Поняття представництва в цивільному праві. Форми встановлення й реалізації цивільних прав і обов"язків через інших осіб: комісія, концесія, порука, вчинення правочинів на користь третьої особи, покладання обов’язку виконання на іншу особу, посередництво.
Саме для цих випадків в цивільному праві існує правовий інститут представництва, завдяки якому особа може доручити реалізацію окремих прав іншій особі, надавши їй повноваження на вчинення певних дій від свого імені. Невиконання першого обовязку покладає юридичні наслідки дій представника стосовно третьої особи безпосередньо на представника, невиконання другого обовязку - може призвести до небажання третіх осіб мати справу з представником, тобто перешкоджає реалізації повноваження. Представник, який передав свої повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Окрім того, за певних обставин (наприклад, у випадку зловмисної домовленості представника і третьої особи про укладення правочину з перевищенням повноважень) виникає також обовязок третьої особи) відшкодувати особі, яку представляли, збитки, що виникли внаслідок дій представника з перевищенням повноважень. Повірник, вступаючи у відносини з третьою особою, не стає стороною в правовідношенні між довірителем і третьою особою, не здобуває у відношенні для себе яких-небудь прав і обовязків; комісіонер же, навпроти, стає стороною в угоді із третьою особою, здобуває права й обовязки.Представництво визначається як правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобовязана за повноваженням вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє. Особою, яку представляють, може бути будь-яка правоздатна особа: громадянин - з народження, юридична особа - з моменту виникнення. 238 ЦК вказує, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Розходження ж між цими договорами визначено в першу чергу тим, що договір доручення є договором про представництво, тобто повірник діє від імені довірителя на підставі доручення, у той час як договір комісії не породжує відносин представництва. Повірник, вступаючи у відносини з третьою особою, не стає стороною в правовідношенні між довірителем і третьою особою, не здобуває у відношенні для себе яких-небудь прав і обовязків; комісіонер же, навпроти, стає стороною в угоді із третьою особою, здобуває права й обовязки.
Вывод
Представництво визначається як правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобовязана за повноваженням вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє.
Представниками і тими, кого представляють, можуть бути як громадяни, так і юридичні особи.
Особою, яку представляють, може бути будь-яка правоздатна особа: громадянин - з народження, юридична особа - з моменту виникнення.
Однак коло дій, які можуть бути здійснені за допомогою представництва, не є безмежним. Зокрема, ч. 1 ст. 238 ЦК вказує, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Не допускається укладення через представника правочину, який за своїм характером може вчинятися тільки особисто тією особою, яку він представляє, а також інших правочинів, вказаних у законі. Цивільні права і обовязки у того, кого представляють, виникають автоматично і не потребують вчинення останнім якихось додаткових дій на підтвердження того, що він приймає виконане представником. Представник зобовязаний особисто вчинити дію, передбачену наданим йому повноваженням. Але він може передоручити її здійснення іншій особі, якщо таке передоручення передбачене договором або дозволене тим, кого представляють, в іншій формі (у листі, у телеграмі тощо).
Комісія має багато спільного з договором доручення. Виконавець діє в інтересах і за рахунок довірителя як у договорі доручення, так і в договорі комісії. Задача обох договорів, як правило, полягає в здійсненні правочинів для іншої особи. Однак зовнішня подібність договорів доручення і комісії вичерпується тим, що обидва договори призначені врегулювати відносини по наданню посередницьких послуг.
Розходження ж між цими договорами визначено в першу чергу тим, що договір доручення є договором про представництво, тобто повірник діє від імені довірителя на підставі доручення, у той час як договір комісії не породжує відносин представництва. Комісіонер діє хоча й в інтересах комітента, але від власного імені, що виключає можливість виникнення відносин представництва.
Повірник, вступаючи у відносини з третьою особою, не стає стороною в правовідношенні між довірителем і третьою особою, не здобуває у відношенні для себе яких-небудь прав і обовязків; комісіонер же, навпроти, стає стороною в угоді із третьою особою, здобуває права й обовязки. Особа, що укладає договір з комісіонером, саме не стає учасником договору комісії. Між нею і комісіонером існує самостійний договір, що підкоряється особливим правилам залежно від того, який саме договір укладений.
Іншою формою реалізації цивільних прав і обовязків через інших осіб є договір концесії. Цей договір регулює відносини, що складаються між правоволодільцем і користувачем у звязку з оплатним придбанням користувачем права на використання належних правоволодільцю засобів індивідуалізації вироблених товарів, виконуваних робіт чи послуг, а також охоронюваної комерційної інформації.
Згідно зі статтею 1116 Кодексу предметом договору комерційної концесії є право на використання обєктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.
Як одну з форм виконання цивільних прав і обовязків через інших осіб можна розглядати поруку, хоча в першу чергу вона є одним з видів забезпечення зобовязання.
Згідно зі ст. 553 ЦК України порука віднесена до зобовязально-правових способів забезпечення виконання зобовязань, що стимулюють боржника до належного виконання зобовязань шляхом створення можливості предявлення до нього чи до третіх осіб, які вступили заздалегідь у договір, зобовязальної вимоги.
Як одну з форм реалізації цивільних прав і обовязків через інших осіб можна розглядати вчинення правочину на користь третьої особи відповідно до ст. 636 ЦК України. Особа, яка укладає договір на користь третьої особи, діє в інтересах останньої, але не за її дорученням. Саме тому особою, на користь якої укладається договір, може бути і недієздатна особа. Цим договір на користь третьої особи відрізняється від договору, що укладається представником від імені іншої особи, яка в силу представництва і стає стороною цього договору.
В цивільному законодавстві також існує можливість так званого передоручення виконання, тобто покладення виконання зобовязання боржником на третю особу.
Останньою формою реалізації цивільних прав і обовязків через інших осіб є посередництво. Змістом посередництва є діяльність від імені та за рахунок іншої особи, або від власного імені, але за рахунок іншої особи. Воно може проявлятися як у вчиненні суто юридичних дій, так і вчиненні фактичних дій. В зміст посередницьких послуг слід включати діяльність повязану не лише з підшукуванням партнерів, сприянням в просуванні товарів та послуг на ринок (організація реклами, технічне обслуговування тощо), а й діяльність з укладення угод, тобто будь-які правомірні дії, незалежно від того, юридичні вони чи фактичні
Список литературы
1. Конституція України. Закон України від 28.06.1996 №254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. -1996. - №30. - Ст. 141.
2. Цивільний кодекс Української РСР: [Електронний ресурс] / Верховна Рада України /Законодавство. - Режим доступу до документу.: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=1540-06
3. Цивільний кодекс України. Закон України від 16.01.2003 №435-IV: [Електронний ресурс] / Верховна Рада України /Законодавство. - Режим доступу до документу.: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=435-15
4. Господарський кодекс України. Закон України від 16.01.2003 №436-IV: [Електронний ресурс] / Верховна Рада України /Законодавство. - Режим доступу до документу.: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=436-15
5. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга третья. Договоры о выполнении работ и оказании услуг. - К: Інтер, - 2002. - С. 440
6. Гражданское право/ под ред. Е.А. Суханова. - М., 2000. - Т. II, полутом 2. - С. 99-103.
7. Дашкова Л.П., Бризгалін А.В. Комерційний договір: від укладення до виконання. - К: Право, - 1996. - 151 с.
8. Доміненко. Л.О., Сарнавська. С.О. Цивільне право України. - Київ: «Кондор» - 2006 - 485 с.
9. Заіка Ю.О. Українське цивільне право - Київ: КНЕУ - 2006 - 403 c.
10. Колосов Р. Способи формування і види комісійної винагороди // Підприємство, господарство і право. - 2003. - №6. - С. 28-32.
11. Назаренко. В. Поняття договору комісії як інституту непрямого представництва в розвинутих країнах. // Підприємство, господарство і право. - 2008. - №1 - С. 67-71
12. Науково-практичний коментар Цивільного Кодексу України. У 2-х виданнях том 2 за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової, В.В. Луця - Київ: Юрінком Інтер - 2006, - 1275 c.
13. Панченко. М. І. Цивільне право України. - Київ: Знання, - 2005 - С. 436-443
14. Северова Е.С. К вопросу об отраслевой принадлежности института представительства // Актуальні проблеми держави і права: 36. наук. пр. - Одеса: ОНУ, - 2000. - №9. - С 281-284.
15. Северова Є.С. Представництво як засіб реалізації громадянами своїх прав: від римського права до сучасного права України // Держава і право. - 2001. - №13. - С. 33-35.
16. Харитонов. Є.О.; Саніахметова. Н.О. Цивільне право України. - Київ: «Істина» - 2005 - 765 с.
17. Цивільне право України. Академічний курс. Особлива частина. Том 2. За ред. проф. Я.М. Шевченка. - Київ: Істина, - 2006 - 483 с.
18. Цивільне право України. Особлива частина. Договірні зобовязання. За ред. С.С. Бичкової. - Київ: Інтер, - 2005. - С. 268
19. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн./ Д.В. Боброва, О.Д. Дзера, А.С. Довгет та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової.-К.: Юрінком Інтер, 2000. - 740 c.
20. Шешневич Г.Ф. Учебник торгового права. - М: Юробраз, - 1994. - 404 c.
21. Шимон. С. І. Цивільне право України. 2 частина - Київ «КНЕУ» 2006 р. 403 c.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
