Втрати Україною історико-культурних цінностей під час Другої світової війни - Автореферат

Парадоксально, але факт, що жодна з кампаній по обліку збитків, завданих архівам, музеям, бібліотекам колишнього Радянського Союзу під час війни, в тому числі і відповідним закладам України, які розпочиналися у воєнні роки і в повоєнний період, так і не була доведена до логічного закінчення. Слід відновити історичну справедливість, привернути увагу спеціалістів та світової громадськості щодо добровільного повернення історико-культурних надбань України, яка втратила їх внаслідок війни. Вивчення й узагальнення втрати історико-культурних цінностей України важливе й тому, що розбудова держави, завдання духовного відродження України, визначення перспектив в усіх галузях національної культури, дальший розвиток демократизму, національної свідомості вимагають цілеспрямованої праці у сфері розшуку та повернення культурних цінностей для передачі їх законним господарям. Мета і задачі дослідження полягають в тому, щоб на підставі неупередженого аналізу тогочасних дій зясувати та виділити низку чинників, які спричинили втрату архівних, музейних і бібліотечних фондів України, вивчити механізми вилучення та шляхи міграції культурних цінностей, встановити місця їх перебування, узагальнити й окреслити масштаби завданих збитків. визначити тактичні і стратегічні плани оперативного штабу Розенберга, Крайового управління архівами, бібліотеками і музеями, яке перебувало у віданні Рейхскомісаріату України та Архівного управління Рейху, спеціальних батальйонів та інших спеціальних підрозділів;Потрібно зауважити, що недостатньо досліджувались обставини евакуації українських архівів, музеїв, бібліотек до східних районів СРСР, увага зверталася на подвиги радянських людей, котрі рятували культурні цінності під час евакуації, прикладом чого може бути монографічна праця Л.В. Максакової. Висвітлення діяльності архівів на окупованих землях стало частиною статті М.Глинського, де на базі архівних документів проаналізовано заходи щодо архівів у західних областях, але у невеликому обсязі. Косик у своїй монографії "Україна і Німеччина у Другій світовій війні", в окремому параграфі "Таємні інструкції Розенберга Кохові", звертає увагу на те, яке було ставлення німецьких окупаційних властей щодо української культури. До науково-практичних і теоретичних засад правового регулювання реституції (повернення та відновлення) історико-культурних та духовних святинь, переміщених у період Другої світової війни, звертається ряд зарубіжних науковців, наприклад, доктор, професор Університету Заархарду ФРН Фідлер Вільфред, к. і. н., головний інспектор відділу памяткознавства Міністерства культури Словаччини Кашик Вінсент, доктор, завідувач координаційного управління з питань повернення культурних цінностей у Бремені Леммермейєр Доріс, заступник музею образотворчого мистецтва у Будапешті Сьоні Литван, професор Польської академії наук Я. Прушинський. Окрему групу даних документів складають доповіді Крайового управління про діяльність у першій половині 1943 року загального плану та, окремо, по групах архівів, музеїв, бібліотек; документи групи архівів Крайового управління, присвячені висвітленню стану архівної системи в Україні до війни та в період окупації.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ