Вплив засобів масової інформації на політичний простір сучасної України - Автореферат

Термін же «політична риторика» почали активно використовувати за часів Другої світової й «холодної» воєн, коли популяризувалося виробництво зброї масового знищення, а «мова погроз» стала основним інструментом «гонки озброєнь». Дослідження цього процесу потребує особливої уваги, а компаративний аналіз політичної риторики Заходу і Сходу дасть змогу виявити основні суперечності між ними й обґрунтувати співвідношення змісту термінів «політичний дискурс», «політичний діалог», «політична риторика». Звідси випливає аргументація актуальності теми ДИСЕРТАЦІЇ: 1) в процесі глобалізації політична риторика є реакцією на нестабільність, коли з порядку денного ще не зняте питання про характер і закономірності цивілізаційного розвитку; 2) вона є особливою мовою, якою пишуться політичні документи і спілкуються представники країн, що є субєктами геополітичного процесу; 3) формування толерантної політичної риторики дозволить не лише оздоровити політичну атмосферу в діалозі «Схід-Захід», а й підняти ступінь суспільної довіри до його результатів. У дисертаційному дослідженні використано компаративний підхід, що передбачає виявлення споріднених ознак та розбіжностей у політичній риториці Заходу і Сходу; принцип сходження від абстрактного до конкретного, за допомогою якого через аналіз політичних текстів виявлені закономірності функціонування політичної риторики у діалозі «Схід-Захід», основні причини дискурсивних колізій у ньому. При вирішенні більш конкретних задач дисертаційного дослідження були застосовані методологічні принципи системності, доповняльності, відповідності з метою виявлення взаємозвязку між ключовими термінами «політична риторика», «політичний дискурс», «політичний діалог», встановлення кореляції політичної риторики й політичного діалогу.У першому розділі - «Особливості політичного діалогу «Схід-Захід»» аналізуються публікації за темою дослідження та виокремлюється теоретико-методологічна база, на основі якої зіставляються політичні дискурси Заходу і Сходу, встановлюється зміст ключових термінів - «політична риторика», «політичний дискурс», «політичний діалог». «Політичний діалог як основа політичного дискурсу Сходу і Заходу» через соціально-філософський аналіз встановлено, що незалежно від специфіки культури в мові кожної з них є спільні риси: символічна міфологічна основа, яка відрізняється зовнішньо залежно від типу культури, її змісту, географії та кліматичних умов. Унаслідок поєднання духовних цінностей арабської та європейської культур сформувався науково - раціоналістичний дискурс епохи модерну, який сприяв не лише розвитку наук, а й перетворив політику на професійну сферу діяльності, на що вказували Дж. У другому розділі - «Роль політичної риторики у діалозі Заходу і Сходу» здійснюється соціально-філософський та соціокультурний аналіз риторичних прийомів, що репрезентують сучасну політичну практику; виявляються особливості політичної мови в культурах Сходу і Заходу; встановлюється кореляція «політичного діалогу» і «політичної риторики». Дослідження різних точок зору східних і західних авторів показує, що риторичні прийоми виступають особливими формами висловлювання, що застосовуються в політиці.Дисертаційна робота, в якій на основі системного й компаративного підходів здійснений соціально-філософський аналіз специфіки політичної риторики в діалозі «Схід-Захід», дає можливість сформулювати наступні висновки: Здійснений соціально-філософський аналіз ключових термінів дисертаційного дослідження виявляє їх теоретичне підґрунтя. «Політична риторика» визначена як специфічна мова влади, що постає інструментом політичного дискурсу, за допомогою якого владні структури здійснюють уплив на політичну свідомість людини, впроваджують інформаційні технології й контролюють перебіг ключових політичних подій; як «метамова», що виконує різні ролі (позитивні чи негативну). В якості «штучної технології» риторичні прийоми трансформуються в потужний дискурсивний «інструментарій», який політична влада застосовує на практиці з метою впливу на свідомість людей і формування вигідного формату політичної реальності. Компаративний аналіз політичного дискурсу Заходу і Сходу показав, що використання загальноприйнятої моделі спілкування в сфері політики, а також утвердження низки мов для міжнародного спілкування лише частково вирішують проблему розуміння один одного учасниками політичного процесу. Складові політичного дискурсу Заходу і Сходу (вербальні та невербальні засоби передачі сенсу) репрезентують глибокі суперечності: неспівпадання типів письма, мовних стилів і їх смислового навантаження; субєктивного, залежного від психології та менталітету, підходу до розуміння висловлювань.

2. Основний зміст дисертації

Дисертаційна робота, в якій на основі системного й компаративного підходів здійснений соціально-філософський аналіз специфіки політичної риторики в діалозі «Схід-Захід», дає можливість сформулювати наступні висновки: Здійснений соціально-філософський аналіз ключових термінів дисертаційного дослідження виявляє їх теоретичне підґрунтя. «Політичний дискурс» визначений як складна система вербальних і невербальних засобів спілкування: словесних, озвучених за допомогою мовлення чи зафіксованих у різноманітних джерелах графічних форм, візуальних та акустичних образів, символів, знаків. У сфері політики дана система покликана служити особливим матеріалом для мобільного продукування сенсу повідомлення залежно від «замовленого» владою контексту й суто в її інтересах. «Політичний діалог» визначений як критерій рівноваги в межах геополітичного простору, що є можливим за умов: досягнення політичного консенсусу й створення сприятливого середовища для гармонійного співіснування різноманітних дискурсивних практик. У цьому випадку мова, по-перше, виступає в якості культурного середовища, в якому перебуває людина. По-друге, вона є засобом розвязання конфліктних ситуацій за допомогою визначення й вироблення ціннісних установок, знання історії й традицій політичних опонентів, розуміння лінгвістичних тонкощів та ментальних особливостей. «Політична риторика» визначена як специфічна мова влади, що постає інструментом політичного дискурсу, за допомогою якого владні структури здійснюють уплив на політичну свідомість людини, впроваджують інформаційні технології й контролюють перебіг ключових політичних подій; як «метамова», що виконує різні ролі (позитивні чи негативну).

У політичній сфері процес спілкування повязаний із природною здатністю людини застосовувати різноманітні прийоми риторики, специфіка яких відображається в мовних іграх. В якості «штучної технології» риторичні прийоми трансформуються в потужний дискурсивний «інструментарій», який політична влада застосовує на практиці з метою впливу на свідомість людей і формування вигідного формату політичної реальності. Інформативне перенасичення, а також словесне «насилля» перетворюють сучасну політику на незалежну, надзвичайно дієву й могутню сферу впливу. Вона контролює інші соціальні сфери, тому кожен риторичний прийом є продуктом плідної й свідомо створеної маніпуляційної технології.

Компаративний аналіз політичного дискурсу Заходу і Сходу показав, що використання загальноприйнятої моделі спілкування в сфері політики, а також утвердження низки мов для міжнародного спілкування лише частково вирішують проблему розуміння один одного учасниками політичного процесу. Впровадження уніфікованих критеріїв говоріння ще виразніше виявляє й поглиблює контрастність східної і західної мовних практик. Багатоманітність дискурсивних форм, особливо східних, вказує на неоднорідність всередині останніх. Складові політичного дискурсу Заходу і Сходу (вербальні та невербальні засоби передачі сенсу) репрезентують глибокі суперечності: неспівпадання типів письма, мовних стилів і їх смислового навантаження; субєктивного, залежного від психології та менталітету, підходу до розуміння висловлювань.

Аналіз специфіки політичної мови в контексті діалогу Заходу і Сходу в умовах глобалізації показав, що вона постає «креативною» - такою, що постійно поновлює свій змістовний багаж. Політична риторика служить інструментом для здобуття вигідних позицій у сферах економіки, знання й монополізується країнами-гегемонами у сфері слова як одного із основних видів капіталу. З другого боку, вона є ефективним інструментом досягнення політичного діалогу. Обґрунтовано, що ефективний політичний діалог між Заходом і Сходом можливий за умови врахування: неоднорідності кожного з них в політичному, географічному, соціокультурному й культурно-історичному вимірах; різновекторності східної й західної світоглядних парадигм, яка полягає в полярності точок зору стосовно стилю життя й культурних цінностей.

В умовах глобалізації політична риторика виступає продуктом діяльності значної кількості інституцій і фахівців. Вона має внутрішній та зовнішній аспекти. Перший полягає у наданні політичній риториці вигляду «рафінованої» мови дипломатії, що використовується в політичних документах, у промовах політиків, однак повністю не розкриває справжнього значення сказаного. Її внутрішній аспект виявляє сукупність майстерно створених мовних конструктів, риторичних прийомів і репрезентує виняткову роль кулуарної політики, яка відіграє головну роль у глобальному політичному світі.

Причинами основних колізій політичного дискурсу в діалозі «Схід-Захід» є свідоме неадекватне застосування політичними гравцями знаків, символів, образів, міфів Заходу і Сходу, які є невідємними складовими політичного дискурсу. Їх необережне використання й спрощене тлумачення можуть спричинити гострі політичні конфлікти. В політичній риториці відображається позитивне чи негативне навантаження політичного дискурсу. Крайнощі в неадекватному використанні дискурсивних феноменів сприяють появі численних дискурсивних колізій. Тобто риторичні прийоми повинні служити засобами консолідації учасників політичного діалогу Сходу і Заходу, реалізації завдань, які необхідно вирішувати в умовах глобалізації.

Інструментальний характер політичної риторики в процесі пошуку консенсусу в діалозі Заходу і Сходу виявляється через систематизацію основних її сутнісних компонентів (слів, термінів, ідеографем, контекстів). Політична риторика за допомогою останніх підтримує необхідний інформаційний рівень суспільства та є головним механізмом управління. Слова і терміни вказують на специфіку політичних висловлювань, а також виступають маркерами конкретної історичної епохи. Швидка зміна значень слів знищує їх вагу й стирає різницю між їх позитивним і негативним змістом. Тобто політична риторика є одним із найважливіших засобів політичної комунікації й визначає її якісний рівень. філософський політичний глобалізація риторичний

1. Харченко Ю. В. Риторические приемы как способ репрезентации социальной практики // Мова і культура. (Науковий щорічний журнал). - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2003. - Вип. 6. - Т. 1. Філософія мови і культури. - С.214-222.

2. Харченко Ю. В. Політичний діалог як інтеракційна модель спілкування // Мова і культура. (Науковий щорічний журнал). - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. - Вип. 7. - Т. 1. Філософія мови і культури. Психологія мови і культури.- С.263-269.

3. Харченко Ю.В. Політична риторика в античній філософії (компаративістський підхід) // Totallogy - XXI (одинадцятий випуск). Постнекласичні дослідження. - Київ: ЦГО НАНУ. - 2004. - С.207-217.

4. Харченко Ю. В. Колізії політичного дискурсу в діалозі Схід-Захід (постнекласичний підхід) // Вісник Національного авіаційного університету. Філософія. Культурологія: Зб. наук. праць. - К.:НАУ, 2004. - С.89-94.

5. Харченко Ю. В. Політичний дискурс арабського Сходу в контексті опозиції «премодерн-модерн» // Наукові записки. - Вип.9. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2005. - С.322-329.

6. Харченко Ю. В. Харченко С. П. Наука і вища освіта сучасної України: взаємовплив та суперечності // Гуманітарна освіта в профільних вищих навчальних закладах: прблеми і перспективи: Матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції (16-18 березня 2005 р.).: В 2 т. - Т.1. - К.: НАУ, 2005. - С.17-18.

7. Харченко Ю. В. Політична архітектоніка космізму в контексті глобалізаційних процесів // Вісник Національного авіаційного університету. Філософія. Культурологія: Зб. наук. праць. - К.: НАУ, 2005. - С.153-157.

8. Харченко Ю. В. Харченко С. П. Діалог «Схід-Захід» у сучасному університеті // Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця: Матеріали VII Всеукраїнської науково-практичної конференції (29-31 березня 2006 р.).: В 3 т. - Т.1. - К.: НАУ, 2006. - С.50-52.

9. Харченко Ю. В. Харченко С. П. Феномен політичного дискурсу в контексті сучасних соціокультурних трансформацій // Sententiae. Наукові праці Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства). - Спецвипуск 1.: Філософія і космологія.- МФКО УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2006. - С.281-293.

10. Харченко Ю. В. Специфіка світоглядно-споглядального дискурсу східних культур // Вісник Національного авіаційного університету. Філософія. Культурологія: Зб. наук. праць. - № 1(3). - К.:НАУ, 2006. - С.112-117.

11. Харченко Ю. В. Порівняльний аналіз політичного дискурсу Заходу і Сходу в контексті епохи модерну // Вісник Національного авіаційного університету. Філософія. Культурологія: Зб. наук. праць. - № 2(4). - К.:НАУ, 2006. - С.165-171.

12. Харченко Ю. В. Политическая риторика в контексте глобалистических процессов // Філософія права в Росії: Вітчизняна війна 1812 року і розвиток російської політичної культури: Український часопис російської філософії. Вісник Товариства російської філософії при Українському філософському фонді. Українська Академія русистики. - К.: ДАКККІМ, 2006.- С. 397-406.

13. Харченко Ю. В. Харченко С. П. Риторика як наука та мистецтво викладацької діяльності // Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця: Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції (22-23 березня 2007 р.).: В 2 т. - Т.1. - К.: НАУ, 2007. - С.39-40.

14. Харченко Ю. В. Понятійний вимір «глобалізації» як риторичного конструкту // Вісник Національного авіаційного університету. Філософія. Культурологія: Зб. наук. праць. - № 1(5). - К.:НАУ, 2007. - С.148-153.

Размещено на .ru