Вплив пептидогліканів на функціональну активність моноцитів в експерименті - Автореферат

Поряд з активацією ПГ системи комплементу, вченими обговорюються експериментальні дані про активацію поліморфноядерних лейкоцитів, індукцію запальних процесів шкіри (Liu C. et al., 2000). З іншого боку, в формуванні захисних, компенсаторних і адаптивних реакцій організму суттєва роль належить багатофункціональній системі мононуклеарних фагоцитів (СМФ), завдяки їх неспецифічному фагоцитозу, здатності руйнувати деякі білки, знешкоджувати сторонні молекули і клітини, утворювати макромолекули, які специфічно реагують з чужорідними сполуками (Белобородова Н.В., Бачинская Е.Н., 2000). Зокрема, макрофаги утворюють та виділяють С2-, С3-, С4-та С5-компоненти комплементу, лізоцим, інтерферони, мітогенний фактор для лімфоцитів, фактори некрозу пухлин (ФНП), медіатори імунної відповіді (монокіни): фактор, прискорюючий дозрівання тимоцитів, фактор, який може заміняти макрофаги при індукції антитілогенезу, пособляючий появі Т-хелперів, а також фактори, які пригнічують гуморальні та клітинні імунні реакції (Ломакин М.С., Арцимович Н.Г., 1991). Зокрема, ПГ впливав на хемотаксис макрофагів і гальмував їх переміщення і фагоцитарну реакцію; стимулював виділення макрофагами групи подібних між собою монокінів (ІЛ-1, ендогенного медіатора лейкоцитів); виявилося, що макрофаги при поглинанні ПГ утворюють біологічно активні глікопептиди з низькою молекулярною масою, які згодом виділяються за їх межі (Кетлинский С.А., 1999). Вплив інфекційного фактора, розвиток місцевої і системної гіпоксії тканин створює умови для посилення пероксидації ліпідів (ПОЛ) у мембранах, активації ендогенних фосфоліпаз, пригнічення антиоксидантних ферментів захисту (Шандала М.Г., Лищенко Н.Н., 1999).Продукція моноцитами ІЛ-1? і 6 прогресивно збільшувалася в міру зростання дози ПГ; при використанні концентрацій ПГ 0,01-1,0 мг/л мало місце переважання продукції ІЛ-6, тоді як при дії більших доз - ІЛ-1?. ПГ стафілококів стимулювали синтез ПГЛ Е2, який був найбільшим в ПГ S. aureus, починаючи з концентрації 0,01 мг/л - при цій дозі синтез ПГЛ Е2 перевищував показник референтної норми в 1,3 раз (р0,05). З метою вивчення впливу ПГ на секреторну активність моноцитів за умов імунодефіцитного стану, останній був модельований шляхом попереднього впливу на культуру моноцитів імунодепресанта - преднізолону протягом 1 год при 37 ? С у концентрації 1 мг/л, яка рекомендується для пригнічення імунітету in vivo. Так, ПГ S. aureus у дозі 0,01 мг/л у моноцитів, підданих дії преднізолону, викликав підвищення продукції ІЛ-1? в 1,4 раз, у дозі 200,0 мг/л - у 219 разів порівняно з референтною нормою; кратність зростання екскреції ІЛ-6 склала 1,2 і 28,3 раз відповідно. З метою вивчення впливу ПГ на секреторну спроможність моноцитів в умовах імуноактивного стану, останній був модельований шляхом попереднього впливу на визвесь моноцитів (протягом 1 год при 37 ? С) левамізолом у концентрації 2,5 мг/л, яка рекомендується для стимуляції імунітету в умовах in vivo.Пептидоглікани стафілококів при контакті in vitro з моноцитами периферичної крові людини спроможні активувати їх секреторну функцію, що виражається в збільшеній продукції моноцитами інтерлейкіну-1?, інтерлейкіну-6, фактора некрозу пухлин і простагландіну Е2. Найбільшою спроможністю індукувати секрецію монокінів володіли пептидоглікани S. aureus, найменшою - S. saprophyticus. За умов дії преднізолону, секреторна активність моноцитів знижувалася, тоді як стимуляція моноцитів левамізолом приводила до вираженого посилення продукції інтерлейкінів, фактора некрозу пухлин-? і простагландіну Е2. Пептидоглікани стафілококів спроможні викликати in vitro у моноцитах периферичної крові людини метаболічні зміни, які виражаються в активації процесів перекисного окислення ліпідів, стимуляції і наступному виснаженні ферментативної системи антиоксидантного захисту, впливі на внутрішньоклітинний вміст ЦАМФ т ЦГМФ. Попередній вплив на моноцити крові людини преднізолоном, з наступною обробкою пептидогліканом, знижує активність перекисного окислення ліпідів, активність системи антиоксидантного захисту, підвищує внутрішньоклітинний вміст ЦАМФ при зниженні ЦГМФ.

Основний зміст роботи

Пептидоглікани стафілококів при контакті in vitro з моноцитами периферичної крові людини спроможні активувати їх секреторну функцію, що виражається в збільшеній продукції моноцитами інтерлейкіну-1?, інтерлейкіну-6, фактора некрозу пухлин і простагландіну Е2. Найбільшою спроможністю індукувати секрецію монокінів володіли пептидоглікани S. aureus, найменшою - S. saprophyticus. За умов дії преднізолону, секреторна активність моноцитів знижувалася, тоді як стимуляція моноцитів левамізолом приводила до вираженого посилення продукції інтерлейкінів, фактора некрозу пухлин-? і простагландіну Е2. В обох випадках відзначалася залежність продукції монокінів від чинної дози пептидогліканів та їх видової приналежності

Пептидоглікани стафілококів спроможні викликати in vitro у моноцитах периферичної крові людини метаболічні зміни, які виражаються в активації процесів перекисного окислення ліпідів, стимуляції і наступному виснаженні ферментативної системи антиоксидантного захисту, впливі на внутрішньоклітинний вміст ЦАМФ т ЦГМФ. Зазначені зміни залежали як від чинної дози пептидоглікану, так і від його видової приналежності. Найбільші метаболічні порушення в моноцитах реєструвалися при дії високих концентрацій пептидогліканів, особливо похідних S. aureus.

Попередній вплив на моноцити крові людини преднізолоном, з наступною обробкою пептидогліканом, знижує активність перекисного окислення ліпідів, активність системи антиоксидантного захисту, підвищує внутрішньоклітинний вміст ЦАМФ при зниженні ЦГМФ. Попередня дія на моноцити левамізолом з наступною обробкою пептидогліканами стафілококів не впливала на активність перекисного окислення ліпідів і ферментативної системи антиоксидантного захисту, але приводила до збільшення внутрішньоклітинного вмісту ЦГМФ і зниження ЦАМФ.

Пептидоглікани стафілококів здатні in vitro пригнічувати фагоцитарну активність моноцитів периферичної крові людини та стимулювати їх апоптоз. Найбільшою імуносупресивною та проапоптогенною дією володіють високі концентрації пептидогліканів, особливо S. aureus. Попередня обробка моноцитів крові людини преднізолоном при наступному контакті клітин з пептидогліканами посилює їх імуносупресивну та знижує апоптогенну дію. Напроти, попередня стимуляція моноцитів левамізолом з наступним їх контактом з пептидогліканами стафілококів супроводжується активацією як фагоцитозу, так і посиленням запрограмованої загибелі клітин.

Стафілококові пептидоглікани проявляють дерматонекротичну активність in vivo, яка зростає по мірі збільшення концентрації пептидоглікану. Попереднє введення експериментальним тваринам преднізолону сприяє пригніченню дерматонекротичної активності пептидогліканів, тоді як попередня стимуляція левамізолом її посилює.

Вітріщак С.В. Інфекційно-запальний процес як наслідок дії бактерій // Український медичний альманах. - 2001. - № 1. - С. 35-40.

Вітріщак С.В. Вивчення дерматонекротичних властивостей стафілококів в експерименті // Український медичний альманах. - 2000. - № 1. - С. 194-196.

Вітріщак С.В. Видовий спектр та дерматонекротичні властивості стафілококів - збудників внутрішньошпитальних гнійно-запальних захворювань // Буковинський медичний вісник. - 2000. - № 2. - С. 42-47.

Вітріщак С.В. Вплив стафілококового токсину на Т- та В-лімфоцити і на показники фагоцитозу // Науковий вісник Ужгородського державного університету. Серія “Медицина”. - 2000. - Випуск 12. - С. 70-72.

Гаврик С.Ю., Волобуєва Л.М., Вітріщак С.В. Вплив стафілококового токсину на лімфоцити здорових донорів in vitro // Український медичний альманах. - 2001. - № 2. - С. 129-131.

Гайдаш І.С., Флегонтова В.В., Вітріщак С.В., Суглобов Є.В., Шевченко М.Ю., Клиса Т.Л. Видовий склад збудників внутрішньогоспітальних інфекцій у відділеннях хірургічного профілю та їх вплив на апоптоз лімфоцитів // Шпитальна хірургія. - 2001. - № 3. - С. 107-110.

Гайдаш І.С., Флегонтова В.В., Вітріщак С.В., Флегонтова А.В. Склад умовно-патогенних бактерій - збудників гнійно-запальних захворювань жіночих статевих органів та їхній вплив на апоптоз моноцитів та нейтрофілів // Вісник асоціації акушерів-гінекологів України. - 2000. - № 4. - С. 33-37.

Гайдаш І.С., Флегонтова В.В., Казимірко Н.К., Романюк Б.П., Шевченко М.Ю., Суглобов Є.В., Рубан О.В., Вітріщак С.В. Шпитальні інфекції на межі тисячоліть. - Луганськ: Елтон-2, 2000. - 65 с.

Гайдаш І.С., Флегонтова В.В., Казимірко Н.К., Флегонтова А.В., Вітріщак С.В. Вплив збудників гнійно-запальних захворювань гінекологічного профілю на гуморальні чинники імунітету in vitro та стан деяких імунних показників // Вісник асоціації акушерів-гінекологів України. - 2001. - № 1. - С. 37-42.

Казимірко Н.К., Вітріщак С.В., Рубан О.В., Рогов В.В. Апоптозіндукуюча активність ліпополісахариду Neisseria meningitidis // Український медичний альманах. - 2000. - № 5. - С. 82-83.