Внутрішня політика Української держави у галузі охорони здоров’я та соціального захисту населення (квітень-грудень 1918 р.) - Автореферат

Проте діяльність Гетьманату на ниві охорони здоровя та соціальної опіки населення до цього часу залишається недослідженою. Скоропадського уперше в історії України було утворено Міністерство народного здоровя та державного опікування (далі - МНЗТАДО), яке стало провідником цілеспрямованої державної політики в цій важливій соціальній галузі. Міністерству, його місцевим органам, не зважаючи на складне переплетіння негативних чинників економічного, політичного, соціального характеру, вдалося налагодити функціонування системи медичної допомоги та державного опікування, зберегти, а в ряді повітів та губерній навіть збільшити кількість медичних закладів, ліжковий фонд, відкрити мережу санаторіїв для інвалідів війни, локалізувати вогнища епідемічних захворювань та туберкульозу, частково забезпечити безкоштовне медичне обслуговування незаможного населення і та ін. Для досягнення поставленої мети автором виділено ряд дослідницьких завдань: - проаналізувати юридично-правові норми політики гетьманського уряду в галузі охорони здоровя та соціальної опіки населення; Предметом дослідження стали: а) діяльність уряду та центральних органів виконавчої влади по виробленню засад державної політики у сфері охорони здоровя та опікування, їх практичному втіленню в життя; б) спеціалізовані заклади та установи охорони здоровя та соціального захисту; в) діяльність органів місцевого самоврядування, громадських спілок, товариств, організацій у контексті вирішення проблем охорони здоровя та допомоги найбільш соціально незахищеним категоріям населення в Україні.Радянські історики, не маючи доступу до закритих архівних фондів та перебуваючи в лоні марксистсько-ленінської ідеології, так і не змогли визнати факт існування в Українській державі соціальної політики. Проте ці дослідники, не маючи доступу до українських архівів, не звернули увагу на проблеми охорони здоровя та опіки в Українській державі. Проблеми повернення українських військовополонених з держав Четверного союзу, покращення умов життя тих українців, які продовжували перебувати у концентраційних таборах, були висвітлені на підставі матеріалів фондів Військового міністерства (ф. На основі їх матеріалів автор встановила додаткові дані про становище земських медичних закладів та персоналу пересічних лікарських дільниць, їх кількісний та персональний склад по окремих повітах, рівень забезпеченості медикаментами, шляхи та засоби боротьби з епідеміями, відомості щодо діяльності медичних шкіл, аптечної мережі та санаторно-курортних закладів України, умови відкриття нових закладів охорони здоровя, листування з МНЗТАДО, місцевими органами державної влади, організацію допомоги українським військовополоненим та біженцям та ін. Їх суть полягала у визначенні охорони здоровя та соціального захисту одним з пріоритетних напрямків діяльності органів виконавчої влади та місцевих самоврядувань; забезпеченні переваги загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими та іншими інтересами; визнанні соціально незахищених груп тогочасного українського суспільства - дітей-сиріт, інвалідів війни, колишніх військовополонених, біженців та інших - обєктом особливої уваги та допомоги з боку держави; співіснуванні державної, муніципальної, громадської, приватної медицини та опіки з поєднанням різноманітних джерел їх фінансування; проведенні широких профілактичних заходів при подоланні епідемічних, інфекційних, венеричних, професійних захворювань; використання прогресивного власного та зарубіжного досвіду при розбудові галузі охорони здоровя та соціального захисту; централізації державного управління сферою охорони здоровя та опікування; налагодженні контактів з окупаційними органами влади Німеччини та Австро-Угорщини при ліквідації епідемічних захворювань, відправці колишніх полонених, біженців та ін.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ