Вокально-педагогічна творчість, як передумова виконавської діяльності співака - Автореферат

Професіонали - мистецтвознавці і педагоги - не так часто звертаються до проблеми специфіки практичної діяльності вокаліста, хоча формування здібності до неї, як до постійної і головної риси професійних співаків завжди за всіх часів залишається актуальною проблемою вокальної педагогіки і виконавства. У сучасній літературі з психології визначається значимість творчої індивідуальності творця, внутрішніх здібностей і зовнішніх факторів їхнього розкриття, усвідомлених і неусвідомлених моментів творчості /Б.Теплов, Б.Анатьєв, К.Альбуханова-Славская, Н.Видинеєв, Е.Іванова та ін./ Однак у цих дослідженнях відсутні приклади з вокально-виконавської практики, немає конкретного аналізу становлення саме творчої індивідуальності співака, характеристики його творчого процесу. Саме тому мені не тільки цікава ця проблема, як виконавцю, але в першу чергу, як педагогу, тому що, на мій погляд, у вокальній педагогіці далеко не цілком повно використовуються можливості міжособистісного спілкування для створення сприятливих умов, у процесі яких відбувається формування необхідних вокально-технічних і виконавських навичок. Мета дослідження - розробити та теоретично обґрунтувати зміст і структуру вокально-виконавської творчості співака, виявити її сутність, специфіку та основні музично-педагогічні принципи виховання співака на Україні, щоб потім перенести це дослідження і досвід на виховання співака у Китаї. співак музичний вокальний Поряд з цим у дослідженні подальшого розвитку дістали: форми і методи процесу спадковості у вокально-педагогічній діяльності, як головної складової у структурі особистісно-орієнтованого підходу у процесі виховання професійного співака; методики вивчення та критерії визначення рівнів сформованості вокально-виконавських навичок співака; основні дефініції процесу формування творчої особистості співака у системі творення вокально-виконавського образу.Підрозділ 2.1 „Специфіка української вокально-виконавського творчості” репрезентує зміст і специфіку вокально-виконавської творчості, яка полягає у наступному: 1) наявність при створенні вокально-художніх образів у діяльності співака, три фази розвитку: від чуттєво-цілісного сприйняття через фазу аналізу до узагальнення; 2) здійснення оперування наочним уявленням, яке природно поділяється на три етапи: „примірка” партії або вокального твору; процес вивчення і напрацювання необхідних вокально-технічних та вокально-виконавських навичок, потрібних прийомів і відчуттів. Відмітними рисами китайського оперного виконавства є: виконання всіх ролей, зокрема жіночих чоловіками; використання в інструментальному супроводі спектаклю великої кількості різноманітних ударних інструментів; особливе відношення до гриму, костюму, головним уборам; відсутність декорацій; обмежена в образній сфері тематика китайської опери; використання в китайській опері особливих прийомів гри - гра руками, гра очима, гра тулубом, кроки; особливе місце жестикуляції в спектаклі; використання прийомів східних єдиноборств у спектаклі; декламування в китайській опері; особливе значення танцю, що існує в китайській опері в двох видах: пісня і танець і чисто танець; особливості нотації китайської опери. Кожен з мотивів, створюючи в результаті поєднання новий феномен, нову мотиваційну одиницю, входить до основи вокально-виконавської діяльності; по-третє, наявність установки на потребу в творчості підтверджує положення про визначальну роль активної вокально-виконавської діяльності в процесі духовного становлення особистості. „Фактор спадкоємності, як основа мотивації виконавської діяльності співака” дає право стверджувати, що: по-перше, потрібен системний аналіз вокально-виконавської діяльності та її культури, оскільки проблеми, повязані з послідовним розвитком тих чи інших здібностей або формуванням вокальних навичок співака, часто розглядалися або автономно, поза звязком з цілісністю особистості студента, або ж розглядалась діяльність музиканта взагалі, а не конкретно співака; по-друге, оскільки вокально-виконавська діяльність співака трактується як цілісна система, в ній доцільно виділити центральну, базову ланку, що визначає розвиток і успішне функціонування даної цілісності. Спираючись на основоположне у музичній науці вчення про інтонацію (Б.В.Асафьєв, Б.Л.Яворський, Л.А.Мазель, Є.М.Орлова та ін.), правомірно такою ланкою вважати „культуру виконавського інтонування”, або володіння вокалістом стильовою культурою співу, яка формується насамперед у процесі міжособистісного спілкування викладача та студента; і, нарешті, третє положення полягає в тому, що формування основ інтонаційної культури у вокаліста ґрунтується не лише на виробленні необхідних вокально-технічних і вокально-виконавських прийомів та навичок на індивідуальних уроках із спеціальних дисциплін (сольний спів, камерний спів, вокальний ансамбль, оперний клас, оперна студія), але й на засвоєнні всього комплексу музично-теоретичних дисциплін, що, з одного боку, є фундаментом на кожному з етапів навчання, а з другого, - закріплює, підтримує і да