в XI столітті твір ченця Якова «Память і похвала князю русскому Володимиру», де йдеться про те, що князь Володимир знищив ідольські храми, та Сага XIII століття про Олафа норвезького, важливою інформацією в ній є відвідини Олафом «конунга Валдамара» (це і є князь Володимир), і поїздка з ним до храму, де Володимир приносив ідолові жертву [6]. На доказ можна навести текст Прокопія, історика VI ст.: «як хто має перед собою видиму смерть чи в недузі, чи на війні, то складає обітницю за своє життя, що коли не згине, то принесе жертву богові, і як спасеться, приносить у жертву обіцяне, та й думає, що то тією жертвою спас собі життя.» [9].Отже, для дохристиян-язичників не було нічого надприродного, не було нічого, що було б поза природою. Язичники-словяни перебували у повній гармонії з природою, а тому і їх божества існували навколо і серед них. Суттю язичництва не було особисте спасіння, як у світових релігіях, - а було збереження і примноження роду, родючості землі, плодовитості худоби, охорона способу життя і цінностей роду. Пантеон язичницьких богів був досить різноманітним. Дослідники намагаються дати пояснення функцій, які виконувало те чи інше божество, а також навести теорії про достовірне походження цих теонімів.

Зміст

Вступ

1. Формування давньої системи вірувань східних словян від І тис. до н.е. до запровадження християнства на Русі

1.1 Система поглядів, обрядів та вірувань східних словян

1.2 Етапи розвитку язичництва

2. Язичницький пантеон богів і богинь

2.1 Іранські божества київського пантеону

2.2 Генотеїзм

3. Демонологія та жертвопринесення у язичницьких культах

3.1 Уявлення давніх словян про демонів

3.2 Жерці, капища, жертвопринесення

Висновки

Отже, для дохристиян-язичників не було нічого надприродного, не було нічого, що було б поза природою. Язичники-словяни перебували у повній гармонії з природою, а тому і їх божества існували навколо і серед них. Суттю язичництва не було особисте спасіння, як у світових релігіях, - а було збереження і примноження роду, родючості землі, плодовитості худоби, охорона способу життя і цінностей роду. Таким чином, це і комплекс вірувань, і спосіб життя, і світогляд, і спосіб відтворення родових стосунків, культури, знань та навичок.

Пантеон язичницьких богів був досить різноманітним. Дослідники намагаються дати пояснення функцій, які виконувало те чи інше божество, а також навести теорії про достовірне походження цих теонімів. Проте думки мовознавців, істориків різняться між собою. Дехто вдається до крайнощів та виводить пантеон язичницьких богів аж з давніх іранських вірувань і т.д. Дехто із мовознавців зазначає, що з шести божеств київського пантеону двоє мають іранські імена - Хорс, Симаргл. Ще двоє - індоіранські - Стрибог, Макоша. Проте до кожної з теорій потрібно у наш час ставитися критично, що не заперечує права на існування кожної із них. Звичайно, східнословянське язичництво, безумовно не було замкнутою системою і значною мірою відчуло на собі ідеологічний вплив сусідніх етнічних груп. Про вплив кельтських племен і зокрема кельтської міфілогії можемо говорити з оголяду на подібність образу Вія у язичницькій міфілогії та Балора у кельтській міфології. Але не можливо не погодитися з тим, що язичництво виникло й розвивалося на своїй власній, самобутній основі. А тому досить багато теонімів є за своїм походженням суто словянськими. Про іранське походження деяких теонімів можна говорити лише за наявності доброго наукового обґрунтування.

Народні дохристиянські вірування - це свого роду величезний загальнолюдський комплекс світоглядів, обрядів, що йдуть із глибин тисячоліть. А їх відголоски ми знаходимо у своїй культурі, мові і сьогодні. Поява дохристиянських вірувань мала велике значення для словянського народу, зокрема вона підготувала людей до сприйняття поняття Всевишнього, єдиного Бога. Особливо відчутно вплинуло язичництво на поминальний ритуальний комплекс, на уявлення про структуру світу мертвих. А тому не варто говорити про язичництво лише однобічно, називаючи його «поганством».

Боровський Я.Є. Світогляд давніх киян. - К.: Просвіта, 1992. - 176 с.

Васильев М.А. Язычество восточных славян накануне крещения Руси: Религиозно-мифологическое взаимодействие с иранским миром. Языческая реформа князя Владимира. - М.: Индрик, 1999. - 158 с.

Вовк Х.К. Студії з української етнографії та антропології. - К.: Мистецтво, 1995. - 335 с.

Котляр М. Русь язичницька. - К., Заповіт, 1995. - 227 с.

Лобовик Б.О. Вірування давніх українців та їхніх пращурів. - К, 1996. - 46 с.

Лозко Г. Українське язичництво. - К., 1994 - 97 с.

Лучик В. В. Вступ до словянської філології. - К.:ВЦ «Академія», 2008 - 344 с.

Мердок Айріс

Огієнко І. Дохристиянські вірування українського народу. - К.: Обереги, 1992. - 424 с.

Павленко Ю.В. Дохристиянські вірування давнього населення України. - К., Либідь, 2000. - 328 с.

Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. - М., Наука, 1988. - 782 с.

Тищенко К. Етномовна історія прадавньої України. - К.. 2008 - 480 с.

Размещено на .ru