Внутрішньо–сімейні відносини в українській родині в новітній період історії України - Курсовая работа

Сімя є тим осередком знань, який допоможе нам бути людьми. Але на сучасному етапі існування родини вже побутують не ті норми етики й моралі. Звісно, ілюзія можливості відгородитися в сімї від суспільства з його болючими проблемами, забезпечити захищений простір приватного життя швидко руйнується в умовах нашого сьогодення. Соціалізація особистості в родині залежить від стосунків всередині родини, авторитету і влади батьків. Спосіб виробництва, в якому формується та розвивається сімя, має значний вплив на моральні норми та принципи її взаємин з навколишнім соціальним середовищем, удосконалення соціально-побутових відносин, економічну незалежність членів сімї, створення можливостей для духовного та соціального розвитку кожного з них.Наука досі не відповіла остаточно на питання, які тип і форма сімї були первісними в Україні: чи був невпорядкований у статевих відносинах гурт жінок і чоловіків, чи стосунки будувалися на груповому подружжі, в якому всі мужчини певної групи були чоловіками всіх жінок тієї ж групи. Не виключена можливість існування на початках поліандрії (від грецьких слів polys - численний і andros - мужчина) - одна жінка мала кількох чоловіків; полігамії (від грецьких слів polys - численний і gamos - шлюб) - багатоженства або моногамії - один чоловік мав лише одну жінку. Сімя завжди була основою суспільства, тому тип і форма її залежать від національних особливостей народу, соціальних та економічних відносин і змінюються разом з ними. Питома вага таких сімей серед інших типів наприкінці XIX ст. становила лише 7 %. Часом з різних причин чоловік чи жінка полишали свою сімю і створювали нову, в якій жили «на віру» (без церковного шлюбу).Великих й істотних змін зазнала українська сімя у XX ст., з його війнами, революціями, докорінними політичними і соціально-економічними перетвореннями, десятиліттями тоталітаризму, репресій, воєнних лихоліть, масштабних міграцій і насильних депортацій. У звязку з масовим відпливом населення зі села, бурхливим процесом урбанізації в Україні дуже зросла кількість міських та різко зменшилась кількість сільських сімей. Якщо в минулому створювалися здебільшого соціально однорідні подружжя (селянин одружувався з селянкою, бідний з бідною, багатий з багатою, робітник з робітницею, ремісник з дівчиною того ж середовища, інтелігент з інтелігенткою), то в радянський час стала характерною особлива соціально-змішана сімя, яка обєднувала людей різного стану, професій, освіти: селянина-землероба і вчителя, робітницю і лікаря, працівника торгівлі та механізатора... Переважаючою стала мала молодіжна сімя, що складається з подружжя, одного-двох дітей і в окремих випадках - одного з батьків чоловіка або жінки (в середньому 3,3 особи). У звязку з цим і роль глави сімї, яка здебільшого традиційно зберігалася за чоловіками, була часто лише номінальна.Багато сімей розпадається. Ще на початку 60-х років і протягом двадцяти років українська родина в середньому складалася з чотирьох чоловік - батько, мати, двоє дітей. Статистика каже, що понад два мільйони з них складається переважно з матері (їх понад 76,3 відсотка) і в таких сімях виховується 1,5 мільйона дітей. У надзвичайно складному становищі опинилися багатодітні й неповні сімї, а також сімї з дітьми або батьками-інвалідами. Так, на сьогодні в українських сімях підвищився інтерес до національної культури, переважна більшість вважає сімю однією з найвищих цінностей та мріє про двох і більше дітей.Найдальший родич, кого з достатньою певністю ми ще можемо визначити, - це прадід та правнук - по лінії прямого споріднення - та двоюрідний брат і сестра - по бічній лінії. Структура української системи споріднення включає дві основні групи - родичів і свояків (родичів через шлюб), котрі у свою чергу поділяються на чотири угрупування: члени сімї, близькі родичі, родичі, далекі родичі. Ще півтора століття тому до членів сімї належали практично всі генерації, що групувалися довкола шлюбної пари найстаршого покоління: це батьки, їхні одружені й неодружені діти та онуки, правнуки, їхні дружини й чоловіки - велике коло прямих і бічних родичів. Уся система спорідненості включає таких її членів: батька, сина, діда, онука, правнука, дядька, племінника, брата у перших (рідного), брата у других (двоюрідного), троюрідного брата, двоюрідного дядька, внучатого племінника, двоюрідного діда - по чоловічій лінії; бабку, матір, дочку, онуку, сестру у перших, сестру у других і т. д. До членів сімї належать, як правило, лише такі родичі й свояки: батько (тесть), син (зять), брат - по чоловічій лінії; мати (свекруха), дочка (невістка), сестра - по жіночій лінії.Господар повинен був рахуватися з думкою всіх дорослих членів сімї, у всьому служити їм добрим власним прикладом, важливі справи мали вирішуватися на сімейній раді. В малій сімї главенство також традиційно належало чоловікові, батькові, йому зобовязані були коритися всі члени сімї, він виконував основну чоловічу господарську роботу, відповідав за благополуччя і внутрішній лад у сімї перед громадою. Такий по

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Поняття «сімя», типи та форми

1.1 Історичні типи і форми української сімї

1.2 Українська родина ХХ століття

1.3 Сучасна українська родина

1.4 Рівні родинних стосунків

Розділ ІІ. Внутрішньо - сімейні відносини в українській родині

2.1 Стосунки між чоловіком та жінкою

2.2 Стосунки між батьками і дітьми

2.3 Стосунки між дітьми

2.4 Ставлення до людей старшого віку

2.5 Звичаєво правові норми сімейної обрядовості

Висновки

Додатки

Список використаних джерел та літератури