Внутрішньополітична діяльність Константина Великого (306-337 рр.) - Автореферат

Константин Великий належить до числа найвизначніших особистостей в історії людства. Під час своєї політичної діяльності Константин залишив слід у багатьох сферах внутрішнього життя імперії, її управлінні та законодавстві. Імператор не просто дозволив християнству розвиватися в Римській імперії, а фактично зробив цю релігію офіційною в державі. Імператор активно удосконалював законодавство: не випадково перші за часом закони в кодексах Феодосія та Юстиніана - закони Константина. Предметом дисертаційного дослідження є політична карєра Константина Великого, його заходи щодо реформування внутрішнього життя імперії, зміни, які відбулися в релігійній політиці.Вчений намагався довести, що дійсним утворювачем мобільної армії був Константин. В своїй праці „Нова імперія Діоклетіана та Константина” вчений зібрав величезний статистичний матеріал: списки консулів, перелік провінцій, деталі біографії імператорів, в тому числі Константина, їх військові перемоги. „Історичні умови приходу Константина до влади” проаналізовано політичну ситуацію в імперії під час правління Діоклетіана та після його зречення. Незважаючи на це, Константин як син правителя був реальним претендентом на владу після зречення Діоклетіана, але був проігнорований його наступником Галерієм. „Константин - правитель західної частини імперії” показано політичну карєру Константина від проголошення його августом військами у Британії в 306 р. після смерті Констанція Хлора до перемоги над Максенцієм у 312 р.Встановлено, що Константин не був узурпатором влади і людиною, яка зруйнувала систему тетрархії. Система була зруйнована, тому що була нежиттєздатною. А Константин мав моральне право претендувати на владу, адже був сином імператора. Кістяк армії був згуртований навколо імператора і безумовно поважав його як воєначальника. Метою релігійної політики імператора було бажання винагородити християнського Бога за допомогу у вирішальній битві.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У результаті дослідження автор дійшов наступних висновків, які виносяться на захист: - Зясовано, що джерельна база дослідження, яка включає в себе свідчення грекомовних та латинськомовних авторів, памятки державного права та управління, епіграфічні та нумізматичні дані, є достатньо репрезентативною для вирішення визначеної мети та завдань. Аналіз наукової літератури дозволяє стверджувати, що в історіографії залишається багато недостатньо розроблених питань з даної проблематики, а також питань, які й досі викликають дискусії в історичній науці.

- Встановлено, що Константин не був узурпатором влади і людиною, яка зруйнувала систему тетрархії. Система була зруйнована, тому що була нежиттєздатною. А Константин мав моральне право претендувати на владу, адже був сином імператора. Його погляди на принципи престолонаслідування змінювалися протягом правління. Поступово правитель відмовився від спроб відродити систему тетрархії та переорієнтувався на принцип спадкової монархії. Доведено, що важливим результатом політичного шляху Константина стало те, що в певний момент в країні перестала існувати сильна опозиція діючому правлінню. Претенденти на імператорську посаду були фізично знищені під час громадянських війн. Кістяк армії був згуртований навколо імператора і безумовно поважав його як воєначальника. Сенат жодним чином не міг стати реальною противагою імператорській владі. Все це створило ґрунт для реформ, які були проведені.

- Зроблено висновок, що навернення Константина в християнство дійсно відбулося в 312 р. під час походу проти Максенція, як про це повідомляють християнські джерела. Метою релігійної політики імператора було бажання винагородити християнського Бога за допомогу у вирішальній битві. Підтвердженням навернення Константина є Міланський едикт 313 р. Він вперше визнав юридичне існування Церкви в імперії. Від Міланського едикту Церква отримала право законно володіти майном, в тому числі нецерковним. Виявлено, що Константин зайняв жорстку позицію щодо язичників. Він у своїх листах засуджував язичництво. Імператор закрив найбільш одіозні язичницькі храми та не схвалював язичницькі жертвоприношення (особливо серед державних чиновників). Але Константин не став на шлях повної заборони язичництва. В той же час у світогляді самого Константина залишились язичницькі пережитки. Він дозволяв розвиватися імператорському культу. Сам Константин певний час продовжував шанувати культ Сонця, якимось чином обєднуючи його з християнським Богом. Досліджено, що відношення імператора до єретиків було навіть жорсткішим, аніж до язичників. Відношення до єретиків було як до бунтівників, яких треба вгамувати силою. Їм було відмовлено у праві на церковну власність, їхні твори спалювалися, а лідери відправлялися у заслання. Встановлено, що головною метою скликання собору в Нікеї для Константина було досягнення церковного миру. Імператор вважав, що засудження аріан сприятиме досягненню поставленої цілі. Після собору імператор побачив, що мета досягнута не була. Це і було причиною корегування його відношення до аріан. Доведено, що пізнє хрещення Константина не було актом неповаги до Церкви. Воно було повязано з вірою, що за допомогою хрещення з людини будуть змиті всі гріхи, і його варто зробити якомога пізніше. До хрещення Константин був повязаний з Церквою через катехуменат.

- Зясовано, що метою адміністративних реформ у внутрішній політиці імператора було посилення центральної влади, більший контроль держави над ситуацією в провінціях. З цією метою було запроваджено низку можновладних державних посад: квестор, magister officiorum, comes sacrarum largitionum та comes rei privatae. Водночас, імператор уважно слідкував, щоб в руках одного чиновника не акумулювалася надто потужна влада. Доведено, що у внутрішній політиці Константин орієнтувався насамперед на заможні прошарки суспільства. Правитель всіляко намагався долучити впливових людей імперії до співпраці з центральною владою. Для цього використовувались податкові привілеї, офіційне закріплення рангу comes. Відношення до залежних верств населення диктувалося передусім інтересами землевласників. З правлінням Константина повязане прикріплення колонів до землі. Така міра була повязана передусім з інтересами держави у збиранні податків. Також вона була корисна землевласникам в умовах нестачі робочої сили. Встановлено, що в економічному аспекті внутрішньої політки основними проблемами імператора були запустіння земель та міст, інфляція. Для подолання інфляції він запровадив нову золоту монету - солід. З появою соліду повязано збільшення ролі золота в економіці країни. В податковій сфері основною метою Константина була заміна натуральних податків на податки в грошах. Правителем було запроваджено податок на підприємницьку діяльність - хрісаргір. Досліджено, що у військовому аспекті внутрішньої політики Константин законодавчо закріпив існування мобільної армії. Вона існувала вже за часів Діоклетіана, але тоді розглядалася як тимчасове утворення. Константин закріпив за воїнами мобільної армії особливий, привілейований статус у збройних силах. Він зробив її постійно діючою. Імператор остаточно розділив цивільну та військову владу.

Публікації, які відображають основні положення дисертації: 1. Пуховець Д. Хрещення та катехуменат Константина Великого / Д. Пуховець // Часопис української історії. - 2009. - № 12. - С. 69-73.

2. Пуховець Д. Навернення Константина Великого у християнство: традиція та реальність / Д. Пуховець // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Історія. - 2009. - Вип. 96. - С. 52-55.

3. Пуховець Д. Військові реформи Константина Великого / Д. Пуховець // Часопис української історії. - 2010. - № 17. - С. 42-48.

4. Пуховець Д.С. Війна Константина Великого проти Максенція / Д.С. Пуховець // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2010. - № 1. - С. 169-174.

Публікації, які додатково відображають основні положення дисертації: 1. Пуховець Д. Хрещення Константина Великого / Д. Пуховець // Дні науки історичного факультету-2009: Матеріали ІІ Міжнародної конференції вчених, присвяченої 175-річчю Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Вип. ІІ: у 4-х част. / Редкол.: чл.-кор. НАНУ, проф. В.Ф. Колесник (голова), доц. О.Ю. Комаренко (заст. голови), І.В. Семеніст (відп. ред.) та ін. - Ч. 3. - К., 2009. - С. 38-40.

2. Пуховець Д. Посада префекта преторія за правління Константина Великого / Д. Пуховець // Дні науки історичного факультету-2010: Матеріали ІІІ Міжнародної конференції вчених, присвяченої 65-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній Війні. - Вип. ІІ: у 4-х част. / Редкол.: чл.-кор. НАНУ, проф. В.Ф. Колесник (голова), доц. О.Ю. Комаренко (заст. голови), І.В. Семеніст (відп. ред.) та ін. - Ч. 3. - К., 2010. - С. 53-55.

Размещено на .ru