Втілення образу сходу в романсах "Не пой, красавица, при мне" М. Глінки та С. Рахманінова на вірші О. Пушкіна - Курсовая работа

Прийшовши в нашу культуру із Західної Європи в середині XVIII століття, романс став національним жанром, що поєднав риси західноєвропейської арії та російської ліричної пісні. Останнім часом романс став отримувати все більшу популярність. Одним з найулюбленіших поетів, багато віршів якого було покладено на музику не одним композитором, стало імя О.Пушкіна. Ось лише один приклад: на вірш «Не пой, красавица, при мне» написали свої романси, принаймні, пять російських композиторів: М. Глінка («Грузинська пісня»), М.Балакирєв («Грузинська пісня»), Н.Римський-Корсаков («Не пой, красавица, при мне»), С.Рахманінов («Не пой, красавица, при мне»), А.Гедіке («Не пой, красавица, при мне»).Романси у творчості Глінки займали те ж місце, що в поезії Пушкіна лірика. У романсах на вірші Пушкіна ми спостерігаємо настільки досконале втілення слова в музиці, що викликає відчуття ожилої в звуках самої поезії вірша. Ці романси утворюють у стилістичному відношенні зовсім особливий тип його вокальної лірики, своєрідний симбіоз російського, селянського й міського фольклору із традицією італійської співочої школи. Справжньою перлиною, що поєднала генії поета та композитора є романс «Я помню чудное мгновенье». Однак, у якій би конкретній формі не проявлялася баладність (в баладі «Ночной смотр», наприклад, - у рондоподібній, у фантазії «Стой, мой верний буйний конь» - у тяжінні до тричастинності), - усюди романс такого роду являє собою оповідання з яскраво контрастною драматургією.В музичній тканині звучить монотонно повторюваний у басовому голосі звук ля - це й звучання якогось ударного східного інструмента, і остінато, що створює особливе відчуття, що навіює спогади. У другій фразі на словах «Напоминают мне» у вокальній партії дублюється тема вступу у тональності однойменного до мажору. Жагучий, імпульсивний характер другої східної теми з її крутим падінням у діапазоні двох октав, пекучою експресивністю интерваліки (збільшені секунди, зменшені терції, секундові затримки), нервовістю синкопованого ритму малює образ звабливої східної красуні, одночасно втілюючи стан раптово розпачу героя. Проаналізувавши засоби музичної виразності, ми виявили основні, що відіграють головну роль у створенні образу романсу. Композитор написав романс «Не пой красавица при мне» в тональності, характерній для жанру елегії - ля мінор.У 1828 році Глінка написав свій перший «східний» романс «Не пой, красавица, при мне» на текст Пушкіна, що став одним з перших втілень теми сходу в російській музиці. У романсі М.Глінки «Не пой, красавица, при мне», східний колорит передається не за допомогою особливості інтонаційного складу мелодії та гармонії, або акустичних «прянощів» У цьому романсі основним є вірно знайдений акустичний ефект. Ідучи від літературного першоджерела, Рахманінов створює «маленьку музичну трагедію», що має певну драматургію. Римського-Корсакова на ці вірші Пушкіна романси рівно підходять до жіночого або ж чоловічого голосів - драматизм пушкінського віршу в них стертий, згладжений умовно-ліричною інтонацією. Тільки Рахманінов зумів передати в музиці драматичний злам між другою та третьою строфами, він вловив та передав цей подвійний полон поета, його кохання без відповіді.Размещено на .

Творчість О. Пушкіна тісно повязана з музичною культурою. До віршів Пушкіна звертались як композитори-сучасники поета, так і композитори наступних поколінь. Одним із найулюбленіших став вірш на тему сходу «Не пой, красавица, при мне», який надихнув багато композиторів. Це і М.Глінка, і М.Балакірєв, і Н.Римський-Корсаков, і С.Рахманінов.

У 1828 році Глінка написав свій перший «східний» романс «Не пой, красавица, при мне» на текст Пушкіна, що став одним з перших втілень теми сходу в російській музиці.

У романсі М.Глінки «Не пой, красавица, при мне», східний колорит передається не за допомогою особливості інтонаційного складу мелодії та гармонії, або акустичних «прянощів» У цьому романсі основним є вірно знайдений акустичний ефект. Головним стилістичним «відкриттям» композитора є навмисна одноманітність гармонійного й мелодійного розвитку, що немов би тяжіє до статики. Глинка створив майже видимий образ кавказької природи засобами, далекими від зовнішньої звукової екзотики.

Ідучи від літературного першоджерела, Рахманінов створює «маленьку музичну трагедію», що має певну драматургію. Якщо у М. Балакірєва, К.Гедике, М.Глінки, Н. Римського-Корсакова на ці вірші Пушкіна романси рівно підходять до жіночого або ж чоловічого голосів - драматизм пушкінського віршу в них стертий, згладжений умовно-ліричною інтонацією. Тільки Рахманінов зумів передати в музиці драматичний злам між другою та третьою строфами, він вловив та передав цей подвійний полон поета, його кохання без відповіді.

Для змалювання такого драматичного образу С.Рахманінов використав такі засоби музичної виразності. По перше, образ сходу має орієнтальне забарвлення. Це і примхливий візерунок мелодії, і звучання звуку ля у басовому регістрі, що змальовує якийсь східний інструмент і барвиста гармонія. Вокальна партія, що зображує образ героя, має експресивний, збуджений характер. Для неї характерна декламаційність, примхливий ритм. Складна фортепіанна фактура з поєднанням гармонічних барв, що загострюють звучання, додають напруженості виразності висловів герою.

Також С.Рахманіновим вибрана мінорна тональність на відміну від М.Глінки.

Жанр «східної пісні» Рахманінов змальовує через орієнтальний пласт, в якому використовує найбільш характерні особливості пісень народів Кавказу. Зберігаючи орієнталізм, композитор сполучає його з іншим стилістичним шаром, а також використовує як засіб психологічної характеристики.

Результати нашої роботи можна використати в курсах «Музика» та «Світова художня культура». Матеріали роботи стануть в нагоді при вивченні жанру романсу, романтизму, як напрямку мистецтва.

Нами запропоновано не тільки включення результатів роботи в програму «Музика» та «СХК», але й додаткові заходи, що сприяють міжпредметним звязкам, організації позакласної роботи учнів.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Асафьев Б. С. В. Рахманинов // Воспоминания о Рахманинове. Т. 2. - М.: Музыка, 1974. - 544 с.

2. Брянцева В.Н. С.В. Рахманинов (1873 - 1943). - М.: «Сов. композитор». - 1976. - 645 с.

3. Васина-Гроссман В.А. Музыка и поэтическое слово, ч. 1. М.: «Музыка», - 1972.

4. Келдыш Ю. История русской музыки. - Ч.2. - Л.: Государственное музыкальное издательство, 1947. - 390 с.

5. Коловский О.П. Анализ вокальных произведений: Учеб. пособие. - Л.: Музыка, 1988. - 352 с.

6. Левашева О. Е. М. И. Глинка. - Т.1-2. - М., 1988.

7. Мазель Л. Строение музыкальных произведений: Учеб. пособие - 3-е изд. М.: Музыка, 1986. - 528 с.

8. Овчинникова М.А. Творцы русского романса. - М.: Музыка, - 1988. - 160 с.

9. Соболева Г. Русский романс. - М.: Знание, 1980. - 112 с.

10. Сохор А.Н. Лирика Пушкина в творчестве советских композторов //

11. Способин М. Музыкальная форма. - М. : «Музыка», 1967. - 400 с.