Вплив антагоністів і агоніста опіатних рецепторів на перебіг шоку від поєднаної дії механічної травми та гострої крововтрати - Автореферат

В Україні, як і в інших країнах світу, травми стали першочерговою проблемою як цивільної системи охорони здоровя, так і військової медицини. Смертність внаслідок травм в Україні складає 91,8 випадків на 100 тисяч населення, або 5,99% за питомою вагою в загальній структурі смертності населення. У структурі травм мирного часу частка множинних і поєднаних ушкоджень, перебіг яких ускладнюється шоком, сягає 20-25%, а під час сучасних воєнних конфліктів - 50-70% (О.О. Особливо тяжко перебігає шок, спричинений поєднанням травми і крововтрати, які одночасно виявляються у 75-90% постраждалих з тяжкою механічною травмою (О.С. Враховуючи, що у постраждалих з травматичним шоком анатомічні пошкодження майже завжди супроводжуються гострою крововтратою, а при поступленні в стаціонар у пізньому періоді спостерігається висока летальність, необхідно визнати актуальним дослідження ефективності вказаних вище препаратів при шоку від поєднаної дії механічної травми та гострої крововтрати.Основним критерієм ефективності препаратів була тривалість життя тварин. Досягнувши в пізньому періоді шоку рівня 15-25 мм рт. ст., АТ критично знижувався, згасала біоелектрична активність мозку, зростала гіпоксія міокарда і слідом за цією фазою вторинного колапсу, яка тривала декілька хвилин, наставала термінальна фаза і тварини гинули через (1,8±0,3) год після шокогенної дії. У таких дослідах шок не виникав і тварини гинули в найближчі декілька хвилин після травми. Визначення періодів шоку дозволило в наступних серіях вводити препарати у відповідно однакових умовах експерименту і отримати обєктивні та порівняльні дані про їх дію в ранньому і пізньому періодах цього патологічного процесу. Тривав типовий перебіг пізнього періоду шоку і тварини загинули через (2,1±0,2) год після шокогенного впливу.Препарати після реінфузії крові в пізньому періоді шоку: а) налоксон 0,1 мг/кг б) налорфін 0,5 мг/кг в) налорфін 2,0 мг/кг г) даларгін 0,1 мг/кг 5 5 5 5 15,8±2,5* 13,6±1,7* 23,2±1,7* 13,0±0,9* 13,4±1,5 Отриманий експериментальний матеріал свідчить про те, що при шоку від поєднання травми і крововтрати дія ноцицептивного і гіпоксичного факторів вже на самому початку значно впливають на механізми участі ЕОС у формуванні та перебігу екстремальної реакції і на ефективність застосованих препаратів. У тваринному світі епікритичний біль, який виникає при нерідких в житті індивіда пошкодженнях цілісності покривних захисних оболонок є сигналом до боротьби чи втікання для попередження їх подальшого поглиблення (Л.В. Однак тяжка травма, що вже виникла, у тому числі в людини, спричиняє надзвичайну ноцицептивну аферентну імпульсацію, яка формує переважно протопатичний біль і несе інформацію про біологічну катастрофу про загрозу для самого життя. Нерідкі кровотечі при пошкодженнях поверхневої судинної сітки, що зустрічаються у людини і вищих ссавців, відносно швидко усуваються мобілізацією пристосувальних і компенсаторних реакцій, які перебувають у постійній готовності, а саме: різким звуженням резистивних і ємкісних судин, підвищенням згортання крові, надходженням в кровоплин інтерстиціальної рідини і крові з депо (А.П.У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розвязання наукової задачі, яке полягає у патофізіологічному і фармакологічному обгрунтуванні застосування антагоністів і агоніста опіатних рецепторів при експериментальному шоку від поєднаної дії механічної травми та гострої крововтрати. При поєднанні нешокогенних механічної травми і гострої крововтрати у піддослідних кролів виникає необоротний шок з тривалістю життя (1,8±0,3) год, що підтверджує наявність синдрому взаємного обтяження впливу травмуючих факторів. Застосування 0,1 мг/кг даларгіну достовірно збільшує тривалість життя тварин до (17,0±1,0) год. Введення застосованих препаратів в пізньому періоді шоку на висоті гемодинамічної дії реінфузії крові достовірно збільшує тривалість життя тварин до (15,8±2,5) год.

Основний зміст роботи

Серії і групи дослідів Кількість тварин Тривалість життя тварин (год) у серіях у групах

Контрольна серія: травма крововтрата 8 1,8±0,3 -

Препарати в ранньому періоді шоку: а) налоксон 0,1 мг/кг б) налорфін 0,5 мг/кг в) налорфін 2,0 мг/кг г) даларгін 0,1 мг/кг 6 5 5 5 1,7±0,5 2,4±0,2 0,8±0,2* 1,9±0,4 17,0±1,0*

Препарати в пізньому періоді шоку: а) налоксон 0,1 мг/кг б) налорфін 0,5 мг/кг в) налорфін 2,0 мг/кг д) даларгін 0,1 мг/кг 6 5 5 5 2,7±0,4 3,4±0,7 2,1±0,2 2,5±0,5 2,8±0,4

Реінфузія крові в пізньому періоді шоку: травма крововтрата 5 2,2±0,2 -

Препарати після реінфузії крові в пізньому періоді шоку: а) налоксон 0,1 мг/кг б) налорфін 0,5 мг/кг в) налорфін 2,0 мг/кг г) даларгін 0,1 мг/кг 5 5 5 5 15,8±2,5* 13,6±1,7* 23,2±1,7* 13,0±0,9* 13,4±1,5*

Примітки: 1. Відмічені зірочкою показники достовірно відрізняються від даних контрольної серії дослідів (Р<0,05). 2. Тривалість життя тварин у другій серії дослідів показана тільки на введення антагоністів опіатних рецепторів (без даларгіну).

Отриманий експериментальний матеріал свідчить про те, що при шоку від поєднання травми і крововтрати дія ноцицептивного і гіпоксичного факторів вже на самому початку значно впливають на механізми участі ЕОС у формуванні та перебігу екстремальної реакції і на ефективність застосованих препаратів.

У тваринному світі епікритичний біль, який виникає при нерідких в житті індивіда пошкодженнях цілісності покривних захисних оболонок є сигналом до боротьби чи втікання для попередження їх подальшого поглиблення (Л.В. Калюжный, 1984). Тяжка травма з пошкодженням глибинних структур зустрічається набагато рідше завдяки наявності механізму системного випереджаючого відображення вірогідних подій (Н.К. Хитров, 1998). Однак тяжка травма, що вже виникла, у тому числі в людини, спричиняє надзвичайну ноцицептивну аферентну імпульсацію, яка формує переважно протопатичний біль і несе інформацію про біологічну катастрофу про загрозу для самого життя. Ця аварійна сигналізація стає пусковим фактором різкого підвищення активності адренергічної, ГАМКЕРГІЧНОЇ, серотонінергічної систем, а також і найдавнішої ЕОС. Екстрено мобілізується пристосувальна реакція мінімізації функцій, яка сформувалася в процесі еволюції (Н.К. Хитров, 1998) із зовнішніми проявами гіпотермії та ознаками пойкілотермності, анальгезії, артеріальної гіпотензії, пригнічення емоційних і рефлекторних реакцій - цих кардинальних проявів унікального синдрому торпідності (Д.М. Шерман, 1972; В.Д. Братусь, Д.М. Шерман, 1989).

Активація багаточисельних d-рецепторів лімбічної системи енкефалінами сприяє пригніченню емоційного компонента ноцицептивної реакції (П.В. Сергеев, Н.Л. Шимановский, 1987). Одночасна активація m-рецепторів ендорфінами пригнічує больову чутливість, симпатоадреналову і серцево-судинну системи аж до розвитку некерованої гіпотензії (В.А. Михайлович, Ю.Д. Игнатов, 1990). Ці функціональні зміни вже давно не властиві сучасній нервовій організації людини і вищих ссавців. Прогресуючі розлади центрального і периферичного кровообігу, функцій вищих регуляторних механізмів і метаболізму ведуть до дисфункції основних фізіологічних систем. Нашаровуючись на рятувальний за своєю біологічною суттю синдром торпідності, вони формують кінцевий загрозливий симптомокомплекс травматичного шоку (Д.М. Шерман, 1972).

Дещо по іншому уявляється початковий пусковий механізм геморагічного шоку. Нерідкі кровотечі при пошкодженнях поверхневої судинної сітки, що зустрічаються у людини і вищих ссавців, відносно швидко усуваються мобілізацією пристосувальних і компенсаторних реакцій, які перебувають у постійній готовності, а саме: різким звуженням резистивних і ємкісних судин, підвищенням згортання крові, надходженням в кровоплин інтерстиціальної рідини і крові з депо (А.П. Зильбер, 1999). Наслідки раптової гострої крововтрати при пошкодженнях крупних судин чи великої маси тканин не можуть бути усунуті в терміни, що є безпечними для збереження життєздатності. Раптовий гострий дефіцит ОЦК, який виникає при цьому, породжує надзвичайно потужний потік аферентної гіпоксичної імпульсації майже одночасно із усіх органів і тканин, що сигналізує про порушення найважливішої життєвої константи - рівня окислювальних процесів у тканинах (Л.В. Калюжный, 1984).

Аварійна гіпоксична імпульсація поступає в гіпоталамус і спричиняє різке підвищення концентрації ендогенних опіоїдних пептидів в крові (R.E. Lang, K. Kraft, W. Gaida, V. Bruchner, 1988; K. Ota, T. Kimura, K. Matsui et al., 1988). Активація ЕОС, як і інших гальмівних систем, стає важливою ланкою в механізмах екстреної мобілізації механізму гіпобіозу (А.В. Вальдман, В.А. Арефолов, А.Д. Дмитриев, 1985; В.Д. Слепушкин, Г.К. Золоев, В.А. Виноградов, М.И. Титов, 1988). Пізніше, з розвитком серйозних патологічних компонентів, виникає загрозливий симптомокомплекс геморагічного шоку (В.Д. Братусь, Д.М. Шерман, 1989).

Введення антагоністів в ранньому періоді шоку інактивує m-рецептори і цим підсилює дію ноцицептивного компонента екстремальної реакції, що поглиблює перебіг патологічного процесу. Однак додаткова активація даларгіном b-рецепторів більш повно блокує міжнейронну передачу гіпоксичної імпульсації. Зростає антистресовий, анальгезійний і антигіпоксичний впливи ЕОС. При цьому згубна дія гіпоксичного фактора не усувається, що в остаточному результаті перешкоджає виживанню тварин.

У пізньому періоді шоку ще більше проявляється негативний вплив гіпоксичного компонента екстремальної реакції. Збільшення регуляторних, метаболічних і циркуляторних розладів пригнічує реакції ЕОС на введення препаратів. Реінфузія крові в деякій мірі відновлює відповіді ЕОС на їх застосування. Антагоністи опіатних рецепторів послаблюють пригнічуючу дію b-ендорфіну на серцево-судинну систему, покращують центральний і периферичний кровообіг, що у функціональному відношенні рівноцінно зниженню шокогенної дії травми і крововтрати. Однак основні фактори патогенезу пізнього періоду шоку не усуваються і це стає причиною фатального наслідку.

Отже, внутрішньовенні введення налоксону, налорфіну чи даларгіну після реінфузії крові в пізньому періоді шоку від поєднання механічної травми і гострої крововтрати не рятують тварин від загибелі, але суттєво і достовірно збільшують тривалість їх життя.

Дані літератури свідчать про те, що опіоїдергічна регуляція функцій фізіологічних систем здійснюється значною кількістю опіатних рецепторів з їх численною гетерогенною популяцією (П.В. Сергеев, Н.Л. Шимановский, 1987), а більш-менш детально охарактеризовані лиш m- і d-рецептори (М.В. Tyers, 1982). Опіатні рецептори диференційовано реагують на введення їх агоністів і антагоністів в різні періоди шоку. Це налаштовує на необхідність подальшого дослідження участі ЕОС в реакціях організму на дію екстремальних факторів і їх адекватну медикаментозну корекцію.У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розвязання наукової задачі, яке полягає у патофізіологічному і фармакологічному обгрунтуванні застосування антагоністів і агоніста опіатних рецепторів при експериментальному шоку від поєднаної дії механічної травми та гострої крововтрати.

1. При поєднанні нешокогенних механічної травми і гострої крововтрати у піддослідних кролів виникає необоротний шок з тривалістю життя (1,8±0,3) год, що підтверджує наявність синдрому взаємного обтяження впливу травмуючих факторів.

2. У ранньому періоді такого шоку внутрішньовенні введення 0,1 мг/кг налоксону, 0,5 чи 2,0 мг/кг налорфіну не ефективні. Застосування 0,1 мг/кг даларгіну достовірно збільшує тривалість життя тварин до (17,0±1,0) год.

3. Внутрішньовенні введення цих препаратів у пізньому періоді шоку суттєво не впливають на перебіг і наслідки патологічного процесу. Тривалість життя тварин збільшується лиш до (2,7±0,4) год.

4. Реінфузія крові в пізньому періоді шоку має виражений, але короткочасний гемодинамічний ефект, що не позначається на наслідках. Тривалість життя кролів склала (2,2±0,2) год.

5. Введення застосованих препаратів в пізньому періоді шоку на висоті гемодинамічної дії реінфузії крові достовірно збільшує тривалість життя тварин до (15,8±2,5) год.

Рекомендації щодо наукового і практичного використання здобутих результатів

1. Виконане дослідження доповнює існуючі уявлення про патогенез експериментального шоку від поєднаної дії механічної травми і гострої крововтрати, з нових позицій обґрунтовує застосування антагоністів і агоніста опіатних рецепторів при ньому. Одержані результати можуть бути використані у навчальному процесі на кафедрах патологічної фізіології та екстремальної і військової медицини, а також при написанні монографій, підручників і навчальних посібників з патологічної фізіології.

2. Результати виконаної роботи можуть враховуватися при проведенні наукових досліджень з проблеми шоку.

3. Одержані дані дають змогу удосконалювати методи дослідження патогенезу шоку і корекції гемодинамічних розладів при цьому типовому патологічному процесі.

1. Форманчук О. Особливості дії антагоністів опіатних рецепторів на перебіг шоку від поєднання механічної травми та гострої крововтрати // Галицький лікарський вісник. - 2001. - Т. 8, число 2. - С. 119-120.

2. Форманчук О.К. Вплив функціонального стану ендогенної опіоїдної системи на перебіг шоку від поєднання механічної травми та гострої крововтрати // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія. - 2001. - №3 (15). - С. 49-56.

3. Форманчук О.К. Лікувальний ефект даларгіну при шоку від поєднання механічної травми і гострої крововтрати // Одеський медичний журнал. - 2001. - №6 (68). - С. 14-16.

4. Форманчук О.К. Експериментальний матеріал до дилеми: агоністи чи антагоністи опіатних рецепторів в терапії шоку? // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія. - 2002. - №2 (18). - С. 18-23.

5. Шерман Д.М., Форманчук О.К. Деякі механізми дії агоністів і антагоністів опіатних рецепторів при шоку від поєднання механічної травми та гострої крововтрати // Клінічна фармація. - 2002. - Т. 6, №4. - С. 33-36. Здобувачу належить фактичний матеріал, його обробка та оформлення публікації.

6. Форманчук О.К. Про доцільність застосування антагоністів і агоністів опіатних рецепторів в комплексній терапії шоку // Проблеми військової охорони здоровя / За ред. В.Я. Білого. - Київ: Вид-во «Янтар», 2002 р. - Вип. 11. - С. 737-743.

7. Форманчук О.К. Експериментальний матеріал до дилеми: агоністи чи антагоністи опіоїдних рецепторів в терапії шоку // Фізіологічний журнал. Матеріали ІІІ Національного Конгресу патофізіологів України з міжнародною участю, присвяченого 100 річчю від дня народження акад. АМН СРСР М.М. Горєва. - 2000. - Т. 46, №2 (додаток). - С. 129.

8. Форманчук О.К. Особливості впливу антагоністів і агоніста опіатних рецепторів на перебіг раннього періоду експериментального шоку від поєднаної дії механічної травми і гострої крововтрати // Тези доповідей VIII Конгресу світової федерації українських лікарських товариств. - Львів-Трускавець, 2000. - С. 411.

9. Форманчук О.К. Про доцільність застосування антагоністів і агоністів опіатних рецепторів в комплексній терапії шоку // Збірник тез І Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю «Політравма - сучасна концепція надання медичної допомоги». - Київ, 2002. - С. 157.

Размещено на .ru