Вплив європейського потридентського гуманізму на формування ренесансного світогляду українців - Статья

Входження України в європейський цивілізаційний процес і духовно-культурний простір актуалізує питання наукового, історіософського аналізу польського впливу на формування ренесансних ідей та їх ініціацію в світоглядній структурі українського народу. ренесансний світоглядний гуманізм історіософський У цьому звязку загострюється проблема висвітлення місця та ролі представників політичної і духовної еліт у боротьбі за означені ідеали, що спонукає науковців докладати чимало зусиль для вивчення багатьох суспільно значущих проблем і, зокрема цієї, якій ми присвятили власне дослідження. Українське сьогодення вимагає пошуку вагомих аргументів і історіософського обґрунтування закономірності впливу польського фактору на формування ренесансного світогляду українців, а тому наукове вивчення цієї проблеми є на часі. Це допоможе не стільки переосмислити і переоцінити історичний досвід духовно-культурних впливів і цивілізаційних взаємин двох словянських народів - польського та українського, а й сприятиме налагодженню тіснішої міжнародної і міждержавної співпраці на шляху до входження у європейське та світове співтовариство. Філософська обєктивація цих та інших сегментів історичного розвою польської та української нації дозволить створити несучий каркас нової моделі спільного розвитку європейських народів, а саме польського і українського в умовах нових суспільно-політичних трансформацій в Європі та світі.Незважаючи на те, що Річ Посполита не була ані першим, ані єдиним ренесансним осередком у Європі територіально, адже гуманістичні віяння проникали туди переважно з Богемії та Угорщини, а перші центри передренесансної доби заснували італієць Ф. Між тим, усвідомлення цієї місії - бути «бастіоном» християнського світу - згодом еволюціонувало від релігійної терпимості до необхідності навернення в лоно Католицької Церкви всіх своїх підданих, що, в свою чергу, загострило проблему національно-культурного і духовного самовизначення українського народу, який перебував у структурі річ-посполитського етнодержавного утворення. Дилема полягала в тому, що польські монархи не уявляли можливість національно-державного і духовно-культурного поступу Речі Посполитої без католицизму і політичної підтримку Апостольського Престолу, а український народ в той час змагав до виокремлення себе як нації з самостійним державним устроєм, духовно залишаючись у лоні Вселенського Православя. Показовими тут є світоглядна позиція «руського Демосфена» - Станіслава Оріховського (1513-1566 рр.), котрий, як і багато інших мислителів епохи Відродження, не надавав особливого значення ідейно-богословським та церковно-літургічним розбіжностям між Католицькою та Православною Церквами, натомість наголошував на обґрунтуванні ідеї сарматської ідентифікації словянських народів і, зокрема, польського та українського: «Родом я із скіфського племені, рутенського народу. Звісно, що руський народ, який тривалий період перебував в умовах бездержавності та іноземного політичного і духовно-культурного впливу, значно поступався полякам.В українській культурі періоду Ренесансу перехрещувалися впливи культури й духовності православного Сходу і католицького Заходу, ідей гуманізму, Реформації та Контрреформації. Векторно зорієнтовані філософські віяння, політико-ідеологічні стратегії та конфесіалізація церковно-релігійного життя в Речі Посполитій загострили проблему національно-релігійного самовизначення, що в підсумку підняло ментальність українців на рівень національної самосвідомості, осмислення себе як окремого народу з власною історичною памяттю, державністю та автохтонною культурою. Польський вплив у його потридентській католицькій оправі був відчутний і у формуванні ренесансно-барокового типу української культури і духовності. Польські гуманісти та ідейні натхненники церковної унії приклали чимало зусиль для реанімації церковно-релігійного життя Києворуського християнства за допомогою інєкції у вигляді богословських наукових надбань Католицизму. Між тим, ренесансний період є не такий колоритний, як бароковий, якому притаманні інші риси та тенденції і котрий своїм буянням в Україні значно відрізняється від ренесансного.

Основний зміст статті

В українській культурі періоду Ренесансу перехрещувалися впливи культури й духовності православного Сходу і католицького Заходу, ідей гуманізму, Реформації та Контрреформації. Векторно зорієнтовані філософські віяння, політико-ідеологічні стратегії та конфесіалізація церковно-релігійного життя в Речі Посполитій загострили проблему національно-релігійного самовизначення, що в підсумку підняло ментальність українців на рівень національної самосвідомості, осмислення себе як окремого народу з власною історичною памяттю, державністю та автохтонною культурою.

Польський вплив у його потридентській католицькій оправі був відчутний і у формуванні ренесансно-барокового типу української культури і духовності. У поберестейський період західнокультурні впливи на українське середовище зміцніли вже настільки, що могли визначати характер, спосіб мислення та поведінку тогочасної суспільної еліти. Ключову роль тут, поза будь-яким сумнівом, відіграла поява власної вищої школи, статус та імідж якої визнавав чи не увесь світ. Тогочасна національна еліта демонструвала живий і діяльний звязок української духовної культури і книжної вченості із західноєвропейською. Сприймаючи ідеї гуманізму, просвітництва, вона стала віддзеркаленням демократизації українського соціуму.

Польські гуманісти та ідейні натхненники церковної унії приклали чимало зусиль для реанімації церковно-релігійного життя Києворуського християнства за допомогою інєкції у вигляді богословських наукових надбань Католицизму. Курс на інтеграцію наявних духовно-культурних надбань і богословської науки, зокрема, у посттридентське католицьке середовище, а отже, і на інкорпорацію тогочасних літургійних, богословських та філософських надбань Католицької Церкви в український духовно-культурний і церковно-релігійний простір став особливо відчутним у добу митрополита Петра Могили.

Наприкінці XVI ст. на Заході спостерігається значне розширення інформації про Україну-Русь. Водночас ця інформація стає ширшою та різноманітнішою за змістом і характером. Між тим, ренесансний період є не такий колоритний, як бароковий, якому притаманні інші риси та тенденції і котрий своїм буянням в Україні значно відрізняється від ренесансного.

Посилання

1. Вишенський І. Твори / Іван Вишенський. - К.: Дніпро, 1986. - 186 с.

2. Дворнік Френсіс. Словяни в Європейській історії та цивілізації / Френсіс Дворнік / Пер. з англ. - К. : Дух і Літера, 2005. - 512 с.

3. Дейвіс Н. Європа: Історія / Н. Дейвіс / пер. з англ. П. Таращук, О. Коваленко. - 2-ге вид. - К. : Основи, 2008. - 1464 с.

4. Дмитриев М. Между Римом и Царьградом: Генезис Брестской Церковной Унии 1595 - 1596 гг. - М.: Изд-во. Московского университета, 2003. - 320 с.

5. Колодний А. Світобачення Івана Вишенського у контексті становлення українського богословського релігієзнавства // Релігієзнавство України: В 2-х книгах. Книга перша: Релігієзнавча думка України другого тисячоліття. - К., 2013.

6. Кралюк П. Великий європеєць Станіслав Оріховський [Інтернет- ресурс]. - Режим доступу: http://www.oa.edu.ua/ua/info/news/2013/11- 11-01.

7. Литвинов В. Україна в пошуках духовних пріоритетів (ХУІ ст.) / Литвинов Володимир // Україна і Ватикан в контексті культурно- цивілізаційного діалогу: історія та сучасність. Серія наукових збірників. - К., 2009. - Зб. № 3.

8. Лужницький Г. Українська Церква між Сходом і Заходом. Нарис історії Української церкви / Г. Лужницький. - Львів: Свічадо, 2008. - 640 с.

9. Франко І. Іван Вишенський, його час і письменницька діяльність // Франко Іван Якович. Твори: В 20-ти томах. - К.: 1951 - 1956. - Т. 18.

10.Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). - Нью-Йорк: Українська Вільна Академія наук у США, 1956. - 511 с.

11. Чижевський Д. Філософські твори. В чотирьох томах / Д. Чижевський / Під загальною редакцією В. С. Лісового. - Київ: Смолоскип, 2005. - Т. 2. - 264 с.

12. Шкрібляк М. «Золота доба» Київської митрополії і провідні тенденції конфесіалізації українського церковно-релігійного середовища у першій пол. XVII століття / Микола Шкрібляк // Українське релігієзнавство (Бюлетень Української Асоціації релігієзнавців і Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України). - К.: УАР, 2012. - № 66.

Размещено на .ru