Іво Андрич і Україна: контакти, рецепція, типологія - Автореферат

Іво Андрич - видатний сербський письменник ХХ сторіччя, майстер реалістичної прози філософського характеру, з імям якого повязані художні відкриття, що збагатили сербську літературу новими для неї жанрами історичного роману-хроніки, історичної психологічної новели та медитативного есе. Андрича мало неперебутнє значення і для розвитку епічного жанрового розмаїття у світовому літературному процесі. Це дозволить визначити характер взаємодії митця зі світом української культури та увиразнити цілісність художньої картини його творчості. Дисертація виконувалась у руслі комплексного плану “Актуальні проблеми словянського літературознавства” (02 БФ 044-01) наукової теми кафедри словянської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, до якої входить дослідження творчості письменників словянських літератур у взаєминах із українською культурою. Андрича та їхні переклади українською мовою; архівні матеріали, які розкривають наявність і характер особистих творчих контактів митця з українськими літераторами; численні зразки українських наукових та літературно-критичних публікацій, присвячених творчості І.У межах міжлітературних звязків виокремлюється проникнення однієї літератури до світу іншої, що передбачає існування прямих чи опосередкованих контактів між авторами й інонаціональним середовищем, а також засвоєння ним творів іншої літератури, реалізоване у різних формах рецепції (Г. Розгляд перекладів літературного спадку Іво Андрича в цілому, як культурного явища, котре репрезентує творчу постать письменника, виявив, що за кількісними показниками з 10-х років ХХ сторіччя до наших днів на українських теренах у різних друкованих джерелах здійснено 15 видань творів Іво Андрича. Вагомий внесок у звязку з цим належить творам “Ex ponto”, що є зразком ліричної прози медитативного характеру, “Міст на Дрині”, який продемонстрував жанр роману-хроніки із фресковою структурою, “Проклятий двір”, що представляє в україномовному дискурсі роман звязку часів; збіркам “Зеко”, “Притча про візирового слона”, котрі репрезентували новелу із фресковою структурою, психологічну новелу, а також тип ліро-епічних міжродових утворень, як подорожні нотатки, есе медитативного характеру; збірці “Оповідки з дитинства”, яка представила жанр мемуарів; книзі “Знаки вздовж дороги”, що репрезентувала ліро-епічний жанровий підтип медитативного щоденника. Тексти представили підпорядковане цьому створення письменником автологічних образів, що втілювали психологічні характери людини, зломленої через її духовну слабкість (“Трактир “Титанік”); пересічного громадянина, сила духу якого розкривається у критичних ситуаціях (“Зеко”); людини, здатної до самопожертви (“Велетовці”); людини, що живе у створеному нею оманливому світі (“Знаки”); мудрого селянина (“Під грабочком”, “Коса”); людини, морально спотвореної власною слабкістю і соціальним злом (“Мустафа Мадяр”); бунтівника, приреченого на поразку (“Розповідь про кметя Симана”); особистості, відданої вірі (“Смерть у Синановій текії”); людини, оберненої до віри (“У холодній”, “Сповідь”); та соціально-історичні типи жінок, здатних на конфронтацію з суспільством заради врятування власної гідності (“Знущання”); духовно і фізично знищених жорстокістю суспільства (“Кохання у містечку”, “Анікіни часи”); жінки, що вбачає сенс життя у збереженні домашнього вогнища (“Осатичани”). Завдяки перекладам було розкрито, що зміст цього образу письменник повязував із реалією, що існує поза сферою людського впливу, носіями якої були: історія (“Міст на Дрині”), перманентно повторювана соціально-історична ситуація (“Притча про візирового слона”), краєвиди (“Краєвиди”, “Рзавські гори”), руїни старого міста (“На камені, у Почителі”), вишеградські дороги, ототожнені з життєвим шляхом (“Шляхи”); а також із явищами, які може продукувати людина.Андрича надбанням української художньої культури стало цілісне бачення його мистецького спадку. Адаптовані професіоналами у галузі перекладу твори митця забезпечили його присутність у культурному житті України і високий якісний рівень опосередкованих контактних звязків письменника з українським літературним середовищем. Андрича з діячами української художньої культури, котрі здійснювалися завдяки їх візитам до Югославії, листуванню і перекладацькій діяльності, продемонстрували спілкування І. Одним із впливових чинників формування й регулювання процесів контактних звязків Іво Андрича і України виступали українсько-сербські міждержавні відносини, нестабільність яких обумовила хронологічні особливості контактних форм взаємин письменника з українським літературним середовищем. Андрича в Україні було характерним неухильне розширення його аспектів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

сербський письменник андрич літературний

У висновках викладено основні результати дослідження.

1. Завдяки перекладам творів І. Андрича надбанням української художньої культури стало цілісне бачення його мистецького спадку. Адаптовані професіоналами у галузі перекладу твори митця забезпечили його присутність у культурному житті України і високий якісний рівень опосередкованих контактних звязків письменника з українським літературним середовищем.

2. Висвітлені у роботі невідомі в Україні факти особистих контактів І. Андрича з діячами української художньої культури, котрі здійснювалися завдяки їх візитам до Югославії, листуванню і перекладацькій діяльності, продемонстрували спілкування І. Андрича з українськими літераторами. Опрацьовані документи доводять внесок безпосередніх контактів до розвитку міжлітературних взаємин митця з українською культурою.

3. Одним із впливових чинників формування й регулювання процесів контактних звязків Іво Андрича і України виступали українсько-сербські міждержавні відносини, нестабільність яких обумовила хронологічні особливості контактних форм взаємин письменника з українським літературним середовищем. За цих причин їх становлення було вимушено затриманим з кінця 20-х - до першої половині 50-х років ХХ сторіччя. Незважаючи на існування несприятливих обставин, динаміка контактів І. Андрича з українським світом була інтенсивною і мала позитивні прогностичні ознаки, що забезпечило значне включення письменника і його творчого доробку до українського літературного процесу.

4. Для сприйняття творчості І. Андрича в Україні було характерним неухильне розширення його аспектів. Представлені в Україні форми рецепції спрямовувались як на висвітлення віх життєвого шляху митця, що вплинули на формування його мистецького світогляду, так і на аналіз художньої специфіки творів, особливості полісемії образів, що свідчить про ґрунтовне, всебічне вивчення творчості письменника. У процесі рецепції не спостерігалось розбіжних та суперечливих ставлень українських дослідників у їх оцінках, які від початку знайомства з творчою постаттю І. Андрича і до наших днів мають сталий позитивний характер. Рецепцію визначає сприйняття творчості митця в Україні як однієї з вершин світової літератури. Цим підтверджується безумовне приєднання українських наукових діячів до найвищого визнання письменника.

5. Процес рецепції творчості Іво Андрича в українському літературному середовищі відбувався з різним рівнем інтенсивності. Обумовленість цього явища на певному етапі повязана з історико-політичними умовами функціонування української літератури-реципієнта, внаслідок чого у кінці 20-х - першій половині 50-х років ХХ сторіччя рецепція письменника на українських теренах була вимушено перерваною у розвитку. Водночас обєктивні перешкоди не завадили подальшому продуктивному сприйняттю творчості Іво Андрича в Україні.

6. На рівні змістових і формотворчих елементів виявлено типологічні спільності історичних романів Андрича “Міст на Дрині”, “Проклятий двір” та української романістики другої половини ХХ сторіччя, представленої творами “Диво” та “Первоміст” П. Загребельного, “Собор” О. Гончара. Сутність типологічних сходжень дає підстави констатувати чітко виражений системний характер, який дозволяє розглядати їх як вагомі прояви існування іманентного підґрунтя, що створювало імпульси для взаємин і обумовило становлення й розвиток взаємодії І. Андрича з українською художньою культурою.

7. Встановлено, що істотні передумови, закладені й виражені значними типологічними спільностями, а також контактні й рецептивні явища забезпечили та продемонстрували відкриття творчого феномену сербського письменника і визнання його на українських теренах одним із найвидатніших митців у світовій літературі, що засвідчує позитивний характер взаємин Іво Андрича і культурного середовища України.

Список праць, опублікованих за темою дисертації: Білик Н. Л. Творчість Іво Андрича в контексті української художньої культури: методологічний аспект // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Наук. вид. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2003. - Вип. 17. - С. 68-75.

Білик Н. Л. Рецепція творчості Іво Андрича в Україні (50-ті - початок 80-х років ХХ ст.) // Мова і культура: Наук. вид.: У 10-ти т. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2003. - Вип. 6. - Т. VI/I. - С. 277-285.

Білик Н. Л. Іво Андрич в українських перекладах (50-ті - 80-ті роки ХХ ст.) // Літературознавчі студії: Зб. наук. пр. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. - Вип. 7. - С. 30-34.

Білик Н.Л. Ідейно-образна співзвучність романів І. Андрича “Міст на Дрині” та О. Гончара “Собор” // Вісник (Літературознавчі студії) Київського міжнародного університету: Наук. вид.: - К.: Правові джерела, 2004. - Вип. VI. - С. 350-362.

Білик Н.Л. До питання про розвиток сербістики в Україні 30-х - 50-х років ХХ сторіччя (на матеріалі перекладів творів Іво Андрича) // Літературознавчі студії: Зб.наук.пр. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. - Вип. 11. - С. 54-59.

Размещено на .ru