Вплив імперського зовнішньополітичного курсу на загострення соціально-економічних та міжетнічних протиріч в Наддніпрянщині (кінець ХІХ — початок ХХ століття) - Статья

Вплив імперського зовнішньополітичного курсу на загострення соціально-економічних та міжетнічних протиріч в Наддніпрянщині (кінець ХІХ - початок ХХ століття) Лисенко О.В. Київ Анотація В статті висвітлюється взаємозалежність соціально-економічного становища Наддніпрянської України та зовнішньої політики уряду Російської імперії наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Ключові слова: Наддніпрянщина, зовнішня політика, економіка, іноземні інвестиції, протиріччя. Одним із головних тезисів марксизму-ленінізму був постулат про неминучість перемоги соціалізму в усьому світі, і крах капіталізму в Росії в 1917 р. вважався як перший етап цього процесу. Однак, після 1917 р., без військового втручання Радянського Союзу, краху капіталізму не сталося більше в жодній державі, а, натомість, у 1991 р. відбувся повний розпад соціалізму в СРСР. Цей акт політичного самодурства був згубним як для українців, так і для росіян. Для останніх новий союз означав стрімкий приплив величезних англо-франко-бельгійських інвестицій, котрі пригнічували природний розвиток молодого, недосвідченого й незміцнілого російського капіталізму. Крім того, з політичних міркувань розривалися налагоджені економічні стосунки з Австро-Угорщиною та Німеччиною, що також завдавало відчутного удару по розвитку російського капіталізму. На відміну від країн Західної Європи, де капіталізм сприяв демократичному оновленню життя людей, у Російській імперії в цілому, та в Україні зокрема капіталізм був зацікавлений у тому, щоб населення залишалося бідним і безправним, згодним працювати на буржуазію за копійки. Як свідчать певні джерела, французька компанія “Дубова Балка”, яка придбала у О. Кореспондент газети “Киевское Слово” був свідком одного з них, коли травмувалося відразу 11 чоловік»1. Крім того, що західний капітал пригнічував місцевих робітників, він до того ж і не давав розвинутися молодому українському капіталізму. Тому, здавалося, що хоча б із власних інтересів недопущення на своїх підприємствах соціального вибуху англо-франко-бельгійські капіталісти повинні були сприяти підвищенню культурно-освітнього рівня робітників - відкривати школи, створювати різноманітні гуртки, а для того, щоб забезпечити продуктами харчування постійно зростаюче населення великих промислових центрів, кладати хоча б частину з отриманих високих доходів в інтенсифікацію сільського господарства. Так, у виступі члена «Товариства для сприяння російській промисловості і торгівлі» С. Шарапова на одному з його засідань у березні 1899 р. зазначалось: «Тільки велика наївність наших фінансистів змушує їх думати, що у великих мільйонних підприємствах, заснованих на іноземні капітали, є що-небудь окрім звичайного збирання вершків та пересічного промислового обкрадання, в якому російський народ (а до нього тогочасна практика включала й українців - О.Л.) грає таку ж роль, як індуси, китайці, негри. Адже економічний розвиток завжди йде поряд із вільним розвитком громадянського суспільства - зростанням цивілізованої політичної й профспілкової активності значних верств трудящих, підвищенням їхнього матеріального стану, а отже, і нейтралізує їхню схильність до грабіжницько-погромницьких дій. Вся абсурдність проантантівської політики Миколи ІІ яскраво проявилася вже під час російсько-японської війни 1904-1905 рр., коли вперше в новітній світовій історії азійська армія мала технічну перевагу над європейською. Це пояснювалося тим, що інонаціональний бізнес абсолютно не цікавився підвищенням боєздатності армії Російської імперії, тобто тієї країни на якій він паразитував. Якщо збільшення виробництва чавуну і сталі в Англії, Франції чи Італії автоматично означало, що армії цих країн отримують більше гармат, кулеметів, снарядів та набоїв, то збільшення виробництва чавуну й сталі на території Російської імперії означало лише те, що західні підприємці збільшать свої рахунки у закордонних банках, а російський солдат, як і раніше, буде воювати застарілою зброєю. Все це в поєднанні з привнесеними англо-франко-бельгійським капіталом торгашеськими принципами взаємостосунків між людьми сіяло серед російського суспільства, особливо серед молоді, нігілістичне світосприйняття, презирство до таких понять, як Батьківщина й обов’язок перед своїм народом. Використовуючи права, надані царським маніфестом, вітчизняна інтелігенція негайно почала створення національних самодіяльних товариств «Просвіти», які мали на меті сприяти більш стрімкому розвитку українського суспільства шляхом поширення культури, науки й освіти серед робітників і селян. Так, кам’янець-подільська «Просвіта» звертала велику увагу на влаштування у селах невеличких бібліотек у помешканнях членів товариства. В результаті цього тогочасний російський прем’єр П. Столипін поступово починав розуміти, що всі «союзницькі» запевняння англійців є не чим іншим, як намаганням втягнути Російську імперію у катастрофічну війну з Німеччиною і тим самим унеможливити в ній проведення економічних реформ, які б вивели цю ще нещодавно відсталу аграрну країну в число промислово-фін