Внутрішні води Африки - Реферат

Африка простягається приблизно на 8 000 км від найбільш північної точки мису Рас-Енґела в Тунісі (37°21? півн. широти) до найбільш південої точки - мису Голкового в ПАР(34°51?15? півд. широти), а відстань від найбільш західної точки материка - мису Альмаді в Сенегалі (17°33?22? зах. довготи) до найсхіднішої - мису Рас-Гафун в Сомалі (17°33?22? сх. довготи) дорівнює приблизно 7 400 км. У рельєфі Африки переважають рівнини, плато і плоскогіря, що лежать на висоті 200-500 м над рівнем моря (39% площі) і 500-1000 м над рівнем моря (28,1% площі). Майже всю Африку на північ від екватора займають рівнини і плато Сахари і Судану, серед яких у центрі Сахари піднімаються нагіря Ахаггар і Тібесті (гора Емі-Куси, висота 3415 м), у Судані - плато Дарфур (гора Мара, 3088 м). У північно-західній частині Африки з глибоким заляганням фундаменту і широким розвитком осадового чохла переважають висоти менше 1000 м (Низька Африка); на південному заході Африки характерні висоти понад 1000 м (Висока Африка). Суцільний континент (острови і півострови - близько 5% території) із значним середнім підвищенням поверхні над рівнем моря, з півночі обмежений горами Атлас, з півдня - Капськими і Драконовими горами; понад 70% поверхні розташовано на висоті 300-2000 м; середня висота 658 м; найвища точка - вулкан Кібо в масиві Кіліманджаро (5895 м), найнижча - западина озера Ассаль (153 м нижче рівня моря); розлогі низовини (долина ріки Конґо, пустеля Калагарі), переділені гірськими масивами і височинами Агаґґар, Тібесті; на сході Африки - Східно-Африканська рифова система; розташування кліматичних зон симетричне - від зони екваторіального клімату з буйними вічнозеленими екваторіальними лісами із симетричними смугами тропічного клімату з розлогими пустелями (особливо на півночі), напівпустелями і саванами до субтропічного клімату і рослинності на крайньому півдні та півночі; багата фауна; найдовша в Африці і одна з найдовших у світі ріка Ніл; численні озера, переважно тектонічного походження; у пустелях ріки пересихають, утворюючи сухі русла (ваді), солоні озера (шотти) та великі запаси артезіанської води; 30% площі континенту - безстічні території; в Африці живе понад 12% населення світу, переважно негроїдної раси (на півночі - білої); густота населення дуже нерівномірна: від понад 1200 осіб/ км&sup2 в долині Нілу (Єгипет) до майже безлюдних пустель; найменш урбанізований континент - міське населення становить близько 34%Джерелом Нілу іноді вважається озеро Вікторія, але саме озеро має низку приток значних розмірів. Найдовша притока і, отже, кінцеве джерело Нілу знаходиться у лісі Нюнгве в Руанді, і прямує через річки Рукарара, Мвого, Нябаронго і Кагера, що впадають в озеро Вікторія в Танзанії в районі міста Букоба. Річка проходить через западину озера Кьйога і впадає в озеро Альберт на кордоні Уганди і Демократичної республіки Конго, що лежить в тектонічної западині на висоті 617 м. Нижче Собату річка одержує назву Білий Ніл (Бахр-ель-Аб"яд), залишає позаду область боліт, і далі спокійно тече в широкій долині по напівпустельній місцевості до Хартуму, де зливається з Блакитним Нілом. На півночі він відокремлений від басейнів Нілу і Шарі вододілом Азанде; гірські хребти висотою до 3000 м обмежують його на сході від річок Східно-Африканського плоскогіря; вододіл Лунда - Катанга відокремлює його від басейнів Замбезі й Кубанго; з заходу над внутрішньою улоговиною басейну - днищем величезної чаші - підноситься Південно-Гвінейське плоскогіря.Це пояснюється тим, що більша частина території материка отримує мало опадів, а випаровуваність через високі температури повсюдно велика. Густа річкова сітка розвинена там, де випадає багато опадів (у басейні річки Конґо), на узбережжі Гвінейської затоки). Вода тут зявляється у зниженнях поверхні після дощів, які випадають дуже рідко (у Сахарі, пустелі Наміб). Безстічні озера або болота на місці колишніх озер займають дена западин (озера Чад, Туркана (Рудольф)). Річка Конґо є повноводною протягом року, тому що в неї впадають річки обох півкуль, а літній дощовий сезон на півночі і півдні настає в різні місяці.

Зміст

Вступ

Розділ І. Загальні дані про Африку

1.1 Загальна характеристика Африки

Однією з основних рис Африки є невелика кількість вод суходолу. Це пояснюється тим, що більша частина території материка отримує мало опадів, а випаровуваність через високі температури повсюдно велика.

Води Африки розподілені дуже нерівномірно. Густа річкова сітка розвинена там, де випадає багато опадів (у басейні річки Конґо), на узбережжі Гвінейської затоки). Понад третина материка не має постійного стоку. Вода тут зявляється у зниженнях поверхні після дощів, які випадають дуже рідко (у Сахарі, пустелі Наміб). У Сахарі залишилися сухі річища - ваді, які свідчать про вологіший клімат у минулому. Безстічні озера або болота на місці колишніх озер займають дена западин (озера Чад, Туркана (Рудольф)).

Особливістю річкової мережі Африки є значна площа областей внутрішнього стоку (близько 1/3 усієї площі материка). Решта річок розподіляються між басейнами Індійського та Атлантичного океанів. На всіх річках Африки багато порогів і водоспадів.

Річки Африки мають, в основному, дощове живлення. Режим їхнього стоку майже повністю збігається з режимом опадів. Річки субекваторіальних і тропічних кліматичних поясів повноводніші улітку, а середземноморського типу клімату - узимку. Річка Конґо є повноводною протягом року, тому що в неї впадають річки обох півкуль, а літній дощовий сезон на півночі і півдні настає в різні місяці.

Найдовшою річкою Африки та світу є Ніл (6671 км). На річці розташований каскад порогів і водоспадів.

Режим Нілу своєрідний. Основна маса води в головну- річку надходить із Голубого Нілу. Підйом води досягає пониззя річки наприкінці літа - початку осені. У середній течії Ніл більш повноводніший, ніж у нижній. Це повязано з великою втратою води на випаровування у пустелі, якою він протікає протягом сотень кілометрів, не маючи приток.

Другою за довжиною річкою Африки є Конґо (4700 км). Вона більш як на 2000 км коротша за Ніл, але її водність в 15 разів більша.

Басейн Конґо розташований в екваторіально? му і субекваторіальному кліматичних поясах з великою кількістю опадів. Виділяють два підняття рівня води, які повязані з літнім максимумом опадів у Північній і Південній півкулях. Під час підняття рівня води Конґо в середній течії заливає великі території в межах плоского дна западини.

Великими річками Африки є Ніґер, що впадає у Гвінейську затоку, та Замбезі, що несе свої води в Індійський океан. На Замбезі розташований один із найбільших водоспадів світу - Вікторія (заввишки - 120 м, завширшки - 1800 м).

В Африці багато озер, западини яких мають різне походження. Є озера, розміщені в грабенах по лінії Великих Східноафриканських розломів. Грабени частково заповнені водою. Озера цього типу видовжені, вузькі, дуже глибокі (майже до 1500 м), з крутими берегами. Найбільші серед них - Танґаньїка, Ньяса.

Є озера, які утворилися в прогинах земної кори. Таке походження має западина озера Вікторія, найбільшого в Африці. Дно плоскої западини займає і озеро Чад. Його контури залежать від кількості води, що стікає в озеро, береги заболочені. На Ефіопському нагірї розташовані озера вулканічного походження. Озеро Тана утворилося шляхом перекриття долини річки потоками лави.

У надрах материка зосереджені великі запаси підземних вод. Особливо важливе значення вони мають в посушливих районах материка. У напівпустельних і пустельних районах біля природних водойм і колодязів утворилися оазиси. Тут ростуть пальми та інші рослини, а на зрошуваних землях вирощують сільськогосподарські культури, плодові дерева.

Вступ

Африка - материк неосяжних просторів. Серед його визначних памяток - найбільша у світі пустеля Сахара і найдовша річка Ніл. Річка Конго займає друге місце за повноводністю, озеро Вікторія - друге місце за величиною. Через весь материк у східній частині проходять великі рифтові долини. В одній із западин лежить озеро Танганьїка і відоме покладами натуральної соди озеро Магаді. Мільйони фламінго на содових озерах - видовище ні з чим не зрівняне. Усе це відрізняє Африку від інших континентів і надає їй виняткової своєрідності.

Річки слугують з давніх-давен як транспортні шляхи та джерела зрошення. Річки Африки належать до трьох басейнів: Атлантичного, Індійського океанів та басейну внутрішнього стоку. Живлення та режим річок залежить від кліматичних умов територій, по яких вони протікають. Тому густота річкової сітки нерівномірна. Є території, де річок дуже багато, є - де взагалі немає постійних водотоків, лише пересохлі річища, що наповнюються водою тільки під час різких злив. У Північній Африці їх називають ваді. Річки Африки різні за характером течії. У верхівях вони здебільшого мають гірський характер, у середній і нижній течії - пороги і водоспади. Тому більшість річок судноплавні не по всій своїй довжині.

Актуальність теми. Африка є досить посушливим материком, більшість населення відчуває нестачу води. Саме тому вивчення внутрішніх вод є актуальною проблемою сучасності.

Обєкт дослідження - внутрішні води Африки

Предмет дослідження - найбільші річки та озера Африки

Мета - дослідити внутрішні води Африки.

Завдання: 1) Опрацювати літературу, інтернет-джерела, картографічні матеріали по даній темі.

2) Вивчити основні річкові системи.

Гіпотеза: • Внутрішні води Африки розміщені дуже рівномірно, що повязано з кліматом материка. Найбільше водойм в Центральній Африці, найменше в пустелі Сахара - на півночі та пустелях Наміб і Калахарі - на півдні.

• Річки Африки належать до басейнів Атлантичного та Індійського океанів і басейну внутрішнього стоку. Найдовшими річками є Ніл, Конго, Нігер та Замбезі.

• Озера Африки численні і різні за походженням улоговин. Найбільші озера тектонічного походження, тобто лежать у прогинах земної кори (Вікторія) або розташовані в Східноафриканській зоні розломів (Танганьїка, Ньяса). Озеро Чад має реліктове походження.

• У пустельних район є значні запаси підземних вод

Методи: 1)Метод інформаційних технологій

2)Метод систематизації

3)Метод аналізу і синтезу

4)Метод класифікації

5)Метод синтезувода болото африка річковий

1. Белозоров С. Т. Африка. - К.: Радянська школа, 1957

2. Бойко в. М. Міхелі С. В. Географія материків і океанів К,, Зодіак - Еко, 2007

3. Гілецький Й.Р., Богович М.М., Сливка Р.Р. Географія. Універсальний посібник для випускників та абітурієнтів. - Львів: ВНТЛ-Класика, 2003. - С. 89-91.

4. Едельштейн К.К. Гідрологія материків - М.: Academia, 2005. - 304 с.

5. Заставецька О.В., Кузишин А.В. Географія для вступників. Посібник для слухачів факультету довузівської підготовки. - Тернопіль, 2006. - С. 91

6. Львович М.І. Світові водні ресурси. - М.: Думка, 1974.

7. Назарович А. Н. Основы региональной геологии материков, ч. 2. - М., 1952. (рос.)

8. Пестушко В.Ю., Сасихов В.О., Уварова Г.Є. Географія материків і океанів. Підр. для 7 кл. серед. шк. / К.: Абрис, 1999. - С.123-126.

9. Притула Т.Ю Физическая география материков и океанов:учеб.пособ для студ.высш.учеб.заведений/Притула Т.Ю,Яремина В.АСПРЯЛИН А.Н.-М.:Гуманитар.изд.центр ВЛАДОС,2004

10. Семененко М. П. Стратиграфія та вік докембрію Африки. Геологічний журнал, 1953, т. 13, в. 4.

11. Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. - 2-ге вид. - К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.

12. Физическая география материков и океанов:Учеб.Ф 51 для геогр..спец.унтов/Єрмаков Ю.Г, Игнатьев Г.М, Куракова Л.И и др.;Под общей ред.А.М.Рябчикова.-М.:Высш.шк.,1988

13.

14.

15.

Размещено на