Встановлення та розвиток ранньофеодальної держави Німеччини - Курсовая работа

Німеччина як самостійна феодальна держава утворилась на території східних франків після розвалення Франкської імперії. Два основні напрямки зовнішньої експансії феодальної Німеччини (в Італію та на Словянський схід) призвели до штучного зєднання німецьких герцогів, силою приєднаних словянських земель та Північної Італії до імперії, яка в XV столітті дістало назву Священної Римської імперії німецької нації []). Цим пояснюється те особливе значення, котрих набули в історії Німеччини взаємовідносини між державою та церквою, у тому числі її центром у Римі. Оскільки основною тенденцією розвитку Німеччини залишилась тенденція до децентралізації, періодизація розвитку феодальної держави в Німеччині являє собою певну складність. Зміна форм феодальної держави прослідковується тут не стільки в масштабі всієї імперії та особливо Німеччини, скільки по окремих німецьких князівствах.Слабкий розвиток феодалізму, зовнішня загроза та активна політика централізації перших німецьких королів сприяла утвердженню ранньофеодальної монархії, тимчасовому збільшенню королівської влади. В результаті приєднання частини Італії, Бургундії, Чехії та утворення Бранденбурзької, Східної та інших марок виникла імперія. Оттон І обмежив права герцогів по відношенню до церкви, частково передав герцогські функції єпископам, створив в областях незалежні, єпископські території за рахунок передачі під управління єпископів герцогських земель або їх частин. Використавши феодальні війни в Італії, Оттон І коронувався в 962 р. в Римі імператором. Імператор, який обирався феодалами, постійно розїжджав по імперії, підтримуючи свою владу в різних її частинах.Вкорінені пережитки родоплемінного устрою збереглися, наприклад, в Саксонії, яка надзвичайно охороняла свою автономію, старовинні племінні звичаї населення. До першої належали герцоги, племені князі, які перетворилися в великих землевласників. Великими землевласниками стали також фогти - королівські чиновники, які виконували судові функції в церковних вотчинах. В міру феодалізації Німеччини в період ХІ - ХІІ ст. ці вищі прошарки поступово консолідуються, утворюючи потужний союз сепаративних сил, вже не зацікавлених в сильній центральній владі. В ранги були включені також “неблагородні” вільні “шефенські” стани. з них підбирались судді в общинних судах - шеффени.Важливою обставиною станової структури була відсутність єдності в цілій країні. В імперії існували імперські стани, або чини, а в князівствах - земські стани. До перших відносилися імперські князі, імперські рицарі, представники імперських міст, а до другої групи належали дворяни, духовенство князівств, жителі князівських міст. В звязку з подальшим розширенням та посиленням політичної ролі стану князів серед інших, виділилась багаточисленна група світських та духовних аристократів, які, як і раніше, мали вирішуючий вплив на вибори королів - так звані курфюрсти (князі - виборці). В свою чергу, нижче дворянство - основна маса рицарства - втрачає колишні звання в звязку з появою вогнепальної зброї і значна частина його банкрутує.Починаючи з ХІІІ ст. центральний апарат імперії на чолі з імператором лише номінально являвся носієм державної волі, а фактично знаходився в руках чи під контролем курфюрстів. Після завершального встановлення верховенства римських пап над церквою, імператор втратив положення глави церкви та перестав наділяти єпископів та абатів церковними повноваженнями. згідно з Вормським конкордатом 1122 р. духовну інвеституру здійснював папа, який наділяв комонників символами духовної влади. Імператор міг бути присутнім на виборах церковників, але здійснював тільки світську владу - наділяв каноніка земельним володінням із відповідними васальними обовязками. Імператор продовжував залишатись верховним суддею в імперії, що було повязано із традиційними обовязками королівської влади підтримувати “мир” і здійснювати правосуддя. Курфюрства були обєднані тільки спільним підданством імператору та не мали тільки права самостійно оголошувати війну та укладати мир з іноземними державами (ця прерогатива зберігалась за імператором).Це було дроблення держави на вотчини, сеньйорії з їх васально-ієрархічною залежністю та імунітетами, а на відокремлені територіальні утворення з повною політичною владою князів.. Підпорядкування князів імператору визначалось тільки слабкими васальними звязками, оскільки васальні обовязки князів зводились до участі в коронаційному поході в Італію, виставленні в разі війни визначеного контингенту вояків. Пізніше території були розділені на кілька десятків адміністративних одиниць, які управлялись одним адміністративним та одним судовим чиновником, які в свою чергу опирались на призначених чиновників та суддів більш менших округів. Найбільшим обємом прав володіли в імперії так звані імперські та вільні міста. Найбільш великими абсолютиськими державами імперії були Прусія та Австрія, між якими вже починалось суперництво за політичне верховенство в імперії.В період з V до ХІ ст. народне право східних франків мало племінний хара

Зміст

Розділ І. Утворення феодальної держави в Німеччині

Розділ ІІ. Встановлення ранньофеодальної держави

2.1 Ранньофеодальна монархія

2.2 Особливості станової структури

Розділ ІІІ. Феодальна держава в період територіальної роздробленості

3.1 Зміни в становій структурі

3.2 Зміни в державному ладі. Політичний розвиток Німеччини

3.3 Розвиток територіальних одиниць та місцевої влади. Прусія та Австрія

Розділ IV. Правова система Німеччини даного періоду

Література

Розділ І. Утворення феодальної держави в Німеччині феодальний держава роздробленість німеччина

1. П.Н.Галанза Феодальное государство и право. - М.,1963 г.

2. П.Н.Голанза, Б.С.Громякова История государства и права зарубежных стран: Рабовладельческое и феодальное государство и право.-М.,1980 г.

3. Краткая всемирная история. Кн.-1, М.: Наука, 1977 г.

4. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. М.: Юридическая литература, 1984 г.

5. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія, К.: Вентур,1995 р.

6. К.Г.Федоров Історія держави і права зарубіжних країн, К.: Вища школа, 1994 р.

7. В.С.Макарчук загальна історія держави і права зарубіжних країн, К.: Атікс, 2001 р.

8. З.М.Черниловский История государства и права зарубежных стран, М.:Юрид.лит., 1995 г.

9. З.М. Черниловский. Хрестоматия повсеобщей истории государства и права, М.: Юрид. лит., 1984 г.

Размещено на .ru