Впровадження нових моделей соціальної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, що позбавлені батьківського піклування - Дипломная работа

Сьогодні за офіційною статистикою в Україні загальна кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, складає 100679 осіб. Відповідно до частини третьої статті 52 Конституції України "утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу". Зокрема статтею 25 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави. Законодавство України гарантує цілу низку пільг та допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування. Виходячи із економічних реалій, кількість українських сімей, які мають можливість усиновити чи встановити опіку над дітьми-сиротами чи дітьми, позбавленими батьківського піклування, зменшується, а відповідно збільшується частка тих дітей, які потрапляють у заклади соціального захисту.Цікаво, що вже на той час там не лише піклувалися про дітей-сиріт, але й вели профілактичну роботу: допомагали матерям, запобігаючи відмові від дитини, передавали дітей у родини, переважно селянські, здійснювали контроль за їх вихованням. Пройнявшись духом християнських повчань, Володимир, за свідченнями літопису, не лише доручив опіку й нагляд над сиротами своїм підданим, але й сам "роздав сиротам, вдовам та вбогим велику милостиню". У "Житії Феодосія Печерського", у житіях Олександра Невського та Сергія Радонежського (XIII - XV ст.), у "Домострої" та "Повісті про Горе-Злощастя" (XVI ст.) розглядаються соціальні проблеми родини, батьків і дітей, проблеми підготовки дітей до життя, вирішення сімейних, суспільних і соціальних конфліктів. Пізніше термін "сирота" було витіснено терміном "селяни" (у давніх актах і грамотах); у XVI - XVII століттях "сиротами" називали не лише селян, посадських людей, стрілецьких та солдатських дружин, а також дітей, які залишились без батьків. Діти були розподілені у відділення, в одному з яких утримувалися діти віком до 2 років.Досвід роботи з дітьми у різних країнах й загальні проблеми, що виникають у процесі підготовки дітей до виходу в соціум, ще раз підтверджують важливість та актуальність проблем дитинства. Відрив від сімї застосовується лише у крайньому випадку, оскільки вважається, що дитина, позбавлена батьківського опікування і переведена в систему державної опіки, має набагато більше проблем у дорослому житті, ніж дитина, вихована у власній сімї, навіть не зовсім благополучній. Таким чином, у багатьох країнах дитячі інтернатні заклади розглядаються як місця, де дітям надається активна терапія, де діти можуть перебувати і короткий, і тривалий час. Добровільні служби допомоги родинам та районні центри психічної корекції надають допомогу сімям, які мають проблеми у стосунках між батьками та дітьми, консультують з психолого-педагогічних та медичних питань. А ті батьки, чиї діти перебувають на вихованні у прийомній сімї, можуть поспілкуватися (під наглядом соціального працівника) із своїми дітьми.Моделі деінституціалізації (тобто переміщення дітей із "масових" закладів (інституцій) в альтернативне, більш турботливе середовище [15], а також надання допомоги за місцем проживання) включають у себе різнопланові заходи (див. таблицю 2.1.1). Запобігання відмові та розміщенню дітей у державних закладах Підготовка молодих батьків, соціальна підтримка вразливих сімей, у т.ч. матеріальна, індивідуальний супровід сімей з дітьми, розвиток і надання соціальних послуг сімям, які мають дітей з особливими потребами. Прийомні родини Пошук, підготовка та підтримка сімей, які добровільно взяли із державних закладів від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання. Дитячі будинки сімейного типу Пошук та підтримка сімей, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Якщо говорити про соціально-педагогічну роботу з сімєю як засобу запобігання появі бездоглядних дітей або їхньої інституціалізації, то у світовій практиці відпрацьовані такі напрями: - розміщення дітей із девіантною поведінкою та сиріт у прийомних сімях;Хоча метою перебування дітей у школі-інтернаті є систематичне навчання, і вихователі намагаються підтримувати освітній рівень дітей, цього явно недостатньо. Система діяльності школи-інтернату утілює в собі всю сукупну діяльність установ подібного типу в трьох сферах: - в процесі навчання вихованців-сиріт (діяльність педагога і дитини по засвоєнню навчального матеріалу в рамках програм музичної і художньої шкіл; самопідготовка діяльність дитини із самоосвіти а також її участь в роботі учбових гуртків); Тут можна виділити наступні негативні особливості організації життєдіяльності і виховного процесу: - в умовах проживання вихованців: відсутність особистого простору дитини особистих речей; вимушена "публічність помешкання&quo

Зміст

Вступ

Розділ 1. Особливості соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

1.1 Історичні і соціальні передумови становлення і розвитку інтернатного та напівінтернатного типу закладів

1.2 Сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Розділ 2. Експериментальне дослідження необхідності впровадження нових моделей соціальної роботи з дітьми сиротами та дітьми, позбавлених батьківського піклування

2.1 Обґрунтування необхідності впровадження в Україні нових моделей деінституціалізації дітей

2.2 Визначення рівня готовності дитини до змін у житті, повязаних із її деінституціалізацією

2.3 Аналіз результатів дослідження

2.4 Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо впровадження нових моделей соціальної роботи з дітьми сиротами та дітьми, позбавлених батьківського піклування

Висновки

Список використаної літератури

Додатки