Влада в системі суб"єктно-об"єктних управлінських відносин в державі - Автореферат

Державне управління, як різновид соціального управління й обєкт дослідження науки “державне управління”, певним чином корелюється із владою і її механізмами. Проте органи державного управління часто ототожнюються з владою, що повязано і з традиційним сприйняттям суспільством цих органів як носіїв влади, і з їхнім функціональним навантаженням. У той же час, влада в сучасному українському суспільстві набуває, по відношенню до недалекого минулого, нової структурної і функціональної змістовності в системі управління державою. Постійні ж протистояння між складовими системи влади знижують ефективність її діяльності і гальмують трансформаційні процеси в суспільстві. Полсбі й інших), в яких визначаються два концептуальних підходи: 1) влада як кінцевий результат соціальної взаємодії (“влада як потенціал”), 2) влада як певна діяльність соціального субєкта (“влада як дія”).Управління сучасним суспільством (складною соціальною системою, яка саморозвивається, самоуправляється і є самодостатньою) передбачає зміну концептуальної парадигми щодо сутності державного управління, переорієнтацію акцентів з визначення механізмів впливу держави на суспільство (власне управління) до зясування функціональних констант суспільства - субєкт-субєкт (управлінські послуги громадянам). Актори соціальних владних комунікацій (субєкт і обєкт, а точніше субєкт і субєкт) набувають абсолютно визначеного статусу в системі влади. Разом з тим, механізм формування публічної мети передбачає узгодження приватних інтересів у єдиний публічний інтерес, а механізм реалізації публічної мети полягає у перерозподілі наявних ресурсів між соціальними групами таким чином, щоб забезпечити її реалізацію з найменшими витратами. Відтак, у діяльності системи влади враховуються інтереси якомога більшої частини населення держави, а управління державою відбувається через механізми публічного врядування. Статичну структуру системи влади становлять дві підсистеми: публічна і громадянська.

Результати дослідження узагальнено в таких положеннях: 1. Управління сучасним суспільством (складною соціальною системою, яка саморозвивається, самоуправляється і є самодостатньою) передбачає зміну концептуальної парадигми щодо сутності державного управління, переорієнтацію акцентів з визначення механізмів впливу держави на суспільство (власне управління) до зясування функціональних констант суспільства - субєкт-субєкт (управлінські послуги громадянам). Сучасне державне управління, по суті, трансформується в публічне врядування, що охоплює не тільки діяльність державних органів, а й структури громадянського суспільства. Відбувається поступове перетворення примусово-командних владних механізмів у звичайне (природне) самоздійснення влади громадян. Тим самим природа влади набуває іншої змістовності.

2. Владні механізми отримують домінуючу роль у сучасному управлінні суспільними процесами. Актори соціальних владних комунікацій (субєкт і обєкт, а точніше субєкт і субєкт) набувають абсолютно визначеного статусу в системі влади. Основним призначенням влади стає формування і досягнення публічної мети діяльності. Разом з тим, механізм формування публічної мети передбачає узгодження приватних інтересів у єдиний публічний інтерес, а механізм реалізації публічної мети полягає у перерозподілі наявних ресурсів між соціальними групами таким чином, щоб забезпечити її реалізацію з найменшими витратами. Відтак, у діяльності системи влади враховуються інтереси якомога більшої частини населення держави, а управління державою відбувається через механізми публічного врядування.

3. Статичну структуру системи влади становлять дві підсистеми: публічна і громадянська. Вони мають певне функціональне призначення: 1) інтегрування приватних інтересів у публічний із подальшою його трансформацією у вплив (публічна підсистема); 2) артикуляція й агрегування приватних інтересів (громадянська підсистема). Публічна і громадянські складові, з одного боку, є автономними структурами, кожна з яких має власні специфічні компоненти, а з іншого - взаємозалежними елементами єдиної системи. Внутрішня організація, функціонування і їх взаємодія визначають зміст механізмів публічного врядування в державі.

4. У функціонуванні системи влади демократичного суспільства простежуються загальні тенденції, які можна сформулювати як принципи: - обєднання нормотворчого і виконавчого компонентів відбувається через інститут глави держави;

- обовязковості сталої більшості для підтримки діяльності виконавчого компонента (забезпечення внутрішньої динаміки публічної підсистеми системи влади засобами стимулювання сумісної діяльності її складових);

- домінування асоціативних компонентів громадянської підсистеми у взаємодії складових публічної і громадянської підсистем (вони мають ефективні важелі впливу на нормотворчий і виконавчий компоненти, а сфера впливу ресурсних компонентів обмежується тільки виконавчим компонентом публічної підсистеми);

- компенсування між засобами прийняття нормативних рішень і формою реалізації влади (олігархомонократичний характер прийняття рішень компенсується ліберальною формою реалізації влади, і, навпаки, олігарходемократичним характер прийняття рішень компенсується авторитарною формою влади).

5. Складовими системи влади України є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, що утворюють організаційну структуру публічної підсистеми системи влади. Політичні партії і економічні утворення можна вважати відповідно складовими асоціативного і ресурсного компонентів. Джерелом суперечностей, що виникають між законодавчою і виконавчою гілками державної влади виступає розподіл повноважень урівноваження між складовими нормотворчого компонента, а не між нормотворчим і виконавчим;

6. Реальним напрямком удосконалення системи влади в Україні найближчим часом може стати перерозподіл на користь інституту глави держави владних повноважень урівноваження у межах публічної підсистеми системи влади, спрямований на стимулювання утворення стабільної більшості в парламенті, яка здатна підтримувати діяльність виконавчого компонента. демократія влада державний

1. Солових В.П. Органи публічної влади і формування відкритості суспільства // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. - Х.: УАДУ (ХФ), 1999. - № 2(4).- С. 31-33.

2. Солових В.П. Влада і її прояв у суспільстві // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. - Х.: УАДУ (ХФ), 1999. - № 3(5).- С. 31-36.

3. Солових В.П. Теоретико-методологічні засади владних відносин у державі Стратегія розвитку України до 2010 року. Тези міжрегіональної науково-практичної конференції. Секція № 1: “Механізми управлінського впливу на соціально-економічний розвиток регіону. - Х.: УАДУ (ХФ), 1999. - С. 14-17.

4. Солових В.П. Структурно-функціональні механізми влади: досвід Франції Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. - Х.: УАДУ (ХФ), 2000. - № 2(7). - С. 37-44.

5. Солових В.П. Роль структурно-функціональних механізмів системи влади у формуванні субєктності регіону // Регіональна політика в Україні: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 24 - 25 травня. - Х.: УАДУ (ХФ), 2000. - С. 118-121.

6. Солових В.П. Умови трансформації політичних рішень в управлінську діяльність // Збірник наукових праць УАДУ. - Х.: УАДУ (ХФ), 2001.- Ч. 3: Державне управління та місцеве самоврядування. - С. 31-33.

7. Солових В.П. Принципи організації та функціонування демократичної системи врядування та реальні механізми влади в Україні // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. - Х.: УАДУ (ХФ), 2001. - № 2(10).- С. 62-71.