Європейський Союз: правова природа об"єднання - Автореферат

З розширенням кордонів Європейського Союзу Україна, яка проголосила курс на європейську інтеграцію, опинилася в нових геополітичних умовах. За цих умов особливої теоретичної і практичної значущості набуває всебічний аналіз численних і часом дискусійних теорій, покликаних розкрити правову природу Європейського Союзу. По-перше, в Україні до нинішнього часу не було загальнотеоретичних досліджень правової природи Європейського Союзу. Саме це спонукає до дослідження правової природи обєднання з точки зору як загальної теорії держави і права, так і інших юридичних наук, зокрема історії вчень про державу і право, порівняльного правознавства, міжнародного та європейського права. Аналіз праць вказаних авторів дає підстави зробити висновок, що деякі питання правової природи Європейського Союзу визначаються ними неоднаково (висловлюються відмінні, а інколи навіть полярні погляди на дану проблему); деякі положення теорій щодо правової природи Європейського Союзу, враховуючи розвиток європейської інтеграції, потребують уточнення або нових підходів до розуміння її сутності, виокремлення нових напрямків її розробки.У різні часи було розроблено чимало проектів обєднання Європи, в основу яких було покладено різні моделі інтеграції (створення обєднання конфедеративного чи федеративного типу, наднаціональної організації тощо). У підрозділі 1.2 "Основні підходи до розуміння правової природи Європейського Союзу" зазначається, що до основних поглядів на праву природу ЄС належать концепції, відповідно до яких Європейський Союз розглядають як федерацію або конфедерацію (державницька, або "конституційна", концепція); міжнародну регіональну організацію ("міжурядова" концепція) чи обєднання особливого роду - sui generis (концепція міждержавного утворення особливого характеру). Порівнюючи ЄС з федерацією, слід зазначити, що федерація - це держава, тоді як Союз не є державою. На відміну від конфедерації ЄС - це не тимчасове утворення, а організація, що створена на необмежений час; функціонує, спираючись на законодавчі та судові органи, наділені реальними владними, а не координаційними і консультативними, як у конфедерації, повноваженнями; має власну повноцінну правову, валютну та фінансову системи, громадянство; Союзу на відміну від конфедерації властиві прямі вибори населенням держав-членів парламенту, прозорість кордонів тощо. Ознаками наднаціональної організації влади є: існування системи наднаціональних органів з універсальною компетенцією; примат наднаціонального за своїм характером права інтеграційного обєднання над нормами національного права, його пряма дія; прийняття рішень кваліфікованою більшістю голосів держав-членів з переважної більшості питань; приналежність наднаціональному органу права тлумачити установчі договори ("конституцію") обєднання, можливість застосування санкцій до держав-членів за невиконання його норм.Європейський Союз - це складне й унікальне міждержавне обєднання інтеграційного типу, яке, зберігаючи окремі риси міжнародної організації, федеративної держави та конфедерації, конституюється державами-членами ЄС як наднаціональна організація влади. Аналіз установчих договорів і законодавства ЄС в цілому дає змогу дійти висновку, що діяльність інститутів Союзу дедалі більше відповідає теоретичним положенням неофункціоналізму, що передбачає більш активну роль інститутів Союзу в процесі прийняття рішень в ЄС. Право ЄС створюється інститутами інтеграційного обєднання, які непідконтрольні національним урядам і здатні приймати з певного кола питань, що повністю або частково (конкуруюча компетенція) вилучені з відання держав-членів, обовязкові для останніх рішення, ігноруючи негативне ставлення до цих рішень окремих держав-членів. Наднаціональна організація влади - це автономна територіальна організація політичної влади, що заснована суверенними державами з метою досягнення загальнозначущих цілей, наділена широкою компетенцією, включаючи право приймати загальнообовязкові рішення кваліфікованою більшістю голосів держав-членів, і спирається на власне право, яке характеризується верховенством відносно національного права. Членство держави у ЄС не позбавляє її суверенітету і не обмежує його як такий, оскільки національні уряди обмежують себе не в суверенітеті і навіть не в суверенних правах, а лише в праві реалізації останніх.

Основний зміст роботи

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні особливостей правової природи Європейського Союзу та її прояву у діяльності органів інтеграційного утворення. Її розвязання супроводжується уточненням еволюції змісту поняття "державний суверенітет" у рамках ЄС. На підставі проведеного дослідження можна зробити такі основні висновки.

1. Історія європейської інтеграції - це тривалий і складний процес, який корінням сягає у середньовіччя. Обєднання країн Європи обумовлене низкою політичних чинників (передусім необхідністю припинення внутрішніх війн в Європі), до яких у другій половині ХХ сторіччя додалися вагомі економічні фактори. Важливою передумовою інтеграції, що забезпечило її успіх, стали культурні (європейські демократичні і правові традиції і цінності) та ідеологічні (усвідомлення історичної цивілізаційної (християнської) єдності) чинники.

2. Обєднавчий процес після Другої світової війни відбувався через конкуренцію різноманітних концепцій, форм і методів інтеграції. Як наслідок в Європі виникли різноманітні організації функціонального характеру (оборонні - ЗЄС, НАТО; політичні - Рада Європи; економічні - ЄСВС, ЄЕС, Євратом). Якщо більшість з них будувалася на принципах міжурядового співробітництва, то Європейські співтовариства (згодом і ЄС) поєднують ознаки традиційного міжурядового способу співпраці і наднаціональної організації влади. Як наслідок утворюється специфічна інституційна система ЄС, в якій окремі інститути (Європейська рада, Рада ЄС) є прикладом міжурядової форми співробітництва, тоді як інші (Комісія, Суд Європейських співтовариств, Європейський парламент, Рахункова палата) побудовані на наднаціональних засадах.

3. Нормативне визначення правової природи Європейського Союзу має недоліки: установчі договори не лише не містять визначення даного обєднання і вказівки на кінцеву мету його розбудови, що призводить до висунення численних і доволі відмінних теорій, але й не наділяють його міжнародною правосубєктністю, що перешкоджає його віднесенню до певного виду міждержавних обєднань.

4. У зарубіжній і вітчизняній юридичній науці панують три основні підходи стосовно визначення правової природи Європейського Союзу: концепцій ЄС як федерації, міжнародної регіональної організації та обєднання особливого характеру (sui generis) з автономним правопорядком. Ретельний аналіз вказаних концепцій дає підстави визнати, що хоча кожна з них має окремі риси, які характеризують правову природу ЄС, у цілому жоден з вказаних підходів не розкриває повністю специфічний характер даного інтеграційного обєднання.

5. Європейський Союз - це складне й унікальне міждержавне обєднання інтеграційного типу, яке, зберігаючи окремі риси міжнародної організації, федеративної держави та конфедерації, конституюється державами-членами ЄС як наднаціональна організація влади. Разом із тим слід зазначити, що на сучасному етапі питання про правову природу ЄС не може бути вирішене остаточно, оскільки дане інтеграційне обєднання перебуває в процесі розвитку.

6. Аналіз установчих договорів і законодавства ЄС в цілому дає змогу дійти висновку, що діяльність інститутів Союзу дедалі більше відповідає теоретичним положенням неофункціоналізму, що передбачає більш активну роль інститутів Союзу в процесі прийняття рішень в ЄС.

7. Однією з особливостей ЄС, що обумовлює його правову природу, є наднаціональний характер його права. Правопорядок ЄС, хоча йому і властиві окремі риси як романо-германської та англосаксонської правових систем, так і міжнародного права, у цілому є відмінним як від національних правових систем держав-членів, так і міжнародної правової системи. Право ЄС характеризується прямою дією і верховенством щодо національного права, включаючи конституційне право. Право ЄС створюється інститутами інтеграційного обєднання, які непідконтрольні національним урядам і здатні приймати з певного кола питань, що повністю або частково (конкуруюча компетенція) вилучені з відання держав-членів, обовязкові для останніх рішення, ігноруючи негативне ставлення до цих рішень окремих держав-членів.

8. Наднаціональна організація влади - це автономна територіальна організація політичної влади, що заснована суверенними державами з метою досягнення загальнозначущих цілей, наділена широкою компетенцією, включаючи право приймати загальнообов’язкові рішення кваліфікованою більшістю голосів держав-членів, і спирається на власне право, яке характеризується верховенством відносно національного права.

9. Зміцнення наднаціональних начал в організації Євросоюзу відбувається шляхом розширення його предметної компетенції, яка еволюціонувала від вузькоспеціалізованих сфер до загальноекономічних проектів і зрештою до поширення на весь спектр суспільних відносин, якими опікується держава. У процесі цих перетворень перевага надається поступовому розширенню завдань і повноважень у сферах, якими Союз вже опікується, тоді як до визнання за ним нових сфер компетенції держави-члени вдаються дуже рідко.

10. З утворенням Європейського Союзу як наднаціональної організації влади державний суверенітет не втрачає своєї актуальності та значущості, скоріше відбувається адаптація практики його реалізації до нових реалій міжнародної політики, основними характеристиками якої є глобалізація та інтеграція.

11. Європейська інтеграція ставить перед юридичною наукою завдання стосовно необхідності якщо не оновлення теорії державного суверенітету, то принаймні розстановки акцентів e питанні реалізації державного суверенітету в умовах членства держави в ЄС. Європейський Союз створює правові передумови для конструктивної співпраці та координації дій між наднаціональними інститутами та урядами держав-членів. Конструктивна співпраця означає, що в межах обєднавчого процесу виникає принципово новий механізм узгодження позицій національної та наднаціональної влади, який полягає в спрямуванні обєднаних зусиль на досягнення спільного інтересу; надання їм необхідного рівня легітимності як з боку ЄС, так і держав-членів; запровадження практики делегування окремих суверенних прав від національних урядів до інститутів Союзу.

12. Членство держави у ЄС не позбавляє її суверенітету і не обмежує його як такий, оскільки національні уряди обмежують себе не в суверенітеті і навіть не в суверенних правах, а лише в праві реалізації останніх. Євросоюз перебирає на себе реалізацію тих суверенних прав, здійснення яких, на думку держав-членів, на наднаціональному рівні є більш ефективним, аніж на національному. Обсяг суверенних прав, у праві реалізації яких національні уряди обмежили себе, може змінювати як у напрямку розширення їх числа, так і звуження, відповідно до рішення держав-членів ЄС. У цілому існування Європейського Союзу передбачає збереження суверенітету його членів, без чого поняття "наднаціональна організація" втрачає сенс.

13. Поширення інтеграції на політичну сферу може мати серйозні наслідки для збереження суверенітету держав-членів. Якщо національні уряди погодяться на формування і проведення повноцінної спільної зовнішньої політики і політики безпеки та на більш тісне співробітництво поліцій та судових органів, то фактично матиме місце добровільна відмова держави від монополії на легітимне застосування примусу. Як наслідок збереження національними урядами контролю над реалізацію права стягувати податки, визначати адміністративно-територіальний поділ, мати збройні сили, оголошувати війну і укладати мир набуває вирішального значення для збереження суверенітету.

14. Подальше розширення повноважень Європейського парламенту щодо здійснення законодавчої і бюджетної функцій, реформування Європейської комісії для наближення основних напрямів її діяльності до традиційних функцій виконавчої влади сприятиме подальшому вдосконаленню системи інститутів ЄС, створенню більш збалансованого механізму стримувань і противаг, посиленню наднаціонального характеру Європейського Союзу.

15. Процес прийняття нормативних актів ілюструє наднаціональні риси як у діяльності інститутів ЄС, так і Євросоюзу в цілому. Найбільш яскраво наднаціональні тенденції виявляються в межах першої опори, тобто в межах Співтовариств, де ступінь передачі суверенних прав від держав-членів до Європейського Союзу є найвищим і де основним методом співпраці є коммунітарний метод.

16. Формування власного виконавчого механізму є одним з наступних кроків у подальшому вдосконаленні й формуванні структури інститутів ЄС та посиленні наднаціональної природи Союзу загалом.

17. Існує прямий звязок між правовою природою ЄС і тими правовими процедурами прийняття рішень, які властиві для його органів. Особливо чітко наднаціональні тенденції проявляються при здійсненні законодавчої функції, де роль Європейського парламенту є найбільш помітною (процедури співробітництва, спільного прийняття рішень, санкціонування).

Перелік праць, опублікованих за темою дисертації

1. Якименко Х.С. Рада Європейського Союзу в інституційній системі ЄС / Х.С. Якименко // Державне будівництво та місцеве самоврядування: зб. наук. праць. - Х.: Право, 2007. - Вип.14. - С.183-192.

2. Якименко Х.С. Відображення ідеї наднаціональності в історії європейської інтеграції / Х.С. Якименко // Вісн. Акад. прав. наук України. - № 1 (52). - С.251-261.

3. Якименко Х.С. Основні підходи щодо розуміння правового статусу Європейського Союзу / Х.С. Якименко // Вісн. Акад. прав. наук України. - № 2 (53). - С.262-272.

4. Якименко Х. Наднациональная организация как модель функционирования Европейского Союза / Х. Якименко // Актуальные проблемы европейской интеграции и глобализации: материалы междунар. науч. семинара, Москва, 9 июня 2008 г. / под. ред.В.А. Назарова. - М.: Ин-т деловой карьеры, 2008. - С.37-44.

5. Якименко Х.С. Європейський парламент: особливості правового статусу / Х.С. Якименко // Сучасні проблеми юридичної науки та практики: тези доп. та наук. повідомл. всеукр. наук. - практ. конф. молодих учених та здобувачів / за заг. ред. М.І. Панова. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. - С.60-63.

6. Якименко Х.С. Правова культура ЄС: до постановки питання/ Х.С. Якименко // Правова культура і громадянське суспільство в Україні: стан і перспективи розвитку: матеріали міжнар. наук. конф., м. Харків,12 жовтня, 2007 р. / редкол. Ю.П. Битяк, І.В. Яковюк, Г.В. Чапала. - Х.: Право, 2007. - С.150-152.

7. Якименко Х.С. До питання про визначення наднаціональної організації / Х.С. Якименко // Проблеми державно-правового розвитку в умовах європейської інтеграції і глобалізації: матеріали міжнар. наук. семінару, м. Харків, 16 травня 2008 р. / редкол. Ю.П. Битяк, І.В. Яковюк, Г.В. Чапала. - Х.: Право, 2008. - С.131-133.