Вставні і вставлені одиниціь як надійні вербалізатори авторської модальності - Курсовая работа

.3 Місце, роль та функції вставних і вставлених конструкцій2.1 Членування модальних синтаксем зі значенням субєктивної авторської модальностіМовознавці помітили, що важливою синтаксичною структурою, яка має неабияку змогу репрезентувати декілька думок у простому реченні, є просте ускладнене речення. Найбільш суперечливими та надзвичайно цікавими елементами ускладнення визнані вставні та вставлені конструкції. Ці синтаксичні одиниці здавна привертали та й продовжують привертати увагу науковців як на українському (Н. В. Вставні та вставлені конструкції цікавлять науковців передусім з погляду1) їхнього особливого статусу, факультативного характеру, структурної організації, позиції в реченні, способу входження до базового речення (В. В. Поставлена мета уможливлює розвязання конкретних завдань: 1) розглянути вставні та вставлені конструкції як предмет синтаксичного вчення;Посилений інтерес до цих одиниць виник у звязку з новими концепціями, що орієнтуються на вивчення загальнонаукової проблеми «людина в мові» чи то ж «мова в дії», коли акцентують основну увагу саме на діяльнісній сутності людини, яка здатна повідомляти про певні факти чи події, реагувати на них, по-своєму вербалізувати почуття і бажання, словесно формувати поняття, думки, висновки та, безперечно, спонукати того чи того співрозмовника до дії [12, с. На думку дослідниці, тільки з другої половини ХІХ століття в синтаксичній науці склалася інша концепція вставності, згідно з якою термін «вставні слова» закріпився за граматично відокремленими виразами субєктивного відношення до висловлюваного, а вставлені речення - за реченнями, вставленими в інше, але не звязаними з ним граматично [Там само]. Так, укладачі енциклопедії «Українська мова» витлумачують вставні конструкції так: «вставні слова, словосполучення і речення - мовні одиниці, що виявляють ставлення мовця до висловлюваної ним думки і передають різні модальні значення (можливості, впевненості, вірогідності, сумніву тощо» [26, с. Каранська вважає, що вставним може називатися «слово, словосполучення або речення, що виражає власний погляд мовця на сказане ним самим у реченні й тому вирізняється в будові речення інтонацією та паузами, не вступаючи в звичайний звязок члена речення (звідси й на письмі виділення розділовими знаками, найчастіше комою)» [13, с. Шульжук маніфестує, що вставні компоненти (слова, словосполучення, речення) - це «мовні одиниці, що виявляють ставлення мовця до висловлюваної ним думки і виражають різні модальні значення (можливості, сумніву та ін.)» [31, с.Вставними одиницями можуть бути: слова (мабуть, кажуть, напевне), прийменниково-відмінкові форми (на диво, на жаль, між іншим), словосполучення (коротше кажучи, з іншого боку) і речення (уявіть собі, як кажуть). 4) вставні конструкції, що виділяють, підкреслюють певну кількісну або ж якісну сторону того чи того предмета (дії чи явища), про який ідеться в реченні (головне, знай, мало того, зокрема та ін.): Кульчицький був на два роки старший, на голову вищий і, головне, вдвоє дужчий від Сербіна (Ю. З-поміж них осібне місце займають однорідні групи з такими значеннями: а) слова і словосполучення, що вказують на подальше розяснення або приклад (інакше кажучи, наприклад, так, приміром): Не сподобалось, приміром, Сашкові Мостовому слухати урок, взяв і вийшов, нікого не питаючи (О. Гончар); г) слова з указівкою на подальший висновок чи узагальнення (отже, значить, виходить, словом, інакше кажучи): Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерета й на тихі-тихі плеса (Остап Вишня); 8) вставні конструкції, що вказують на джерела повідомлення, вираженого цілим реченням або його окремим складником (з точки зору.., на думку..., з погляду..., за повідомленням.., кажуть, як кажуть, як відомо, як указано, звісно, по-моєму та ін.): Була, кажуть, Джерина хата, а тепер Чабаненкова (І.Довгий час учені не виділяли вставлені одиниці зі складу вставних. Тільки з другої половини ХІХ століття термін вставні конструкції закріпився за граматично відокремленими виразами субєктивного відношення до висловлюваного, а вставлені одиниці - за конструкціями, вставленими в речення, але не звязаними з ним граматично.Модальність - універсальна синтаксична категорія властива будь-якому висловленню, що вибудуване за граматичним зразком речення: «модальність - категорія синтаксична і не виявляється поза реченням у морфологічних категоріях способу чи часу. Це вищий реченнєвий параметр, інша категорійна структура, що може моделюватися лише в реченні сукупністю формальних засобів і не виявлятися у них поза реченням» [19, с. Водночас окремі речення, крім обєктивної модальності, можуть мати ще й субєктивну модальність. Слинько вважає, що субєктивна модальність витлумачується досить-таки широко, позаяк під неї підводяться «не тільки такі значення, які так чи інакше стосуються модальності, тобто ставлення розмовляючого до висловленого, його ймовірність чи неймовірність, експресивність, а й такі, що спрямовані на пояснення пунктуації усіх вставних слів, у тому числі виділен

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРО ВСТАВНІ ТА ВСТАВЛЕНІ КОНСТРУКЦІЇ

В СУЧАСНОМУ МОВОЗНАВСТВІ

1.1 Вставні і вставлені конструкції як предмет синтаксичного вчення

Сьогодні питання функціонування вставних і вставлених конструкцій має дискусійний характер. Довгий час учені не виділяли вставлені одиниці зі складу вставних. Тільки з другої половини ХІХ століття термін вставні конструкції закріпився за граматично відокремленими виразами субєктивного відношення до висловлюваного, а вставлені одиниці - за конструкціями, вставленими в речення, але не звязаними з ним граматично.

Нині існує багато дефінційних параметрів вставних і вставлених одиниць. Деякі мовознавці ототожнюють їх, однак більшість учених розмежовує вставні та вставлені конструкції.

Вставні та вставлені конструкції займають осібне місце в мовознавчій науці, оскільки виступають надійними репрезентантами категорії модальності. Не входячи до складу речення як його члени, вони надають висловленню різних додаткових відтінків, зокрема, виражають ставлення мовця до повідомлення, вказують на його джерело, подають різні додаткові зауваження, уточнення, розяснюючи речення загалом або окреме слово.