Взаємовідносини органів місцевого самоврядування з органами державної влади в регулюванні соціального захисту населення - Автореферат

Формування принципово нових підходів щодо впровадження європейських стандартів в усі сфери суспільного життя ставить перед Україною завдання створення соціально-орієнтовного ринкового господарства, що в свою чергу забезпечить розробку і впровадження в бюджетну практику соціальних стандартів для кожної категорії населення замість соціальних мінімумів. Розширення автономії органів місцевого самоврядування передбачає розробку конкретних заходів щодо соціального захисту всіх верств населення на відповідній території. Коло питань стосовно удосконалення механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування та органів державної влади в регулюванні соціального захисту населення вимагає подальшого теоретико-методологічного осмислення і практичного застосування. У межах цих науково-дослідних робіт автором були розроблені та запроваджені нові підходи до оцінки соціального захисту населення регіону, механізми удосконалення розрахунку бюджетних показників соціального захисту населення, організація моніторингу стану соціального захисту малозабезпечених сімей, запропоновано модель взаємовідносин органів місцевого самоврядування з органами державної влади в регулюванні соціального захисту населення. Наукові результати, що одержані автором і виносяться на захист, полягають у розробці механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади в регулюванні соціального захисту населення на засадах державної соціальної політики, засобах її державного забезпечення і способах її реалізації на місцевому рівні.Узагальнення теоретичних поглядів на соціальну політику держави показує, що її доцільно розглядати як системне явище, що відображає зміст суспільних відносин, рівень демократичного напряму державного устрою на інтереси окремої людини і соціуму загалом, та яке базується на спроможності держави гарантувати соціальний захист, а також несе двовекторне спрямування, що полягає у соціальному розвитку та захисті. У звязку з чим визначено стримуючі фактори впливу на формування соціальної політики: недосконалість законодавчої і нормативно-правової бази соціального управління; відсутність національних соціальних стандартів (норм і нормативів); відсутність оцінки соціальних наслідків управлінських рішень; недосконалість соціальної політики в сфері трудових відносин; відсутність механізмів взаємовідносин органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за зниження рівня життя населення, нерозвиненість принципів патріотизму. Оскільки питання територіальних особливостей організації соціального захисту населення в теорії державного управління пророблені недостатньо, а запозичувати практичний досвід інших держав Україна може хіба що в частковостях, виникає необхідність нестандартного підходу до розробки концепції взаємовідносин органів місцевого самоврядування з органами державної влади в регулюванні соціального захисту населення з застосуванням багатопрофільного соціологічного моніторингу. З цією метою організаційно-економічна компонента соціально-захисних програм доповнюється в дисертаційній роботі застосуванням авторського підходу до діагностування стану соціально-захисних процесів у великому місті при опорі на інформацію про мотиваційно-потребове ставлення населення до соціальних параметрів життєдіяльності. Все це дало підстави виділити найважливіші принципи соціального захисту населення на виробництві такі, як: соціальна відповідальність суспільства та держави за дбайливе відношення до кожної особи, реалізацію її прав на працю, вибір професії, місце роботи та навчання, забезпечення захисту здоровя та життя, компенсацію втрати працездатності; соціальна справедливість у галузі трудових відносин - рівна винагорода за рівну працю, право на безпеку та гігієну праці, збереження здоровя, працездатності громадян, на соціальну допомогу в разі захворювань, на високий рівень компенсації загубленої працездатності, забезпечення медичної, соціальної та професійної реабілітації постраждалих на виробництві; всебічний та обовязковий характер захисту працівників від соціальних і професійних ризиків, забезпечення права на соціальний захист як головного орієнтиру соціально-економічного розвитку суспільства; мінімальний рівень соціальних і професійних ризиків, наявність відповідної інформації; багатосубєктність соціального захисту, субєктами якого повинні бути держава, роботодавці, професійні асоціації та обєднання, регіональні органи управління; економічна та соціальна свобода працівників у галузі праці - вибір професії з мінімальним рівнем професійних та соціальних ризиків, можливість отримання професійної освіти, місця роботи; особиста відповідальність працівників за збереження свого здоровя та працездатності.Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у розробці механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади в регулюванні соціального захисту населення на засадах державної соціальної політики, засобах її державного за

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ