Володимир Святославович Великий - Реферат

Звернення до історії пробуджує національні та громадянські почуття, посилює історичну відповідальність дослідників. Питання про те, який внесок зробив Володимир Великий у розбудову Київської Русі, яке значення мали його реформи в усіх сферах діяльності має сьогодні не лише науково-пізнавальне, але й практичне значення. Актуальність вивчення проблеми сьогодні зумовлюється також тим, що, по-перше, в наш час значно підвищується інтерес в пошуках шляхів і способів виходу суспільства з кризи, побудови демократичної правової держави; по-друге, формування і розвиток національної самосвідомості громадян України посилюють інтерес до історії країни та видатних осіб, які визначили хід історичних процесів. Отже, актуальність дослідження даної проблеми зумовлюється не лише необхідністю її методологічного переосмислення, а й потребою історіософського підходу до питань участі Володимира Великого в історичному процесі, впливу на розвиток Київської Русі, нормативно-ціннісні критерії оцінки діяльності князя в цей історичний період. Мета: показати становище Київської Русі та діяльність Володимира Великого; розкрити його роль в державному та національно-культурному розвитку країни в контексті складних історичних подій, виявити внесок Володимира піднесенні національної свідомості руського народу, посиленні його державницьких настроїв та зміцненні авторитету держави.У роки правління Володимира Київська Русь досягла високого рівня політичного й культурного розвитку, військової могутності, ставши врівень із багатьма європейськими та близькосхідними країнами. Уявити великого князя в різноманітті його справ і звершень нам часом заважає не лаконічність давніх джерел, а традиційне трактування його виключно як святого «хрестителя Русі», що майже тисячу років складалося в церковній літературі й часто в історичних працях. Звернення до широкого кола літописних джерел, матеріалів європейських і азіатських хронік, результатів наукового пошуку дослідників дозволяє значно розширити уявлення про великого київського князя Володимира - державного діяча, полководця, дипломата. В 981-983 роках великий князь здійснив походи на ятвягів, вятичів, білих хорватів, у результаті яких східнословянські племена було обєднано навколо Києва. Великий князь здійснив правову реформу, запровадивши усний звід законів, який Нестор назвав «Уставом Земленым», чим істотно вдосконалив «Закон Русский», що діяв за часів князя Олега.На відміну від попередників у центрі його уваги був насамперед добробут володінь, а не загарбання земель і збір данини. Створені зовнішньою силою вони не мали внутрішнього звязку, крім економічних інтересів що творив і підтримував його військово-торгового класу, цей державний апарат одержує при Володимирі нові підвалини, культурного і морального характеру, у виді нової, запозиченої з Візантії, релігії і звязаних з нею освіти, книжності і культури. У своїх повчаннях сину імператор Костянтин Порфірородний дає йому наставляння щодо того, як варто оброблятися, коли князь хазар, угорців, чи Русі який-небудь інший варварський народ, як те часто буває, звернеться до нього з проханням надіслати йому чи корону, чи інші імператорські регалії і поріднитися з ним. Розповсюджувана урядом, ця нова релігія і надалі повинна була триматися князівської влади як своєї опори і, звязуючи новим, культурним вузлом племена російської політичної системи, повинна була зміцнювати їхню залежність від Києва і київської династії. Після походу 860 року з Константинополя була вислана на Русь місія, що звернула багатьох у християнство, так що туди був потім посланий особливий єпископ.«Прийдіть вірні, заспіваймо духовну пісню і прославмо Христа, який світло прославив чесного Володимира Великого князя» Поміж великими і світлими мужами нашої княжої держави святий Володимир Великий, наче сонце, сяє своєю невмирущою славою, величчю і заслугами. В історії Руси-України його записано золотими літерами не тільки як могутнього і розумного володаря, але передусім як хрестителя, просвітителя і ревного апостола християнської віри.Християнська віра не була чимось чужим і незнаним для Володимира Великого. У Києві вже за князя Ігоря були християни, які мали свою церкву. Свята Ольга через різні причини не наважилася запровадити Христову віру у своїй державі. Князь Володимир вирішився прийняти святу віру не із Заходу, а зі Сходу, у візантійському обряді, бо як з Візантією, так і з Болгарією його повязували тісні політичні, культурні й економічні відносини. Володимир Великий, як подає наш літопис, охрестився 988 року і на святому хрещенні отримав імя Василія.Володимир Великий не тільки прийняв святу віру і охрестив увесь народ, але також став її ревним апостолом, його головне завдання після хрещення - це справа церковної єрархії, священиків, будови Божих храмів та християнської просвіти. У 989 році, тобто наступного року після свого хрещення, він приступає до будови церкви на честь Успення Пресвятої Богородиці, яку називали також Десятинною, бо на її утримання він призначив десятину своїх княжи

Зміст

Вступ

1. Володимир Красне Сонечко

2. Державна політика Володимира Великого

3. Хрещення Русі. Володимир Хреститель

3.1 Володимир Великий - хреститель Руси-України

3.2 Володимир Великий - апостол святої віри

3.3 Культ Володимира Великого

Висновки

Список використаної літератури