Воєнна агресія Росії на сході України як "війна четвертого покоління" - Лекция

Зміни укладу світового життя неодмінно призводять до перегляду концепцій ведення війн, які, на жаль, залишаються незмінними супутниками процесу еволюції людства. Їх вивчення уявляється вкрай важливим. Оскільки лише зрозумівши глибинну суть війн сучасної епохи, їх мотивів і характеру, форм і способів ведення, можна створити систему заходів щодо їх попередження та організації належної оборони держави.

У війнах ще недавнього минулого досягнення їх політичних цілей забезпечувалося переважно шляхом застосування збройної сили.

Разом з тим під час анексії Криму та бойових дій на Донбасі Росія використала концептуально інші підходи до ведення війни. їх суть була викладена ще в січні 2013 р. у доповіді начальника генерального штабу збройних сил РФ Герасимова на зборах Академії воєнних наук Росії. Але на той час ця доповідь залишилася фактично поза увагою урядовців та фахівців як в Україні, так і на Заході.

У чому ж полягає головна особливість цих підходів?

Перше. Зміщення акцентів на широке одночасне використання політичних, економічних, соціокультурних, інформаційних та інших невоєнних засобів боротьби, у тому числі задіяння чинника протестного потенціалу населення країни-жертви агресії. Роль таких “мяких” засобів у досягненні стратегічних цілей за своєю ефективністю за певних обставин значно перевищує ефективність застосування класичної зброї.

Друге. Створення постійно діючого фронту на всій території держави-жертви агресії з опорою на її внутрішню опозицію, “пяту колону” і певні нелояльні прошарки населення.

Третє. Приховане застосування агресором військової сили (переважно сил спецоперацій) під прикриттям так званих сил самооборони, сепаратистських і повстанських рухів тощо.

Четверте. Поширення у міжнародному середовищі міфу про наявність громадянської війни у країні, що обрана жертвою агресії.

Основною метою війн за такою концепцією є не фізичне знищення збройних сил противника, а дестабілізація соціально-політичної ситуації в країні-супротивниці чи в її окремих регіонах, створення штучних криз з метою встановлення політичного та економічного контролю над нею.

У середовищі політиків та експертів стосовно війн такого типу набув поширення термін “гібридна війна”. Проте, на нашу думку, її особливості та зміст більш повно відображені в концепції “війн четвертого покоління”. Це війни, які характеризуються стиранням відмінностей між безпосередньо війною і політикою, між залученими до неї військовими та цивільним населенням.

Концепція "війни четвертого покоління” не є надбанням воєнної думки нинішнього часу. Вона зародилася ще в часи "холодної війни”, коли наддержавам під час боротьби за свою присутність у різних регіонах світу стало зрозуміло, що широкомасштабне застосування сучасної зброї, особливо ядерної, за цих умов малоефективне або взагалі неможливе. Відтоді зросла увага до ведення партизанських війн та проведення різного роду підривних операцій. Згадана концепція була вперше оприлюднена в 1989 р. американським воєнним експертом Вільямом Ліндом. У подальшому вона уточнювалася з урахуванням зростаючих можливостей невоєнних засобів боротьби, аналізу соціальних потрясінь та локальних воєнних конфліктів. Зокрема, за останні роки був врахований досвід подій "арабської весни” та війн у Лівії і Сирії.

У "війнах четвертого покоління” через застосування різних за формою та характером специфічних прийомів переслідується мета - змусити державу-жертву агресії виснажувати свої військові, економічні, людські та інші ресурси під час безперервної і постійно підживлюваної ззовні партизанської війни або терористичної діяльності. При цьому агресором цілеспрямовано ініціюється наростання соціально-економічного хаосу в такій державі, посилюється психологічний та інформаційний тиск на її населення і керівництво до того моменту, коли вони будуть готові капітулювати.

На основі аналізу російських воєнних стратегій останніх років можна визначити вісім фаз розгортання такої війни.

Перша фаза - використання психологічних, ідеологічних та дипломатичних засобів з метою підготовки підґрунтя для інтервенції.

Друга - введення в оману міжнародного співтовариства стосовно причин виникнення збройного конфлікту та дійсних його сторін.

Третя - підкуп і залякування політиків та чиновників у державних органах і силових структурах, а також місцевих олігархів, бізнес яких повязаний з Росією.

Четверта - застосування незаконних збройних формувань, кримінальних угрупувань та диверсійних груп, захоплення ними будівель держустанов, стратегічних обєктів інфраструктури тощо.

Пята - взяття під контроль повітряного простору над захопленими територіями. На сході України це реалізовувалося шляхом направлення в зону конфлікту російських підрозділів військ протиповітряної оборони, через озброєння терористів переносними зенітно-ракетними комплексами та захоплення центрів управління повітряним рухом.