Iсторико-правові аспекти становлення прав людини у світі та в Україні. Вимоги до подавців скарг. Особливі форми міжнародного контролю. Сутність досудового розслідування. Концепції реформування кримінальної юстиції в Україні. Діяльність Європейського суду.
При низкой оригинальности работы "Європейські стандарти захисту прав людини і розвиток кримінально-процесуального законодавства в Україні", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Для того щоб ефективно захищати права людини і належним чином реагувати на їхнє порушення, створені органи контролю: Комісія з прав людини, Центр прав людини, Європейський суд, що розглядає порушення прав людини на державному рівні. Істотною відмінністю міжнародних правових документів у галузі прав людини від інших міжнародних угод є те, що зобовязання, що накладаються на держави, регулюють відносини не стільки з іншими державами, скільки мають своєю метою захистити права і свободи громадян саме цієї держави. Щоб мати уявлення про обсяги міжнародної діяльності, пов‘язаної із захистом прав людини, досить зазначити, що основними актами, які регулюють цивільні і політичні права на міжнародному рівні, є Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року, Пакт про цивільні і політичні права від 19 грудня 1966 року, Конвенція про попередження злочину геноциду і покаранні за нього від 9 грудня 1948 року, Конвенція про припинення злочину апартеїду і покаранні за нього від 30 листопада 1973 року, Конвенція проти катувань і інших жорстоких, нелюдських чи принижуючих достоїнство видів звертання і покарання від 10 грудня 1984 року і європейська Конвенція про захист прав людини й основних свобод від 4 листопада 1950 року. У сфері зайнятості Хартія забороняє примусову працю; працю осіб, що не досягли 15-річного віку; передбачає особливі умови праці для осіб віком від 15 до 18 років; гарантує право заробляти на життя вільно обраною працею, а також цілковиту зайнятість; створення справедливих умов праці, зокрема у сфері тривалості робочого дня й розміру винагороди; захист від сексуальних домагань і моральних принижень; свободу створення профспілок й інших організацій працівників для захисту своїх економічних і соціальних інтересів; свободу кожного вступати чи не вступати в такі організації; заохочення спільних консультацій, колективних переговорів, механізму примирення і добровільного арбітражу; захист на випадок звільнення; право на страйк. Хартія гарантує правовий захист сімї; право на соціальне забезпечення, соціальну допомогу і соціальні служби; право на захист від бідності та соціального відчуження; вживання спеціальних заходів для захисту осіб літнього віку, родини, дітей і молоді; право на воззєднання родини; право громадян на виїзд із країни; наявність процедурних гарантій у разі висилання з країни; спрощення імміграційного режиму для європейських працівників; право чоловіків і жінок на однакове ставлення і рівні можливості у галузі зайнятості; права іноземців, що проживають і легально працюють на території даної країни, заборону дискримінації за ознаками раси, статі, віку, кольору шкіри, мови, релігії, поглядів, національності, соціального походження, стану здоровя, чи належності до національних меншин у галузі всіх прав, проголошених Хартією; право осіб з обмеженими правами на соціальну інтеграцію та участь у суспільному житті.Україна, поставши 1991 року на шляху демократії, цілеспрямовано прямує до досягнення міжнародних рівнів у сфері захисту прав і свобод людини. 1996 року, “дбаючи про забезпечення прав і свобод людини…” (Преамбула), Верховна Рада України прийняла Конституцію України, яка визнає людину, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в Українській державі. Другий розділ, статті якого складають чверть від кількості статей всієї Конституції і майже відтворюють у національному законодавстві Загальну Декларацію прав людини, що є красномовним свідоцтвом того, яке значення віддає Україна правам і свободам. Крім того, Європейська Конвенція з прав людини є не тільки міжнародно-правовим інструментом в галузі прав людини, що має на меті захист широкого спектра громадянських і політичних прав особи, разом з тим вона є договором, юридично обовязковим для Високих Договірних Сторін, який встановлює систему контролю за здійсненням прав людини в межах країни-члена Ради Європи, якою є й Україна. Органи державної влади України мають забезпечити умови, за яких дотримувалися б права і свободи людини, проголошені Конвенцією, і в разі їх порушення гарантували ефективний захист цих прав.
Вывод
Проблеми захисту прав і свобод людини існують вже не одне десятиліття. Разом з демографічними, екологічними, енергетичними та іншими цю категорію проблем цивілізоване людство поставило у розряд глобальних, вимагаючих першочергового розвязання. Чому? Намагання не лише продекларувати права і свободи людини, але й забезпечити їх виконання: це - одне з досягнень цивілізації чи просто інстинкт самозбереження? Як би там не було, ця справа благородна і вимагає відповідного до себе ставлення.
За яких необхідних умов може бути забезпечено реалізацію та захист прав і свобод людини? На мою думку, чи не єдиним (бо всі інші не мають такої значущості, не є настільки вирішальними) чинником, що реально цьому сприяє, є режим демократії. І нехай доказом на користь цього буде хоча б вислів класика про те, що демократія - це не лише влада більшості, це, перш за все, захист меншості.
Україна, поставши 1991 року на шляху демократії, цілеспрямовано прямує до досягнення міжнародних рівнів у сфері захисту прав і свобод людини. Вже 12 вересня 1991 року Законом “Про правонаступництво” Україна гарантувала “забезпечення прав людини кожному громадянину України незалежно від національної належності та інших ознак відповідно до міжнародно-правових актів про права людини”. 1996 року, “дбаючи про забезпечення прав і свобод людини…” (Преамбула), Верховна Рада України прийняла Конституцію України, яка визнає людину, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в Українській державі. Правам і свободам в Конституції присвячений
Другий розділ, статті якого складають чверть від кількості статей всієї Конституції і майже відтворюють у національному законодавстві Загальну Декларацію прав людини, що є красномовним свідоцтвом того, яке значення віддає Україна правам і свободам.
Міжнародно-правовим нормам в українській правовій системі віддається перевага перед національними (ст. 9 Конституції України). Це обумовлює існування наднаціональної системи захисту прав і свобод людини, однією з підсистем якої є дієвий правозахисний механізм передбачений Європейською Конвенцією про захист прав людини й основних свобод. Доречі, цянцією про захист прав людини й основних свобод. Доречі, ця Конвенція - чи не єдиний міжнародний документ, що не тільки закріплює права людини, а й створює систему їх захисту. Тому її цінність є не стільки у фіксації прав та свобод, скільки у створенні механізму їх імплементації, сутність якого полягає у виникненні на європейському просторі особливого органу - Європейського Суду з прав людини.
Крім того, Європейська Конвенція з прав людини є не тільки міжнародно-правовим інструментом в галузі прав людини, що має на меті захист широкого спектра громадянських і політичних прав особи, разом з тим вона є договором, юридично обовязковим для Високих Договірних Сторін, який встановлює систему контролю за здійсненням прав людини в межах країни-члена Ради Європи, якою є й Україна.
Україна є державою європейської орієнтації, тому її вступ до Євросоюзу - стратегічна мета зовнішньої політики. Тут же слід зазначити, що вступу всіх нинішніх країн-членів Євросоюзу передувало їх членство у Раді Європи, а останньому - ратифікація Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Отже, Україна здійснила перший крок у справі європейської інтеграції, інтеграції у сфері захисту прав людини зокрема. Які наслідки має це рішення? Головним з них є обовязок внести у національне законодавство необхідні зміни, що випливають з прецедентного права, яке створюється рішеннями Європейського Суду з прав людини. Робота над цією проблемою триває досі і найпоказовішим прикладом цьому є законодавче вирішення так званої “проблеми смертної кари”.
Немає сумнівів у тому, що Конвенція не здатна одразу ж підняти Українську державу на європейський рівень захисту прав. Однак, Конвенція, на мою думку, сприяє належному захистові прав навіть самим своїм існуванням, точніше своїм поширенням на терени нашої держави.
Як вже зазначалося вище, Конвенція, як і будь-який інший договір, зумовила появу деяких зобовязань України перед європейською спільнотою. Органи державної влади України мають забезпечити умови, за яких дотримувалися б права і свободи людини, проголошені Конвенцією, і в разі їх порушення гарантували ефективний захист цих прав. На здійснення цього завдання спрямовані судово-правова, адміністративна реформи, запровадження служби Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо.
Ратифікувавши Конвенцію, Україна визнала право кожного свого мешканця (своїх громадян та негромадян, що перебувають на її території) звернутися з позовом до Європейського Суду з прав людини, коли вичерпано всі внутрішні можливості.
Заперечуючи законність національних судових рішень, Євросуд змушує переглянути чинне законодавство та практику його застосування. Сказане дає нам підстави вважати правозахисну систему, створену Конвенцією, наднаціональною.
Так, мешканці України мають право на захист своїх прав і свобод Євросудом. А чи знають вони про це? А якщо знають, то чи відомі їм умови, що висуваються до звернення до цього органу? Можна сказати відверто - це ще одна проблема, що потребує якнайскорішого розвязання. Низький рівень правосвідомості населення стоїть на заваді багатьом демократичним процесам в державі. Тому пропаганда ідей Конвенції, ознайомлення широкої громадськості з її положеннями, інформування громадян про стан справ із захистом прав людини в Україні - мета, досягненням якої буде утвердження в Україні європейських стандартів в галузі прав людини.
Конвенцією формулюються основоположні принципи, що стосуються прав людини. Їх значення полягає в тому, що всі конкретні норми в законодавстві держав-учасниць повинні створюватися відповідно до цих принципів, які є критерієм їх законності. До таких принципів належать: базові права і свободи громадянина, виділені в Конвенції; верховенство права і наявність незалежного від влади суду; неухильне забезпечення прав людини. Наведені принципи мають стати основним елементом становлення сучасної української державності.
Додержуючись принципів, закріплених в Конвенції, та належне виконання вимог, взятих Україною на себе з підписанням цього документу, держава одночасно виконує конституційний обовязок перед своїми громадянами. Адже, згідно із статею 3 Конституції України “утвердження прав і свобод людини є головним обовязком держави”.
Нічого ніколи не відбувається миттєво. Тим більше неможна навіть і говорити, наприклад, про прискорення впровадження норм Конвенції в повсякденне життя держави і суспільства або про якнайшвидше забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Цей процес швидче якісний, ніж кількісний або взагалі такий, якого можна виміряти в будь-яких одиницях міри. Застосування даних норм, ідей та принципів є життєво необхідним. Це стає зрозумілим все більшому і більшому числу мешканців нашої держави. Але застосування це має бути вмілим, тому навчатись цій майстерності доводиться зараз як посадовим особам різних рівнів зі свого боку, так і пересічним громадянам зі свого боку.
Так чим же є Конвенція про захист прав людини для Української держави та її громадян: європейською мрією чи реальним захистом прав людини? Багато хто погодиться зі мною в тому, що значна кількість норм Конвенції, не зважаючи навіть на те, що ці норми багато в чому збігаються за своїм змістом з нормами національного конституційного права, залишаються такими, що не діють. Причин тут може бути кілька, але всі вони мають одну з наступних ознак: норми Конвенції не діють, бо їм не надається належної уваги органами державної влади та їх посадовими особами, які можуть навіть нехтувати ними, або дія норм гальмується правовим нігілізмом та правовою необізнаністю населення. Виходячи із цього незаперечного аргумента, звичайно, Конвенція для нас ще мрія. Ми лише почали переймати європейський досвід в галузі забезпечення прав людини, ми почали робити ту справу, яку європейці роблять вже не одне десятиліття. Але той факт, що ми таки стали на цей шлях, вже багато про що говорить. І цей шлях не може бути без перешкод - це реалія нашого сьогодення. Людина, яка знає, як звернутися до Європейського Суду з правправ людини, безперешкодно може використати це своє право, забезпечити захист своїх прав - і це також реальність.
Саме тому я схильна розглядати Конвенцію про захист прав людини і основних свобод для України як реальність, реальний крок на шляху до демократичної, правової держави, дійсну можливість реального захисту прав людини.
Певні сумніви виникають і щодо успішної реалізації запровадження нового КПК України. Так, проектом передбачено функціонування Єдиного реєстру досудових розслідувань, на розробку та впровадження якого виділено всього три місяці. Оскільки доступ до цього реєстру має бути забезпечений у кожному органі внутрішніх справ і в кожній прокуратурі, такий термін видається не зовсім реальним, не кажучи про необхідність фінансового забезпечення цих та інших заходів, передбачених проектом.
Варто також зауважити, що проект КПК передбачає внесення змін до низки законів України, які регулюють систему кримінальної юстиції в Україні. Натомість автори концепції реформування кримінальної юстиції виходили з необхідності одномоментного й системного перегляду всього законодавчого масиву цієї сфери. Зокрема передбачалось ухвалення нової редакції закону «Про прокуратуру», «Про органи досудового слідства», «Про адвокатуру» тощо.
Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що завершення роботи над проектом нового КПК є значним кроком на шляху до європейської інтеграції України, декриміналізації суспільства, запровадження і практичної реалізації принципу верховенства права, захисту основоположних прав та свобод громадян. Наявні вади проекту КПК можуть бути усунені під час його доопрацювання за результатами громадських обговорень, експертизи Венеціанської комісії та розгляду цього проекту у Верховній Раді України.
Список литературы
1) Хартія Співтовариства про основні соціальні права працівників ЄС; Хартія, Міжнародний документ від 09.12.1989
2) “ Договір про утворення Європейського Союзу” ,1992 р.-ст.6,7
3) Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої) Верховна Рада України; Закон від 14.09.2006 № 137-V
4) Конституція України -Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР
