Внутрішнє мовлення: лінгвостилістичні аспекти інтерпретації української художньої прози ХХ століття - Автореферат

Серед основних напрямків розвитку сучасної наукової думки актуалізованою є тенденція до інтегрованого представлення гуманітарних дослідницьких проблем і методів, комплексного підходу до вивчення вербалізованих інтелектуальних явищ, до яких належить і питання про лінгвістичні характеристики внутрішнього мовлення (далі - ВМ). Дослідження ВМ як форми комунікативної дії, спрямованої на самого адресата повідомлення, є складною проблемою галузевих наук, таких як когнітивна лінгвістика, психологія, семіотика, теорія інформації, медицина та ін., і в антропософському розумінні спирається на ідеї самооприсутнення, мовомислення та моводіяльності людини, що на кінець ХХ - поч. На сучасному етапі розвитку наукового знання кожна галузь, що досліджує особливості ВМ, виробляє власний інструментарій, означує специфічне коло проблем, зумовлене предметністю вивчення ВМ як обєкта. Зауважимо, що в основному монографічні та дисертаційні дослідження ВМ й моделей його репрезентації в художньому тексті проводилися на матеріалі іноземних мов. Незважаючи на досить розроблений і різноаспектний лінгвістичний аналіз природи, функцій та реалізації ВМ й усіх його форм у художньому тексті, надзвичайно важливим, на нашу думку, є наукове дослідження, що врахувало б ідеї та тенденції розвитку сучасної гуманітарної думки до інтеграції знання, суміжного з лінгвістикою, а водночас інтерпретувало б обєкт вивчення передусім в аспекті мовознавчого пізнання особливостей семантичних, синтаксичних і прагматичних характеристик, відбитих у текстах української літератури.У першому розділі - „Внутрішнє мовлення в лінгвістичному й епістемологічному аналізі” - висвітлено аспекти кореляції мови й мислення з погляду актуалізованих у сучасній науці теоретичних парадигм лінгвістики, психології, філософії, логіки; зясовано суть бінарної опозиції мовлення й мислення; визначено співвідношення мови та мовлення в аспекті аналізу ВМ; розглянуто проблему мовної рефлексії, що є основою творення ВМ; досліджено семантичну спорідненість ВМ та сновидіння; окреслено дискусійні питання репрезентації ВМ в художньому тексті. Вчений обґрунтував співвідношення мови й мислення, довів, що людське мислення відбувається в мові, а не просто виражається (кодується) в останній. Проаналізовано, що в сучасній лінгвістиці продуктивно досліджується проблема вербалізації мисленнєвої діяльності, а саме - тексту у взаємодії з мовою та мисленням. Етап внутрішнього програмування означаємо як своєрідну зустріч мислення й мови, процес породження мовомислення, коли мислення стає мовленням. У другому розділі - „Семантико-синтаксичний аспект дослідження внутрішнього мовлення в художньому тексті” - в граматико-синтаксичному аспекті розглянуто мовні одиниці, за допомогою яких відбувається репрезентація ВМ; простежено особливості їхнього функціонування; представлено семантико-стилістичну типологію форм функціонування ВМ в мовленнєво-художній організації прозового тексту; проаналізовано лексичні, синтаксичні, стилістичні та графічні особливості внутрішнього монологу (Вм,), внутрішнього діалогу (Вд), внутрішньомовленнєвих вкраплень (Вв) і потоку свідомості (ПС) як специфічних способів передачі внутрішньої роботи думки в неореалістському, модерністському й постмодерністському текстах.