Вугільна промисловість Донбасу в умовах радянської модернізації країни (1925-1941 рр.) - Автореферат

За нових умов Донбас, на вугіллі якого традиційно завязана економіка України, особливо відчув невирішеність актуальних проблем розвитку, фінансування, реструктуризації, що спричинило падіння вуглевидобутку, закриття ряду шахт, безробіття, відтік кваліфікованих фахівців у невиробничу сферу, комерційні та підприємницькі структури. У звязку з зазначеним особливий інтерес викликають перетворення у вугільній промисловості Донецького басейну в період радянської модернізації країни. А дослідження досвіду перетворень, як щодо матеріально-технічного розвитку промислового Донбасу, так і стосовно стану робітничих та інженерно-технічних кадрів в умовах сталінізації економіки УСРР, повинно забезпечити повчальні уроки обґрунтування рекомендацій та пропозицій і, таким чином, має не лише пізнавальне, а і певне практичне значення. Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена також і тим, що за радянської доби історична наука, зазнавши негативних впливів політики й ідеології, бюрократичних методів керівництва, догматизму і некомпетентного втручання, на жаль, не змогла глибоко і правдиво розкрити сутність культурних перетворень у промисловості “Всесоюзної кочегарки” років довоєнних пятирічок. Хронологічні рамки дисертації охоплюють 1925-1941 рр. - добу становлення і зміцнення тоталітарної системи влади й адміністративно-командної системи господарювання, коли було взято курс на радянську модернізацію, за сталінським визначенням, соціалістичну індустріалізацію країни і методи його реалізації, які на практиці означали сталінізацію економіки, включаючи й вугільну промисловість Донецького басейну.Автори публікацій5 (у переважній своїй більшості партійно-радянське керівництво УСРР і Донбасу) наголошували на докорінних матеріально-культурних змінах і підвищенні культурно-технічного рівня робітників, інженерно-технічних працівників і керівного складу галузі, що зумовило виникнення і масовий розвиток соціалістичного змагання. Самі ініціатори нового ставлення до освоєння і ефективного використання вуглевидобувної техніки і механізмів (ізотовська школа), передачі досвіду молодим шахтарям безпосередньо у вибої та участі робітничого класу й інженерно-технічних кадрів в удосконаленні управління виробництвом (стаханівський рух) у своїх публікаціях доводили сутність новаторських методів у вугільній галузі6, хоч після грудневого (1935 р.) пленуму ЦК ВКП (б) погодились із сталінським визначенням стаханівського руху як вищої форми соціалістичного змагання. До середини 80-х років було здійснено найбільшу кількість досліджень з виробничої діяльності робітників України, розширилася проблематика висвітлення творчої активності шахтарів Донбасу, ролі і місця партійних, профспілкових, комсомольських організацій і господарських структур. Фактичні дані щодо кількісних і якісних перетворень у матеріально-технічній базі вугільної промисловості містяться в узагальнюючих працях з історії робітничого класу України9, а також історії народного господарства УСРР і, зокрема, вугільної промисловості Донбасу10. У дослідженнях, і особливо в працях історико-партійного плану на загальнореспубліканських матеріалах11, у тому числі і на досвіді парторганізацій Донбасу12, зберігалося попереднє розуміння керівної ролі КПРС, яка фетишизувалась і видавалась за обєктивну закономірність.У висновках виділені наступні результати дослідження: проведено аналіз історіографічного доробку попередніх дослідників, який дозволив стверджувати, що спеціальної праці, котра б давала цілісне уявлення про перетворення в вугільній промисловості Донбасу за весь період радянської модернізації країни, до сьогодення створено не було. Саме цим обумовлено вибір теми дослідження. зміни культурно-технічного рівня шахтарських кадрів відбувалися за рахунок різноманітних форм підготовки і підвищення кваліфікації робітників. Система профтехосвіти у 1925-1941 рр. в цілому виявилася недостатньо ефективною для вирішення якісних завдань економіки, бо діяла за умов командно-бюрократичних методів господарювання. доведено, що з початком сталінізації промисловості, невдовзі після прийняття першого пятирічного плану розвитку народного господарства і особливо на основі постанов РНК СРСР і ЦК ВКП(б) по вугільному Донбасу (квітень - травень 1933 р.), утвердилися командно-бюрократичні методи не тільки господарювання, а й перетворень у культурно-технічному рівні робітників і інженерно-технічних працівників, у матеріально-технічному забезпеченні вугільної промисловості басейну.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У висновках виділені наступні результати дослідження: проведено аналіз історіографічного доробку попередніх дослідників, який дозволив стверджувати, що спеціальної праці, котра б давала цілісне уявлення про перетворення в вугільній промисловості Донбасу за весь період радянської модернізації країни, до сьогодення створено не було. Саме цим обумовлено вибір теми дослідження. зміни культурно-технічного рівня шахтарських кадрів відбувалися за рахунок різноманітних форм підготовки і підвищення кваліфікації робітників. Система профтехосвіти у 1925-1941 рр. в цілому виявилася недостатньо ефективною для вирішення якісних завдань економіки, бо діяла за умов командно-бюрократичних методів господарювання. Щоправда, вона в значній мірі все ж таки сприяла вирішенню проблем радянської модернізації;

доведено, що з початком сталінізації промисловості, невдовзі після прийняття першого пятирічного плану розвитку народного господарства і особливо на основі постанов РНК СРСР і ЦК ВКП(б) по вугільному Донбасу (квітень - травень 1933 р.), утвердилися командно-бюрократичні методи не тільки господарювання, а й перетворень у культурно-технічному рівні робітників і інженерно-технічних працівників, у матеріально-технічному забезпеченні вугільної промисловості басейну. Це зумовило незбалансоване та ірраціональне зростання шахтарських лав;

якісні перетворення в кадровому складі дали зразки інженерної ініціативи, а також робітничої мудрості творчо вирішувати складні завдання вуглевидобутку не стільки завдяки, як навпаки офіційному погляду на проблеми Донбасу;

обґрунтовано, що сьогодні немає підстав для нігілістичного ставлення деяких науковців і господарників до О.Г. Стаханова і руху новаторів виробництва, названого його іменем;

спростовано “ворожий” характер теорії концентрації гірничих робіт на відмову від офіційних звинувачень господарників і інженерно-технічних працівників;

в умовах сталінізації економіки і політичної системи через брак компетентного керівництва допускалося багато помилок і негараздів, а “списували” все на шкідників, диверсантів та інших міфічних ворогів. Жодний із регіонів в розрізі однієї галузі промисловості не зазнав таких кадрових втрат від репресій в період соціалістичної модернізації країни. Позбавлення в більшості висококваліфікованих, ініціативних фахівців з творчим відношенням до дорученої справи зашкодило вугільній промисловості Донбасу, а в цілому економічній могутності країни напередодні суворого іспиту з боку фашистської Німеччини.

Із аналізу і узагальнення історичного досвіду культурних перетворень в промисловості Донбасу в умовах соціалістичної модернізації країни в дисертації вміщені адресні практичні рекомендації для можливості їх втілення в життя.

Бондаренко В.С. Культурні передумови руху новаторів виробництва в Україні у ІІ половині 30-х років ХХ ст. // Історичні і політологічні дослідження. - 2002.-№3/4 (11/12).- С.126-131.

Бондаренко В.С. Господарчі кадри багатонаціонального Донбасу в умовах соціалістичної реконструкції промисловості (20-30-ті рр. ХХ ст.) // Історичні і політологічні дослідження. - 2003.-№2 (14).-С.206-210.

Бондаренко В.С. Кадри вугільної Донбасу під жорнами сталінських репресій // Історичні і політологічні дослідження. - 2003.- №3/4 (15/16).-С. 154-161.

Бондаренко В.С. Матеріально-культурні перетворення індустріального Донбасу за умов сталінізації економіки // Історичні і політологічні дослідження. - 2003.-№5/6 (17/18).-С.107-113.

Бондаренко В.С. Маловідомі імена нової генерації господарників Донбасу передвоєнної доби // Схід. - 2003.-№8 (58).-С.99-102.

Бондаренко В.С. Кількісні виміри прогресивних перетворень у матеріальній культурі виробництва вугільного Донбасу за добу соціалістичної модернізації СРСР (1925/26- 1941 р.) // Історичні і політологічні дослідження. - 2004.-№1 (19).-С.55-63.