Вокальне виконавство в системі музичного мистецтва естради - Автореферат

Професійна підготовка естрадних вокалістів має свої особливості, що нині утворюють певну проблему, яку можна визначити як „розрив” теорії та практики в сфері естрадного вокального мистецтва. Таким чином, мета теорії естрадного співу на сучасному етапі розвитку музичного мистецтва естради - це створення загальнонаукового базису, на фундаменті якого формується система виховання фахівців естрадного вокального виконавства. На підставі аналізу літератури, присвяченої проблемам теорії естради, та існуючих в західній та вітчизняній соціології музиці базових термінів, визначено, що музичне мистецтво естради має власне трактування не лише в музикознавчій, але й в культурологічній площині як специфічна форма мистецтва, що корелюється етапами виникнення та розвитку масової культури. Якщо у критичних концепціях масова культура та музична естрада підпадають негативній оцінці як характерні прояви спрощення та дегуманізації загального рівня розвитку західної („високої”) культури, то в апологетичних концепціях, контрфронтація „низу” і „верху” змінюється на пошук генетичних звязків зовнішньо різнорідних явищ, естетизацію процесів культурного симбіозу масової та елітарної музики. Сучасна наука накопичила достатній матеріал щодо роботи голосового апарату в співі, що дозволяє компетентно підходити до вирішення проблем професійного виховання естрадного співака.У Висновках узагальнено основні результати дослідження щодо специфіки вокального виконавства в системі музичного мистецтва естради. Було встановлено, що термін „музичне мистецтво естради” може і повинен трактуватися не тільки в музикознавчій, але і в культурологічній площині, як специфічна форма музичного мистецтва, відповідна і гармонійна епосі виникнення і розвитку масової культури. Були позначені соціокультурні чинники, що зумовили появу мистецтва естради як форми демократичного і розважального мистецтва: - загальне зростання соціальної напруги, характерне для епохи технічної цивілізації; Дослідженнями соціокультурних умов функціонування естрадного вокального виконавства в контексті музичної культури радянських часів було встановлено, що його культурний статус визначався приналежністю до офіційної естради, ангажованої ідеологічними вимогами пролеткульту, або до протестних рухів проти офіціозу, що розвивалися у вигляді „джазового опору” та андеграундної радянської рок-культури. Останніми роками існування СРСР покажчик приналежності естради (естрадного вокалу) до офіціозу або андеграунду перестав бути актуальним: його заміщено критерієм швидкого комерційного успіху.

естрадний музичний вокальний

У Висновках узагальнено основні результати дослідження щодо специфіки вокального виконавства в системі музичного мистецтва естради. Вивчення загальних та спеціалізованих проявів вокального виконавства естради, різноманітних аспектів історії та практики вокального виконавства дозволило обґрунтувати комплексну теорію, яка базується на поєднанні складових компонентів вокального естрадного мистецтва.

1. Було встановлено, що термін „музичне мистецтво естради” може і повинен трактуватися не тільки в музикознавчій, але і в культурологічній площині, як специфічна форма музичного мистецтва, відповідна і гармонійна епосі виникнення і розвитку масової культури. Масова культура, в контексті якої маніфестувало себе музичне мистецтво естради, є своєрідним феноменом соціальної диференціації сучасної культури Новітнього часу. Були позначені соціокультурні чинники, що зумовили появу мистецтва естради як форми демократичного і розважального мистецтва: - загальне зростання соціальної напруги, характерне для епохи технічної цивілізації;

- зростання населення міст;

- зміни у сфері співвідношення трудової і дозвільно-рекреаційної діяльності населення наприкінці ХІХ ст.

На Заході культурний статус естрадного вокалу визначають інтимний, визвольний, протестний і комерційний компоненти мистецтва естради.

Дослідженнями соціокультурних умов функціонування естрадного вокального виконавства в контексті музичної культури радянських часів було встановлено, що його культурний статус визначався приналежністю до офіційної естради, ангажованої ідеологічними вимогами пролеткульту, або до протестних рухів проти офіціозу, що розвивалися у вигляді „джазового опору” та андеграундної радянської рок-культури. Останніми роками існування СРСР покажчик приналежності естради (естрадного вокалу) до офіціозу або андеграунду перестав бути актуальним: його заміщено критерієм швидкого комерційного успіху.

Знаменним є той факт, що в естрадному мистецтві 80 - 90-х років вокаліст повністю витиснув зі сцени образ віртуоза-інструменталіста.

2. Голосовий апарат як сукупність органів і голосова функція як керуюча підсистема є єдиною системою, яка здатна до саморегулювання та самоналаштовування. Визначено, що у залежності від вокально-виконавського жанру ця система обирає відповідну техніку фонації, яка диктується естетикою та слуховими уявленнями обраної манери співу. Наголошено, що вокальні техніки виконавців різних жанрових напрямків мають як спільні, так і специфічні риси.

Розгляд акустико-фізіологічних особливостей улаштування та функціонування співацького апарату при різних техніках співу (академічної, естрадної, народної) дозволив зробити методологічно важливі висновки. З точки зору фізіології звукоутворення сутність постановки голосу (незважаючи на жанр вокально-виконавського мистецтва) полягає в правильному виборі імпедансу та стабілізації гортані при співі. Рівень гортані залежить як від індивідуально-фізіологічних особливостей, так і від обраного жанру. При естрадній техніці співу (як техніці слабкого імпедансу) гортань стабілізується у нейтральному положенні.

Оскільки голосовий апарат підпорядковується складним акустико-фізіологічним законам, знання основних закономірностей та принципів діяльності співацького апарата як „живого музичного інструмента” є однією з умов його створення, вдосконалення та збереження. Це допоможе співаку не лише в становленні професійних виконавських якостей, але і в передачі теоретичних і практичних знань наступному поколінню, що має велике значення у формуванні і розвитку української вокальної естрадної школи.

Розроблена в дисертації методика навчання професіонального естрадного співу заснована на ряді загальнодидактичних принципів вокальної педагогіки, а також принципах резонансної теорії мистецтва співу (за В. Морозовим), що розглядає голосовий апарат як цілісну взаємоповязану систему з акцентом на роль резонаторів.

Отже, моделювання фонаційного процесу при естрадній техніці співу органічно повязало теорію співацького мистецтва з практикою (з урахуванням специфіки естрадного співу). Критерієм ефективності виховання естрадного співака в вищому навчальному закладі є підготовка спеціаліста, який володіє вокально-виразовими засобами, що підкорені втіленню образа виконання. Підкреслено, що сучасне естрадне виконавство потребує підготовки таких співаків, майстерність яких включає високий рівень пластичної культури та сценічної поведінки.

3. Вивчення та аналіз творчості видатних естрадних співаків має методологічне значення як для розробки теорії естрадного співу, так і для практики вокальної педагогіки, спрямованої на оптимізацію та вдосконалення підготовки професіональних вокалістів-естрадників. Тим самим створюються передумови розвитку феноменології вокального виконавства в системі музичної естради.

У другій половині ХХ ст. вектор професіоналізації вокально-естрадного мистецтва націлений у бік його ускладнення та динамізації. У професійній підготовці вокального естрадного виконавця сьогодні не можна зосереджуватися лише на одній вокальній складовій. Майстерність вокальної естради нині - це також і професійне володіння основами хореографії, знання в області менеджменту і медіа-технологій, уміння створювати свій сценічний імідж.

Естрадне вокальне мистецтво є національним, оскільки наділене своїми специфічними особливостями. Воно віддзеркалює ідеали та потреби сучасного суспільства та базується на інтонаційному мисленні, що уособлює творчість кращих представників естрадного мистецтва. Відповіддю вокального виконавства української естради на виклик музичної глобалізації має бути пошук „золотої середини” між вимогами професіоналізму і стандартизації світової музики та відкриттям нових форм і обріїв, що зберігають звязок з національною культурою.

1. Дрожжина Н.В. К проблеме сочетания эстрадного вокала с хореографией и пластикой / Н.В. Дрожжина // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти : зб. наук. пр. / Харк. держ. ун-т мистец. ім. І.П. Котляревського. - Х., 2003. - Вип. 11. - С. 107-114.

2. Дрожжина Н.В. Актуальные задачи подготовки эстрадного певца на современном этапе развития музыкального искусства эстрады / Н.В. Дрожжина // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти : зб. наук. пр. / Харк. держ. ун-т мистец. ім. І.П. Котляревського. - Х., 2004. - Вип. 13. - С. 149-160.

3. Дрожжина Н.В. Функції мікрофону у вокальному виконавстві на естраді / Н.В. Дрожжина // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти : зб. наук. пр. / Харк. держ. ун-т мистец. ім. І.П. Котляревського. - Х., 2005. - Вип. 15. - С. 77-86.

4. Дрожжина Н.В. Модели философско-эстетического осмысления массовой культуры и музыкального искусства эстрады: критика и апология / Н.В. Дрожжина // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті : зб. наук. пр. вузів художньо-буд. профілю України і Росії / Харк. держ. акад. дизайну і мистец. - Х., 2007. - Вип. 4/6. - С. 30-34.

5. Дрожжина Н.В. Феномен личности на эстраде: к методике анализа исполнительского имиджа (на примере творчества Эдит Пиаф) / Н.В. Дрожжина // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: зб. наук. пр. вузів художньо-буд. профілю України і Росії / Харк. держ. акад. дизайну і мистец. - Х., 2008. - Вип. 1/3. - С. 15-20.

6. Дрожжина Н.В. Розвиток виконавських здібностей вокалістів у контексті музичного мистецтва естради / Н.В. Дрожжина // Проблеми педагогіки мистецтва. Серія: Музична педагогіка і мистецтвознавство : зб. ст. - Ялта : РВВ РВНЗ КГУ, 2007. - Вип. 1. - С. 118-129.

Размещено на .ru