Розгляд суспільних рухів на етапі переходу країни від поліїстичної релігійної системи до моноїстичної. Ознайомлення з історичними передумовами, процесом та наслідками (гуманізація культури і моралі, ствердження феодального ладу) охрещення Київської Русі.
Важливість даної теми, безперечно, велика, тому що релігія як надбудовне явище є одною з форм суспільної свідомості, що протягом тисячоліть відігравала величезну (часом вирішальну) роль в ході історичного процесу. Єдиним є лише той факт прийняття християнства, що обумовлюється державною релігією свідомо або несвідомо, а от практичне тлумачення Нової віри відкриває зовсім різні аспекти: для панівної верхівки це, перш за все, можливість удосконалення значущості та могутності держави на світовому рівні, обєднання всього руського народу в єдину монотеїстичну релігійну сімю, навернення ідей необхідності і розумності існуючого ладу, заснованого на підкоренні однієї частини населення іншій. Для народних мас нова ідеологічна система скоріш відігравала світоглядний аспект, становила собою філософський зміст осягнення закономірностей і першопричину світу, людина відчула втому зверхності та жорстокості язичницького пантеону, що і спровокувало звільнення від страху, пробудження власного "я", переосмислення конкретних явищ. Актуальність обраної теми є найважливішим моментом цієї роботи, так як саме Володимирове хрещення яке подарувало Київській Русі нові тенденції до розвитку, впевненого утвердження та світового визнання величезної могутньої держави, розквіт дивовижної культури у всіх її проявах.Київська Русь - перша велика східнословянська держава виникла у ХІ ст. внаслідок обєднання кількох словянських племінних союзів на сході Європи. Цей процес дуже скупо висвітлений у наявних джерелах, оскільки історична література зявилася тут лише в кінці Х ст., після остаточного утвердження християнства як державної релігії. Упродовж кількох століть існування перша східнословянська держава послідовно використовувала дві основні релігійні системи: язичництво, а відтак християнство за православним обрядом. Логічним підсумком процесу поширення християнства на землях Східної Європи наприкінці І - на початку ІІ тис.н.е. стало входження Київської Русі до загальноєвропейського історико-культурного ландшафту. Слід також зауважити, що загальне поширення християнства в інших країнах європейського континенту відбувалося протягом тривалого часу: західні готи і франки хрестилися в VI столітті н.е., Англія, Саксонія - у VIII, Велика Моравія, Болгарія - ІХ, Чехія, Польща, Угорщина в - ХІІ, Данія, Норвегія і Швеція - в ХІ, Померанія і ободрити - в ХІІ, Прусія в ХІІІ.Перебуваючи увесь час у походах, то в Хозарії і Волзькій Булгарії, то в Болгарському царстві у Подунавї, Святослав розподілив території, з яких збиралася данина, поміж трьома синами. А в Новгороді Володимир, як зазначає Лаврентієва літопись мав взагалі дитячий вік, був позашлюбною дитиною і, як бастард, не мав шансів на батьківський престол. За "Повістю минулих літ" закріпилася новгородська легенда, що нібито Володимир отримав Новгород на спеціальне прохання новгородців, підмовлених дядьком незаконнонародженого княжича, Добринею Малковичем. Натомість "незаконного" Володимира було віддано на догляд родичам його матері, і до 988 р.він залишався поганином. Причина тому зрозуміла: і Добриня, й Володимир були в числі лідерів "проязичницької" партії, різко ворожої християнській дружині, на яку спирався Ярополк, від його оточення можна було чекати спроби прибрати до рук північноруських земель.Пікантне становище Володимира змусило його найбільш буйних і небезпечних варягів розпустити на південь - грабувати візантійські володіння, тоді як обраних, надійну частину найманців, було залишено на Русі, їм було подаровано бенефіції (звісно, за рахунок київського прохристиянського боярства). Усе розмаїття елементів стародавнього язичництва: вірування, звичаї, наявність живих носіїв релігійних традицій тощо-побажав використати для ідеологічної підтримки своєї влади великий князь Володимир Святославич. Частина з них мали чужинське походження: Хорс, був іранським божеством Місяця, Перун - богом блискавки у литовців, Мокош - богинею хатнього вогнища у фінських племен Верхнього Поволжя. Перун був грізним божеством, але водночас, це був і мудрий бог. Втім, позиції київського язичництва на той час були вже докорінно підірвані; їх було підважино ще 860 року запровадженням християнства.Починаючи з реформування язичницьких культів 980 року, уряд князя Володимира вів інтенсивні пошуки найбільш оптимальної для молодої Київської держави релігійної структури, яка найбільш вдало відповідала б її інтересам, що засвідчує літописна оповідь про "вибір (випробування) вірувань". За іншими свідченнями літописців, київський князь скликав бояр i старійшин на нараду, де було вирішино більщ детально вивчити переваги й недоліки існуючих у тогочасному світі віросповідань. При всій його недостатній обізнаності в християнських догматах та обрядовості, князю, безперечно, було відомо про підпорядкованість Церкви інтересам світської влади у Візантії. Християнізація відкривала шлях до визнання за Київською державою самостійного місця в політичній структурі тогочасного світу й входжен
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
