Європейська політика сусідства, як напрям зовнішньої політики Європейського Союзу - Автореферат

Актуальність дослідження визначається нагальною необхідністю вивчення засад формування зовнішньої політики Європейського Союзу з огляду на те, що останні фази розширення ЄС призвели до кардинальних змін на політичній карті Європи і значних структурних реформ усередині Європейського Союзу. Набуття Євросоюзом нового розширеного статусу викликало потребу перегляду концептуальних основ зовнішньої політики ЄС та пошуку оптимальних інструментів її здійснення як стосовно безпосередніх сусідів, так і в глобальному масштабі. Починаючи з 2004 року, основним інструментом зовнішньої політики ЄС щодо найближчого оточення стає Європейська політика сусідства (ЄПС), яка на основі єдиного підходу охопила 16 держав-сусідів ЄС, включаючи країни Східної Європи, Південного Кавказу та Північного Середземноморя. З огляду на проголошений нашою державою стратегічний курс на інтеграцію до Європейського Союзу автор намагається виявити ті можливості інтенсифікації співробітництва, які пропонує ЄС у форматі «політики сусідства», а також виявити ті недоліки ЄПС, що перешкоджають активізації діалогу Україна - Європейський Союз і підлягають перегляду. Дослідження виконано в межах комплексної програми науково-дослідницьких робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України» (номер державної реєстрації 0197U015201) і наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи» (номер державної реєстрації 01БФ048-01).У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її сутність, стан дослідження наукової проблеми, сформульовано мету і завдання роботи, викладено звязок із науковими програмами, планами, темами Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, визначено обєкт, предмет, методологічні засади та методи дослідження, сформульовано концептуальні положення проблеми, відображено наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, визначено хронологічні рамки, розкрито характер апробації, подано загальну характеристику роботи. У Розділі I «Концептуально-теоретичні засади зовнішньополітичних стратегій ЄС» - проаналізовано концепцію наукової проблеми, подано класифікацію теоретичних і методологічних підходів зарубіжної та вітчизняної наукової думки щодо розвитку концепцій зовнішньої політики Європейського Союзу. Автор відзначає, що крім обєктивних труднощів концептуалізації зовнішньої політики ЄС, повязаних із трансформацією його власного інституційного розвитку та динамікою глобальних політичних процесів, означене завдання ускладнюється істотним плюралізмом теоретичних інтерпретацій сучасної глобальної політичної системи та багатоманітністю версій ідентифікації Євросоюзу як актора міжнародних відносин. У той же час автор доводить, що ці нові теоретичні моделі не витримують перевірки часом - свідченням чого є брак чіткої стратегії ЄС стосовно східного розширення, дискусії про «останній кордон» Європи чи про виокремлення культурно-цивілізаційного простору, до якого включають і Україну поряд з усіма іншими нечленами ЄС. Концептуальними документами, що визначають основи взаємодії Євросоюзу з сусідніми державами, можна вважати такі стратегічні документи ЄС, які увійшли до першої групи джерельної бази дослідження, «Ширша Європа - сусідство: нові підходи до взаємин із східними й південними сусідами» (2003), «Європейська політика сусідства» (2004), «Посилення Європейської політики сусідства» (2006) та пізніше повідомлення ЄК «Середземноморський Союз» та «Східне партнерство» (2008).Зокрема, на основі вивчення і аналізу наукових підходів, наявних у сучасній політичній науці концепцій і теорій, які вивчають динаміку євроінтеграційних процесів, визначено основні причини появи, поступової трасформації, принципів та особливостей впровадження зовнішньополітичної стратегії Європейського Союзу, що дістала назву Європейська політика сусідства: 1. Отже, найкращим внеском ЄС до формування ненасильницької стратегії міжнародних зносин може стати: по-перше, ефективне внутрішнє облаштування всередині Євросоюзу; по-друге, втілення та просування нормативної та інституційної інфраструктури та, насамкінець, надання пріоритетного значення формуванню простору свободи, безпеки, процвітання шляхом проведення ефективної політики стосовно найближчого оточення. Сьогодні спостерігається збереження тенденцій щодо використання існуючих моделей «різношвидкісної Європи», «Європи а ля карт», Європи «концентричних кіл» у виробленні сучасних інтеграційних стратегій ЄС, що не дозволяє належно врахувати специфіку формування відносин із «країнами-сусідами», які дуже часто недоцільно розглядати в рамках зазначених концепцій. У європейській політичній думці спостерігається процес однобічного дослідження чинників, що впливають на розвиток «політики сусідства», тобто або «зсередини», з погляду правлячих еліт впливових держав-членів, або

Основний зміст дисертації