Володимир Гнатюк і українська етнографічна наука кінця ХІХ–початку ХХ ст. - Автореферат

Захист відбудеться 27 травня 2003 р. о 17 годині на засідання спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства імені Івана Крипякевича НАН України та Інституті народознавства. З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту українознавства імені Івана Крипякевича НАН України. У 1876 р. було припинено діяльність Південно-Західного Відділу Російського географічного товариства, на той час головного організаційного центру етнографічної роботи в Україні, що значно зменшувало можливості народознавчих студій. Він був автором багатьох програм етнографічних експедицій, залучав до участі в дослідженнях матеріальної і духовної культури кращих представників інтелігенції регіонів, підтримував творчі контакти з вченими зарубіжних країн, активно переносив методику їхньої праці в практику етнографів України. Гнатюка загалом, усе ж діяльність ученого як етнографа, його роль у розвитку української етнологічної науки, розглядалася лише побіжно.Гнатюка у висвітленні істориків, етнографів та фольклористів ХХ ст.: Джерела до вивчення творчості вченого” аналізується стан наукової розробки теми вітчизняними та зарубіжними вченими, окреслюється коло джерел на основі яких було виконане дослідження. Гнатюка, розвідок про його життя і діяльність особисто знали вченого, співпрацювали з ним в НТШ, спостерігаючи за його науковими досягненнями. Гнатюка, подано загальну характеристику етнографічної діяльності вченого, узагальнено ставлення до нього зарубіжних учених, зокрема, видатного чеського академіка Іржі Полівки, чеського славіста Франтішека Пастрнека, російського академіка Олексія Соболевського та ін. Безумовно радянські дослідники змушені були замовчувати певні аспекти діяльності вченого, оминати увагою діяльність В. Гнатюка було віднайдено й артикульовано учасниками міжнародної наукової конференції, що була присвячена його імені і відбулася у 1992 р.Шевченка мала велике значення, завдяки його старанням було піднято на якісно новий рівень роботу Етнографічної комісії Товариства. У сферу видавничої роботи вченого входило редагування праць і матеріалів до “Матеріалів до української етнології”, “Української видавничої спілки”, “Літературно-наукової бібліотеки”, “Літературно-наукового вісника”, в яких він виступав як редактор, видавець, перекладач, автор публікацій. Гнатюк підтримував творчі звязки з видатними вченими і науковими товариствами багатьох країн Європи. Ці його зусилля служили справі популяризації науки і культури України у світі. Гнатюка у дослідженні території, що в громадсько-політичній та науковій літературі ХІХ ст. окреслювалась як Угорська Русь (територія, заселена українцями, що до 1918 р. входила до складу Угорщини).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

- Науково-організаційна діяльність В. Гнатюка в Науковому Товаристві ім. Шевченка мала велике значення, завдяки його старанням було піднято на якісно новий рівень роботу Етнографічної комісії Товариства. У сферу видавничої роботи вченого входило редагування праць і матеріалів до “Матеріалів до української етнології”, “Української видавничої спілки”, “Літературно-наукової бібліотеки”, “Літературно-наукового вісника”, в яких він виступав як редактор, видавець, перекладач, автор публікацій.

- Науковий доробок В. Гнатюка в галузі фольклору та етнології становить понад 300 наукових статей і монографій. За збірку “Народні оповідання про опришків” Петербурзька Академія наук 1913 р. присудила йому премію О. Котляревського.

- В. Гнатюк підтримував творчі звязки з видатними вченими і науковими товариствами багатьох країн Європи. Ці його зусилля служили справі популяризації науки і культури України у світі. Зясовано взаємини В. Гнатюка з І. Франком, Ф. Вовком, М. Грушевським.

- Наукова спадщина вченого багата оригінальністю методики досліджень. В. Гнатюк широко застосовував історико-порівняльний, стаціонарний, системний, ретроспективний методи при вивченні явищ народної культури. Професійний збирач завжди намагався досліджувати саме ті матеріали, які були новим напрямом у науковому світі. Вчений глибоко розумів і всебічно обґрунтовував суспільно-політичне значення української етнологічної науки, намагався залучати її в світовий науковий процес. Проводячи свої дослідження на високому науковому рівні і, вимагаючи цього від інших дослідників, він тим самим долучився до популяризації української етнографічної науки.

- В сфері наукової діяльності особливою є заслуга В. Гнатюка у дослідженні території, що в громадсько-політичній та науковій літературі ХІХ ст. окреслювалась як Угорська Русь (територія, заселена українцями, що до 1918 р. входила до складу Угорщини). Серед українських вчених, які в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. писали про Угорську Русь, В. Гнатюку належить провідне місце. Його дослідження народної культури угорських українців позначені істотними результатами. Вчений багато зробив для того, щоб довести, що закарпатські русини - це українське населення, для цього він дуже наполегливо вивчав історію розселення українців в Австро-Угорській імперії, їх матеріальну культуру, народну творчість, мову, літературу. За результатами шести наукових експедицій в Угорську Русь було видано шість томів “Етнографічних матеріалів з Угорської Руси”.

- В. Гнатюк виявив себе як знавець і плідний дослідник побуту і матеріальної культури українців. Значний вклад вніс вчений у вивчення духовної культури українців. Особливо великою була його увага до збирання матеріалів про народні звичаї, обряди, вірування, до праць про традиційні знання, способи лікування, морально-етичні норми, на які він писав ґрунтовні рецензії. Дослідження звичаїв та обрядів було для того часу новим напрямком у науковому світі.

- У плеяді найвизначніших українських етнографів кінця ХІХ - початку ХХ ст. В. Гнатюк посідає чільне місце поряд з такими діячами, як Ф. Вовк, І. Франко, М. Сумцов, Д. Яворницький, Д. Багалій, З. Кузеля, В. Охримович та ін. Всупереч історичним реаліям політичної розірваності України, всупереч національному гнобленню українців на російському та австро-угорському боці, а також ворожим теоретичним концепціям, що заперечували саме існування українського народу, кваліфікуючи його то як “ветвь великого русского народа”, то як “щеп” польського, українські етнографи, історики, філологи послідовно розглядали народну культуру і побут українців як феномени, властиві єдиній історико-етнічній спільності. Вчені цього періоду виявили інваріантні загальнонаціональні та локальні етнографічні особливості культури і побуту українського народу, його самобутні етнічні риси та аналогії з певними компонентами культур інших народів.

гнатюк шевченко товариство етнограф

1. Діяльність В. Гнатюка в НТШ // Наукові зошити історичного факультету Львівського державного університету ім. І. Франка: Збірник наукових праць. - Львів, 1999. - Вип. 2. - С. 90-92.

2. Етнокультурні паралелі українців і словаків Закарпаття у висвітленні В. Гнатюка // Етнічна історія народів Європи. - К., 1999. - Вип. 1. - С. 5-8.

3. Наукова співпраця В. Гнатюка з українськими та зарубіжними вченими // Наукові зошити історичного факультету Львівського державного університету ім. І. Франка: Збірник наукових праць. - Львів, 2001. - Вип. 4. - С. 354-362.

4. Іван Франко в житті і творчості В. Гнатюка // Народознавчі зошити - Львів, 2001. - № 3. - С. 470-478.